ІІІ. Модальні частки. Вони вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють:

1. Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже) поєднують значення питальності і модальності, зокрема можуть виражати сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіру тощо: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О.Гончар); Чи не покинуть нам, небого, вірші нікчемні віршувать? (Т.Шевченко).

Частки хіба, невже виконують функцію слів-речень: Сьогодні буде злива. – Невже? Частка чи при повторенні, втрачаючи запитальну функцію, набуває функції сполучника: Чи то сиджу, чи то гуляю, все співаю (Т.Шевченко).

2. Спонукальні частки; надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії: бодай, годі, ну, давай, на, нумо, СУЛМ Грищенка + же (ж), так. Н-д: Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських! (Т.Шевченко); Так борись, викорінюй, виривай бур’ян з їхніх душ, щоб стали вони справжніми людьми (О.Гончар).

3. Окличні частки; вживаються для оформлення окличних речень: що за, що то за, ну й, як, який. Н-д: Що за золота у вас дитина! (А.Тесленко); Як я люблю оці години праці! (Леся Українка); Ну й молодець ти, синочку! Який ти молодець, синочку!

4. Вказівні частки; вказують на якийсь предмет, явище, слугують для того, щоб привернути до них увагу: то, ото, от, це, оце, ось, осьде, он, онде. Н-д: Ось приходить і другий підпасич – Грицько (Панас Мирний); Кохання – це велика сила.

5. Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення: Ніщо життя не спинить: ні постріли, ні зрада, ні підступ, ні трутизна продажної душі (М.Бажан). Повторюючись, ні виступає в цьому реченні в ролі єднального сполучника.

Заперечне значення частки не посилюється, коли вона поєднує заперечний займенник або заперечний прислівник з дієсловом: Ніхто того не побачить, ніхто не спитає (Т.Шевченко); Ніколи, братія, ніколи з Дніпра укупі не п’ємо! (Т.Шевченко)

Формально виражене заперечення використовується і як емоційно-експресивний засіб ствердження: І наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В.Симоненко).

Частки не, ні можуть втрачати функції слова і переходити у префікси: нечемний, невдаха; нізвідки, ніяк, нікчема.

6. Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже виконують функцію підтвердження реальності змісту висловлювання: Йому захотілось показати, що й він не остання людина в селі. Атож, хіба кому доводилось тягати таких щук, як дідові Олофіру! (О.Донченко).

Давня стверджувальна частка їй перетворилася у префікс: їй-бо, їй-богу, їй-право.

Заперечні і стверджувальні частки можуть набувати функцій слів-речень: Прийдеш сьогодні в гості? – Ні (або Так).

7. Підсилювально-видільні частки.

Підсилювальні частки вживаються для підсилення окремих слів у реченні: і, й, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його, о, ой та ін. Н-д: Добре жити з родиною, а ще лучче з дружиною молодою (Т.Шевченко); Як подасть було об собі звістку, то Ганна аж повеселішає, аж оживе (І.Нечуй-Левицький);.

Видільні частки вживаються для виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише, лиш, лишень, все, хоч, хоча б, уже (вже). Вчора набігла хмарка, та лише покропила суху землю (М.Рильський); Хоч ти не край мого серця; Він усе сидів і сидів.

Оскільки нерідко буває важко визначити, який відтінок значення вносить частка, а деякі частки можуть належати й до різних груп, то І.Ющук, н-д, об’єднує ці дві групи в одну – підсилювально-видільні частки.

8. Власне модальні частки; вносять у висловлювання сумнів, припущення або впевненість щодо можливості повідомлюваного: мабуть, навряд чи, ніби, нібито, мов, мовляв. Н-д: Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть (Т.Шевченко). Ці частки можуть уживатися і в ролі сполучників: І блідий місяць на ту пору з-за хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав (Т.Шевченко).

9. Уточнювальні частки; вказують на міру точності, увиразнюють значення повнозначних слів, вказуючи на відповідність значення слова означуваному поняттю (В. Горпинич називає їх вірогідними, А. Грищенко – означальними): справді, точно, власне, рівно, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не. Н-д: Ми прийшли рівно о шостій годині; Ці частки можуть вживатися і в ролі інших частин мови (прислівників): Він стояв рівно.

Деякі мовознавці (І. Ющук) виділяють ще приєднувальні частки, які вказують на певний зв’язок між висловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони наближаються до сполучників). Н-д: Тож як мудрості доходиш, – хочеться і жить, і жить (П.Тичина); Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А.Малишко). Інші мовознавці зараховують ці частки, принаймні частину приєднувальних часток, до модальних слів.

Ми також не виділяємо цієї групи часток.

3. Класифікація часток за структурою

За будовою частки бувають прості і складені. Прості частки – це частки, утворені з одного слова: а, абиде, абикуди, абищо, авжеж, аж, ані, атож, аякже, ба, би (б), бодай, було, власне, га, гаразд, ген, годі, давай, еге, егеж, же (ж), і (й), лиш, лише, лишень, майже, мов, мовби, на, навіть, навряд, наче, не, невже, немов, ні, ніби, нехай, ну, он, онде, ось, ото, от, оце, приблизно, рівно, саме, собі, справді, так, також, теж, тільки, то, точно, хай, хіба, хоч, уже (вже), чи, це, як, який, якраз та ін.

Складені частки – це частки, утворені з кількох слів (двох, іноді трьох): хоч би, навряд чи, не тільки, трохи не, ледве не, не те щоб. Вони можуть утворюватися з кількох часток (ще б пак, хоч би); з частки і сполучника (а хіба, а то); з частки і дієслова (було б); із сполучника і займенника (а то) тощо.

4. Класифікація часток за походженням. Явище партикуляції

За хронологічною ознакою (часом виникнення) частки поділяються на первинні і вторинні. До первинних належать найпростіші за будовою, односкладні частки, які в сучасній мові вже не мають словотвірних і формальних зв’язків зі словами інших частин мови: би (б), же (ж), не, ні, ба, аж, ще, но. Всі інші частки є вторинними. Вони в основному зберігають структурно-словотвірні зв’язки з іншими частинами мови: ось, тут, це, куди, нехай, ледве, он, і (й), ніби, неначе, невже, адже та ін.

Історично частки сформувалися на базі різних частин мови, переважно займенників, прислівників і сполучників.

Відзайменникові частки: воно, що, це, собі, ся, оце (осе), ото, саме, он, чи, ти, мені, тобі. Н-д: У той саме час скрипнули сінешні двері (Панас Мирний); Он уже й світає! Як ся виспиш, приходь; Дівка така тобі господарка (Ю.Федькович); Зараз мені збирай манаття (М.Коцюбинський).

Відприслівникові частки: тут, куди, як, там, зовсім, остаточно, прямо, точно, мало не, тільки, паки (пак), так (таки), гаразд, де, ось, так, приблизно, рівно. Н-д: Куди мені старій до вас молодих? (Панас Мирний); Заїхав [Михайло] якось до матері. І не пізнала. Куди ж там – у кожанці! (Ю. Збанацький).

Відсполучникові частки: і, й, та. Н-д: На те і вчителька вона! (В. Сосюра); Та ти хоч скажи, в чім річ (Г. Хоткевич).

Перехід інших частин мови в частку називається партикуляцією (від лат. particula – частка). Партикулюються, як бачимо, здебільшого займенники (що, який, собі, скільки та ін.), прислівники (вже, там, просто, рівно та ін.), сполучники (і, й, та).

В. Горпинич наводить також приклади:

- відіменникових часток: бігма, бігме (розм., заст. від Боже побий мене), бодай (від Бог дай). Н-д: Бодай тії вороги поконали до ноги (І. Нечуй-Левицький);

- віддієслівних часток: знай (собі), дай, давай, мов, мовби, немовби. Н-д: Сьогодні мовби трохи тепліше;

- відприкметникових часток: лиш, лише (від лихий), лишень. Н-д: Лише мох вкриває собою оте віковічне каміння (А.Шиян).

Однак на рівні синхронії мотиваційні зв’язки цих часток з твірними іменниками, прикметниками та дієсловами втрачені або втрачаються.

ВИГУК. ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНІ СЛОВА

1. Проблема лінгвістичного статусу вигуків.

2. Розряди вигуків за значенням.

3. Групи вигуків за походженням. Явище інтер’єктивації.

4. Звуконаслідувальні слова.

5. Правопис вигуків. Розділові знаки при вигуках.

6. Морфологічний розбір вигуків.