2.2. Застосування системи формування та розвитку ладового відчуття у дітей молодшого шкільного віку за Золтаном Кодаєм

Одне з важливих завдань музичного виховання дітей — навчити їх свідомо сприймати і точно відтворювати елементи музичної звуковисотності, відчувати ступені ладу і співвідношення між ними на ладовій основі.

При засвоєнні ритмічного боку мелодії слід поступово звертати увагу дітей на деякі елементи звуковисотності, тобто на рух мелодії, висоту звуків.

Спочатку даються звуки різко контрастні за висотою, а потім все ближчі. Після того, як діти добре навчаться розрізняти рух мелодії, високі й низькі звуки, можна поступово підходити до засвоєння по слуху малої терції (III—V ступені), найзручнішої для виконання і засвоєння. Спочатку рухом руки діти показують, які чують звуки. Якщо звуки високі — рука піднімається вгору, якщо низькі — опускається вниз. І тільки тоді, коли у дітей здатність диференціації звуків розвинеться настільки, що вони вільно зможуть розрізняти звуки на відстані малої терції, можна приступити до засвоєння малої терції [15, с. 340].

Перш ніж приступити до нотного запису малої терції, діти вирізають з паперу червоні та сині кружечки і складають їх, зображуючи звуки малої терції: зверху — червоні, знизу — сині.

Першому (високому) даємо назву зо, другому (низькому) — ві Крім того, кожен звук має відповідний ручний знак:

Слід відзначити, що ручні знаки мають величезне значення для вчителя, як унаочнення. Але бажано, щоб не тільки вчитель, але й самі учні співали і показували рух ступенів, називаючи при цьому їх складові позначення:

зо — ві, зо — ві, зо — ві.

З метою полегшення переходу від нотного запису до співу по нотах можна використати спрощений запис. Діти записують ритм мелодії і під кожною ритмічною одиницею підписують позначення сольмізаційного складу — літери «з» або «в».

Такий запис можна використати і при написанні невеликих музичних диктантів.

При переході до нотного запису для кращого унаочнення використовуються дві склянки, наповнені водою. В одну до половини треба налити воду червоного кольору, у другу — синього. Склянку з червоною водою поставити вище, ніж з синьою. При постукуванні виникають звуки малої терції: зо — ві.

Вчитель зображує склянки на дошці і діти, розрізнивши, де зо і ві, співають [12, с. 238].

Провівши на дошці дві паралельні лінії, учитель замість склянок малює кружечки: червоною крейдою верхні, синьою — нижні. Діти відразу визначають, де зо, а де ві.

Програвши на інструменті малу терцію (зо—ві) в різних тональностях, учитель звертає увагу дітей на те, що ці ноти можуть знаходитись вище або нижче.

Написавши на будь-якій лінії або між ними ступінь зо, вчитель може запропонувати дітям визначити ступінь ві.

Враховуючи недостатні письмові навички учнів першого класу, для складання коротких музичних диктантів на уроках співів застосовують шматок фланелі, на якій намальований нотний стан.

Вирізавши нотні знаки з оксамитного паперу, діти вільно прикріплюють їх до фланелевої «дошки». Таку дошку потім можна використати і для складання нот розучуваної пісні.

Вчитель пояснює, що зо і ві можна записати також і на п'яти лініях, які є в нотних зошитах.

П'ять ліній, на яких записуються ноти, називаються нотним станом І рахуються знизу вгору, як і поверхи п'ятиповерхового будинку.

Засвоєння ступенів зо і ві починається з співу дітьми різних поспівок. Так, вчитель показує рукою умовні позначення ступенів, а діти співають, називаючи склади зо — ві:

1) з, в, з, в, з, в; 2) з, вв, з, вв; 3) зз, вв, зз, вв;

4) з, ввв, з, ввв; 5) з, в, ззз, в, з; 6) в, з, ввв, з, в.

Учитель грає на різних інструментах (фортепіано, баян, домра, дудка тощо) малу терцію, діти показують ручні знаки і співають, називаючи складові позначення.

Далі вчитель показує рукою або грає на інструменті просту поспівку, вказавши, де на нотному стані знаходиться зо, а діти записують її в зошитах. Спочатку ритмічний рисунок, а потім висотне положення нот.

Так, наприклад:

Вчитель може допомогти дітям, записавши початок поспівки на дошці.

При засвоєнні ступенів зо — ві вчителю необхідно звернути увагу на те, що діти набагато краще співають і розпізнають малу терцію у низхідному русі, ніж у висхідному. Тому при дальшому засвоєнні терції слід підбирати поспівки, які починаються з висхідного інтервалу:

1) вз, вз, вз, вз; 2) вв, зз, вв, зз; 3) в, ззз, в, зз і т. д.

Для активнішого музичного навчання дітей і кращого засвоєння ступенів, а також з метою привчити дітей до інструменту, вчитель вводить на уроках співів різні музичні інструменти-іграшки: дудочки, ксилофони, металофони та ін. [12, с. 240].

Під час співу поспівок деякі учні правильно називають ступені, але інтонують нечисто. Причини бувають різні: неуважність учня, його недбале ставлення до звуковисотності, слабкий фізіологічний розвиток дитячого голосового апарату та ін. Домагаючись чистоти Інтонації, вчитель, в першу чергу, зобов'язаний зосередити увагу учня на звуковисотності, знайти зручну тональність, враховуючи діапазон дитячого голосу. Можна також проспівати мелодію спочатку самому, а потім повторити її з учнем. При цьому можна використати різні дитячі інструменти (ксилофон, металофон тощо).

Учень відтворює на інструменті певний ступінь і співає його.

При співі всім класом учитель підбирає зручну по діапазону тональність і спрямовує увагу учнів на точне відтворення висоти звуків. Можна змінювати тональність, рухаючись вгору і вниз.

Розмовній мові дітей 7—8-річного віку властива протяжність. Цю властивість вчителю необхідно використати при засвоєнні ступенів.

Для вироблення навику швидкого читання нот з листа, а також закріплення ступеневих асоціацій вчитель може використати таблиці і пересувну ноту. На таблиці написані складові позначення ступенів. Вчитель показує їх в різних ритмічних варіантах, а діти співають, називаючи ступені.

В такий же спосіб можна користуватися і пересувною нотою [10, с. 129].

Під час сольфеджування з листа вчитель записує на дошці невеличкий нотний приклад з текстом або без нього, а діти починають в повільному темпі сольфеджувати. Цю поспівку можна міняти кілька разів (ритмічний рисунок або висотне співвідношення), але не більше двох— трьох. При співі з листа можна також використовувати різні тексти,, які б мали пізнавальний або виховний характер.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння V—III ступенів

Після того, як діти добре засвоїли ступені зо і ві, можна переходити до пояснення шостого ступеня. Шостий ступінь має властивість функціонального переходу в п'ятий, він Дуже простий за фізіологічним засвоєнням на початковому етапі не стрибкоподібним рухом, а плавним переходом від п'ятого ступеня.

Шостий ступінь, як і попередні, має складову назву ра і ручний знак:

Учитель, показуючи ручні знаки, співає поспівки із застосуванням шостого ступеня, потім пропонує дітям повторити.

Для більш міцного засвоєння шостого ступеня можна використати таблицю, додавши до вже відомих зо та ві ступінь ра.

Вчитель водить указкою по таблиці в різних висотних і ритмічних варіантах, а діти співають, називають складові позначення і показують ручні знаки.

Щоб підтримати інтерес до музично-теоретичних дисциплін, а також стимулювати активність дітей, слід проводити на уроках різні музично-педагогічні ігри:

а) один з учнів стає біля дошки і показує ступені за допомогою ручних знаків, а весь клас співає, називаючи ступені і показуючи ручні знаки;

б) гра в учителя — учень показує на таблиці склади, а весь клас співає;

в) гра «живий рояль» — до дошки виходять кілька дітей, за кожним з них закріплений певний ступінь. Вчитель або один з учнів вказує на окремих дітей, а кожен з них в цей час співає звук, який був даний йому раніше.

Такі ігри необхідно проводить протягом всього курсу навчання.

Коли діти добре орієнтуватимуться в зорово-слухових сприйняттях шостого ступеня, можна перейти до суто слухових вправ [9, с.41].

Учитель грає невеличкі поспівки на інструменті, а діти, прослухавши, співають ступені, називаючи їх і показуючи ручні знаки.

Пояснюючи розташування нот на нотному стані, вчитель може використати для більшої наочності кольорову крейду. Слід пояснити дітям, що нова нота знаходиться трохи вище зо. Якщо, наприклад, нота зо знаходиться на другій лінії, то нота ра — між другою і третьою і т. п.

Вчитель, постійно змінюючи розташування ноти зо на нотному стані, пропонує дітям відповісти, де слід писати ноту ра.

Можна провести читку з листа невеликих поспівок і пісень і лише після цього — сольфеджування нот з листа.

Коли діти добре орієнтуватимуться в тому, де на нотному стані пишеться нота ра і вільно сольфеджуватимуть поспівки і пісеньки з листа в обсязі ві — зо — ра, можна дати невеликий диктант із застосуванням шостого ступеня.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння VI ступеня

Переконавшись у засвоєнні учнями ступенів зо, ві, ра, можна перейти до вивчення основного тону мажорного звукоряду (першого ступеня) з його відносною складовою назвою йо.

Ще у XVIII ст. французький композитор І теоретик Ж. Ф. Рама звернув увагу на те, що в кожному звуці, який ми сприймаємо, існує мажорний тризвук (нижні обертони). Внаслідок цього, ще при вивченні ступенів зо і ві, ми одночасно готуємо учнів до фізіологічного сприйняття опорних звуків мажорного звукоряду і його основного тону (першого ступеня).

Перший ступінь мажорного тризвука можна характеризувати як падаючий, завершальний. При його поясненні вчитель використовує три дзвіночки (бім, бом, бам), настроєні на зо, ві та йо, або будь-який музичний інструмент. Розділивши клас на три групи, вчитель програє у низхідному русі звуки зо, ві, йо (дві восьмих — четверть) і пропонує дітям проспівати їх на склади бім-бом-бам.

Після цього діти співають звуки з їх відносними складовими назвами — зо, ві, йо.

Учитель пояснює, що звук йо також має певний ручний знак:

Учитель за допомогою ручних знаків показує різні поспівки, а діти співають, називаючи склади. Далі вчитель грає на інструменті ступені, а діти співають, називаючи склади і показуючи ручні знаки.

При записі тризвуків необхідно пам'ятати три основні правила:

1) якщо ноту йо пишемо на лінії, то ноти зо і ві будуть також на лініях;

2) якщо ноту йо пишемо між лініями, то ноти зо і вi будуть також між лініями;

3) при записі нот йо і зо завжди залишається місце для ноти ві.

Це можна добре уявити як на нотному стані, так і на пальцях. Кожен палець відповідає лінії. Нота йо стоїть на лінії:

Нота йо стоїть між лініями:

При записі нот йо і зо завжди лишається місце для ноти et:

Показ основних правил на руці:

Для кращого засвоєння ступенів можна використати вже знайому таблицю.

Нота йо, як завершуюча (основна), має певний знак , який називається ключем йо. Ключ йо може бути розташований на будь-якій лінії або між ними, але, незалежно від місцезнаходження, він всюди буде показувати, де стоїть основна нота йо:

Вчитель на дошці пише ключ, а діти показують, де знаходяться ноти йо, ві, зо, ра і співають.

Вчитель пропонує дітям виконати вдома таке завдання: записати у зошиті ноти йо, ві, зо, ра, якщо ключ стоїть на першій лінії, між другою і третьою, на третій лінії.

При засвоєнні висхідних поспівок, інтонування яких для дітей набагато важче, ніж згори вниз, учитель пропонує дітям співати тихо, прислухаючись до кожної ноти. Учитель показує різні поспівки ручними знаками знизу вгору, а діти співають їх, називаючи складові позначення.

З цією ж метою можна використати і таблицю із складовими позначеннями.

Переконавшись у міцному зорово-слуховому засвоєнні ступенів, учитель переходить до суто слухових вправ. Він грає на різних інструментах ступені у висхідному порядку, а діти співають, називаючи склади. Завдяки таким вправам, мажорний тризвук стає для дітей зрозумілим і швидко засвоюється ними [9, с.57].

Для закріплення матеріалу вчитель може використати імпровізації на знайомі тексти, а також письмові диктанти.

При засвоєнні мажорного тризвука діти досить легко сприймають інтервал квінти, особливо, коли вона побудована на різних звуко-ігрових вправах, що складаються з питань і відповідей.

Після таких вправ можна перейти до повільного читання з листа різних поспівок та пісень.

Другий ступінь, як і попередні, має відносну складову назву і певний ручний знак. Приступаючи до пояснення другого ступеня, вчитель в першу чергу грає на інструменті поспівку із застосуванням другого ступеня і пропонує дітям відгадати, де знаходиться новий звук. Вияснивши з дітьми, що новий звук знаходиться вище йо і нижче ві, вчитель повідомляє, що новий звук має назву ле і ручний знак:

Другий ступінь, як верхній ввідний тон, стійкіший, ніж нижній, і добре інтонується у трихорді, а не в повному мажорному ладі. Пригадаємо, як добре виконувались і засвоювались стрибки ІІІ—VI ступенів (в трихорді III—V—VI) і самий шостий ступінь. Таким чином, пояснюючи другий ступінь, вчитель використовує різні трихордні вправи, а також ручні знаки і таблицю, до якої вписується назва другого ступеня.

Приклади трихордних поспівок:

1)в в л л й й; 2) й л в л й й; 3)в л й в л й і т.д.

Лише після того, як діти почали добре орієнтуватися в другому ступені по ручних знаках і таблиці, вчитель пояснює, що нота ле пишеться на нотному стані вище ноти йо і нижче ноти ві.

Якщо ноти йо і ві розташовані на лініях, то нота ле стоятиме між лініями і навпаки — якщо ноти йо і ві розташовані між лініями, то нота ле стоятиме на лінії. Нову ноту вчитель пише кольоровою крейдою.

Після цього вчитель опитує клас, весь час змінюючи місцезнаходження першого ступеня. Тільки переконавшись в доброму засвоєнні другого ступеня (ноти ле) на нотному стані, можна перейти до читання нот з листа і написання диктантів.

При усних і письмових диктантах можна використовувати елементи імпровізації на різні тексти.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння II ступеня

Приступаючи до пояснення четвертого ступеня, необхідно пам'ятати про фізіологічні труднощі сприйняття та інтонування півтонового інтервалу. В свій час ще М. І. Глінка надавав великого значення півтоновим співвідношенням як інтонаційно важким для сприйняття і відтворення. Тому, вивчаючи півтони, треба приділяти велику увагу зорово-слуховим уявленням і співвідношенням [14, с. 69].

У зв'язку з тим, що четвертий ступінь в мажорній ладотональній побудові інтонується низько, то він має певний ручний знак, який показує ступеневу інтонацію.

Четвертий ступінь має відносну складову назву — на.

Виходячи з ладотонального тяжіння четвертого ступеня до третього, а також беручи до уваги зручність інтонування четвертого ступеня низхідним рухом від п'ятого, вчителю слід починати засвоєння четвертого ступеня не знизу вгору, а навпаки, згори донизу від п'ятого ступеня.

Четвертий ступінь, як і попередні, діти засвоюють спочатку по ручних знаках.

Приклади поспівок, які можна використати при вивченні IV ступеня:

1) з, н, в, л, й; 2) з, н, в, н, з;

3) з, з, в, в, з, н, в, л, й; 4) й, в, з, н, в, л, й і т. д.

При співі різних вправ з використанням ручних знаків чистота інтонації IV ступеня поліпшиться, якщо спів ступенів буде нерозривно пов'язаний з плавним переходом руху руки від п'ятого ступеня до четвертого.

При співі по таблиці, до якої включено складову назву нової ноти, учитель проводить ряд інтонаційних вправ. Так, один раз діти співають голосно, називаючи складові позначення, другий раз — про себе, показуючи ручні знаки.

Коли діти вільно орієнтуватимуться в знаходженні четвертого ступеня по ручних знаках і таблиці, можна перейти до пояснення запису ноти на на нотному стані.

Вияснивши, що новий звук знаходиться вище ноти ві І нижче зо, записуємо ноту на на нотному стані між цими нотами.

Якщо ноти ві та зо розташовані на лініях, то ноту на завжди пишемо між лініями, і навпаки. Для кращого зорового сприйняття нової ноти на нотному стані вчитель показує ці правила на дошці, записуючи ноту на кольоровою крейдою.

Після цього вчитель опитує клас про розташування ноти на на нотному стані, постійно змінюючи при цьому ключ йо. Коли діти добре засвоїли графічне зображення ноти на на нотному стані, можна переходити до читання з листа коротких мелодій, а також до читання нот по пересувній ноті.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння IV ступеня

Октавний звук першого ступеня не вимагає особливої підготовки, оскільки його засвоєння йде від тонального почуття. Октавний звук (йо¹) виступає як радісний, світлий, кульмінаційний.

Якщо нижній перший ступінь звучить як завершальний, то верхній перший ступінь можна характеризувати як кульмінаційно-завершальний.

Октавний звук першого ступеня, як і перший ступінь, має той самий ручний знак, тільки показується він вище.

Засвоєння йо¹ краще всього починати з октавного стрибка, наприклад:

зо, ві, йо, йо¹, зо, ві, йо.

Вчитель проводить різні вправи по засвоєнню йо ^ї по ручних знаках, наприклад:

1) зо, ві, йо, йо¹, йо; 2) зо, ві, йо, йо¹, зо, ра, йо¹; 3) йо, ві, зо, йо¹, зо, ві, йо;

4) йо, ві, зо, зо, йо¹, зо, ра, зо, ві, йо; 5) йо, йо¹, зо, ві, зо, ві, ле, йо і т. д.

Аналогічні вправи можна проводити, використовуючи таблицю, до якої вписується нова нота. Настроївши дітей в даній тональності, вчитель показує ступені в різних ритмо-висотних співвідношеннях, а діти співають їх і показують ручні знаки.

При виконанні вправ необхідно використовувати також пісенний матеріал.

Після того, як діти почали добре орієнтуватися в звуці йо¹ по ручних знаках і таблиці, можна провести кілька слухових диктантів, а потім переходити до пояснення запису ноти йо¹ на нотному стані.

При запису ноти йо¹ на нотному стані слід пам'ятати таке правило: якщо йо, ві та зо розміщені на лініях,— то йо¹ слід писати між лініями І навпаки.

Не обов'язково примушувати учнів заучувати це правило напам'ять, головне, щоб вони вміли знаходити ноту йо¹ на нотному стані. З метою кращого зорового засвоєння ноти йо¹ на нотному стані можна проводити різні вправи (наприклад, постійно міняти розташування ключа).

Переконавшись в тому, що діти добре засвоїли розташування ноти йо¹ на нотному стані, вчитель може переходити до читання нот за допомогою пересувної ноти, а потім І до співу з листа коротких поспівок-пісень.

Таким чином, різні вправи готують школяра до фіксації уваги на зорово-слуховому сприйнятті. Тому другий етап музичної освіти І полягає в тому, щоб зафіксовані зорово-слухові елементи учень вмів записати на папері. Для цього вчитель постійно проводить зорово-слухові усні й письмові диктанти. Спочатку по ручних знаках, таблицях, пересувній ноті. Далі — слухові усні і, як завершальний етап,— письмові диктанти.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння октавного звука

Вивчаючи октавний звук йо¹, вчитель одночасно готував дітей до сприйняття октавного інтервалу, яке базується на тональному відчутті. В зв'язку з цим засвоєння п'ятого (нижнього) ступеня — ноти зо₁ — не буде дуже важким для дитячого сприйняття [14, с.78].

Але при поясненні ноти зо₁ вчитель повинен враховувати можливості дитячого голосового апарата (діапазон), а також зручність зорово-слухового сприйняття. Можна рекомендувати тональності Мі мажор, Фа мажор і Соль мажор, в яких п'ятий нижній ступінь (зо₁) зручний по діапазону і для зорового сприйняття при читанні нот з листа.

Нота зо₁ має той самий ручний знак, що і верхнє зо, але показувати його слід нижче, ніж йо.

Поряд з вправами по ручних знаках можна використати таблицю, до якої вписана складова назва нового ступеня.

Приклади вправ з використанням таблиці:

1) зо, зо₁, йо; 2) зо, ві, йо, зо₁, йо; 3) зо, зо₁, зо, йо; 4) йо, зо₁, йо;

5) йо, зо₁, зо₁, йо, ві, зо, йо і т. д.

Коли вчитель переконається в тому, що слух учнів достатньо підготовлений, щоб почути і усвідомити ноту зо₁ в різних висотних і ритмічних варіантах за допомогою ручних знаків і таблиці, — він може перейти до пояснення графічного зображення нової ноти на нотному стані.

Якщо ноти йо — ві — зо розміщені на лініях, то ноту зо₁ пишемо між лініями:

Якщо ноти йо — ві — зо розміщені між лініями, то ноту зо₁ пишемо на лінії:

Вчитель може перевірити якість засвоєного матеріалу, постійно змінюючи положення ключа йо на нотному стані.

Лише після того, як діти добре орієнтуватимуться в місцерозташуванні зо₁ на нотному стані, можна переходити до сольфеджування коротких поспівок за допомогою пересувної ноти, а потім до читання нот з листа.

Приклади для сольфеджування в період засвоєння