2. Розряди вигуків за значенням.

За значенням вигуки поділяються на такі групи:

1) емоційні;

2) наказові;

3) спонукальні;

4) апелятивні;

5) вокативні;

6) етикетні.

1. Емоційні вигуки – це ті, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об’єктів та явищ, зокрема приємні почуття і переживання (радість, захоплення тощо) або неприємні чи важкі почуття, важкий або неприємний психічний чи фізичний стан, як сум, страх; вигуки, що виражають емоційне реагування на факти і явища реальної дійсності (іронію, докоряння, недовір’я, сумнів, роздумування тощо), напр.: ура!, ах, ех, господи, фу, тьфу, ого-го!, жах!, матінко!, браво!: Ой, світе мій, це ж буря! (П. Тичина); Гм... яка новина (В. Собко).

Більшій частині емоційних вигуків властива багатозначність. Багатозначними, наприклад, є вигуки а! о!, ех! та ін. Так, вигук о! може виражати захоплення, переляк, здивування, обурення, насмішку тощо. Наприклад: О, яка краса (захоплення); О!? І він тут? (здивування) та ін. При цьому важлива роль інтонації.

У ролі емоційних вигуків можуть виступати повнозначні частини мови. Тоді вони втрачають своє первісне граматичне і лексичне значення, стають виразниками настроїв і почуттів людини, набувають того чи іншого емоційного чи експресивного забарвлення. Наприклад: Матінко моя! Що ти наробив! Ой матінко! Ой лихо! лишенько (Леся Українка); Брат ти мій, яка холоднеча! (Панас Мирний).

Переважають емоційні вигуки іменникового походження, що виражають емоційну оцінку чогось, стверджують поганий підсумок чи констатують поганий кінець, смерть, крах тощо, як-от: Браво! Слава богу! Капут! Амба! Кришка!: Оця подія розкрила мені очі. Квит!; Просив, зробив тобі послугу й кришка! (А. Шиян).

2. Наказові вигуки – вигуки, що виражають наказ, вимогу припинити якусь дію. До них належать: баста! геть! годі! шабаш! цить! стоп! тс! тсс! цс! цсс! чш! буде! та ін. Наприклад: Геть, думи сумні! (Леся Українка); Та цитьте, чортові сороки. – Юпітер грізно закричав (І. Котляревський); – Марш звідси! Я тут житиму (Остап Вишня).

3. Спонукальні вигуки – вигуки, що спонукають до дії. До них належать: ну! нумо! нуте! ану! гайда! та ін. Наприклад: – За діло! Ну! – бере, бач, наша (І. Котляревський); – Ну, пересиділи? гайда! – Пора, товариство в дорогу! (П. Тичина).

4. Апелятивні вигуки – це вигуки, за допомогою яких привертають увагу людей, звертаються до них. Сюди належать: агов! алло! ей! гов гей! агей! агу! Наприклад: Агу! Троянці схаменулись та всі до Турна і сунулись (І. Котляревський); Денис гукнув, як гукають у лісі: – Гов-гов, Мар’яно! (М. Стельмах).

5. Вокативні вигуки – це слова для спонукання тварин до чогось, зокрема для прикликання або відгону тварин: Но!, Тпру! (до коней); тю-тю-тю, ціп-ціп-ціп (до курей); гулі-гулі-гулі (до голубів) та ін. Наприклад: Там стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчісаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю-тю. Там неслось: ціп-ціп-ціп (Панас Мирний).

6. Етикетні вигуки – одиниці, що виражають такі узвичаєні частини спілкування, як подяка, вибачення, привітання, прощання та ін. Наприклад: спасибі!, добридень!, добривечір!, на добраніч!, до побачення!, прощавайте!, будь ласка, прошу та ін.: – Бувай здоров, Орлюче! Кланяйся від нас своєму дому і всій фамілії. До побачення (О. Довженко); – Здорові були, діду Матвію! – Здрастуйте! – Як живете? – Нічого собі! (В. Козаченко); Дякую, я не палю, Добривечір! Смачного! – сказала жінка, зайшовши у кімнату (Остап Вишня); Прощавай, учителю. Спасибі за науку (А. Малишко).