35.Суть тахеометрії. Прилади, які застосовують при тахеометричному зніманні.

Тахеометричне знiмання, як i мензульне, належить до топографiчних або контурно-висотних знімань, в результатяких одержують план мсцевостi iз зображенням рельефу і ситуацiї. Слово “тахеометрiя” в перекладі з грецької означає “швидке вимірювання”. Тахеометричне знiмання виконують електронними, авторедукційними, номограмними тахеометрами, оптичними теодолiтами з свiтловiддалемiрами i, як виняток, теодолiтами. При використанні технічних теодолiтів сутнiсть тахеометричної зйомки зводиться до визначення на мiсцевостi трьох величин: горизонтального кута β, кута нахилу а i вiдстанi до точки D. Перевищення визначають за формулою: h = d * tgα + i – v. Перевагою тахеометричного знімання перед мензульним є те, що його можна проводити за несприятливих погодних умов. До недолікiв цього виду знiмання мiсцевостi слiд віднести те, що складання плану виконують у камеральних умовах, не бачачи перед собою об’єкт знімання. Прилади, які застосовують при тахеометричному зніманні:1)Тахеометр електронний(теодоліт, нівелір, перевищення); 2)Тахеометр з авторедукційним віддалеміром подвійного зображення з відносною похибкою 1/5000); 3)Тахеометр многогранний – призначений для визначення горизонтальних відстаней перевищень по вертикальній рейці за допомогою многограна.

36.Планово-висотне обгрунтування тахеометричного знімання.

Перед польовими роботами, зазвичай, складають проект тахеометричного знiмання мiсцевості, до якого долучають наявнi картографiчнi матеріали, з каталогів виписують плановi та висотні координати пунктiв планово-висотного обгрунтування, визначають спосiб створення знiмальної мережі з врахуванням характеру обєкта, масштабу знiмання та приладiв. . Кутовi нев’язки при вимiрюваннi кутів оптичними тахеометрами не повиннi перевищувати ±20”√n, а при роботi з теодолiтами 30-секундної точностi - ±1”√n , де п — кiлькiсть кутiв у тахеометричному ходi. Допустимі лiнiйні нев’язки в тахеометричних ходах при вимiрюваннi лiній оптичними тахеометрами та теодолiтами визначають за формулою: fs = S/(400√n), де S— довжина ходу, м; п — кількість лiнiй у ходi. Висотна нев’язка (в метрах) тахеометричного ходу не повинна перевищувати величини: fn = 0.04 S/(100√n), де S — довжина ходу, м; n — кількiсть лінiй у ході.

37.Знiмання ситуацii та рельєфу при тахеометричному зніманні.

Перевищення мiж тахеометричною станцiєю та точками мiсцевості визначають тригонометричним нівелюванням. Навколо кожної тахеометричної станцiї набирають рейковi (пiкетнi) точки. Для контролю та з метою уникнення пропускiв (вiкон) з кожноi станцiї рекомендується повторно знiмати декілька рейкових точок. Для кожної рейкової точки за допомогою мiкрокалькулятора або тахеометричних таблиць визначають горизонтальне прокладання i перевищення. У процесі знімання на кожній станції одночасно з польовим журналом ведуть абрис — схематичне креслення місцевості. , На абрис за горизонтальними кутами й відстанями наносять усi рейковi точки й контури місцевостi, між сусiднiми рейковими точками стрiлками показують напрями схилiв (стоку води), пунктирами — лiнiї вододілів та водозливiв, горизонталями вiдображають окремi чiтко вираженi форми рельєфу. Ситуацiю на абрисах показують умовними знаками з пояснювальними написами, приблизно дотримуючись масштабу знiмання. Для кожної станцiї абрис виконують на окремому аркуші паперу. Абрис зручно складати на круговiй), яка має вигляд ряду концентричних кiл, проведених через 1 см. Дiаметрами цi кола дiлять на сектори через 10—15°. Тому вiд якостi абрису в значній мірi залежить правильність відображення на планi ситуації та рельєфу місцевостi.