Дрейф льоду

Морський лід на більшій частині акваторії є дрейфуючим, тобто під дією різних зовнішніх сил змінює своє положення в просторі.

Переміщення льоду по акваторії під сукупною дією різних сил називається дрейфом. Знання переміщення льоду в просторі й у часі надзвичайно важливе під час виконання великої кількості прикладних завдань. У першу чергу знання руху льоду, а отже, і його положення необхідне для потреб мореплавання. Кораблі без додаткових кріплень корпуса не можуть витримати ударів об лід. Тому в морях із льодом їхній шлях прокладають з урахуванням переміщень льоду.

Перевезення по Північному морському шляху повністю залежать від льодових умов, і шляхи караванів судів у супроводі криголамів проходять по ділянках з найбільш легкими льодовими умовами.

Для захисту різних портових конструкцій, нафтових вишок і інших споруджень у морях також потрібно вміти пророкувати небезпечні рухи льоду, щоб завчасно прийняти відповідні захисні міри.

Про рухи льодів у морі відомо було давно. Люди, які займалися промислом тюленів у Білому морі, віддавна знали про те, що лід у морі рухається відповідно до різного напрямку вітру. Однак серйозну, науково обґрунтовану спробу визначити чинники, що приводять до дрейфу льоду, і одержати зв'язки швидкості й напрямки руху льоду з вітром уперше здійснив Ф. Нансен.

Досліджуючи дрейф на «Фрамі» (1893—1896 рр.) у Північному Льодовитому океані, він встановив, що у відкритому морі, де немає перешкод у вигляді берегів, лід рухається не за напрямком вітру, а відхиляється від нього на 30° праворуч у Північній півкулі у зв’язку з впливом сили Коріоліса. Це відношення швидкості дрейфу льоду до швидкості вітру називається вітровим коефіцієнтом. Швидкість льоду менша за швидкість вітру в 50 разів, тобто

V_л = 0,02 W,

Висновки Нансена згодом були підтверджені Н. Н. Зубовим. Він доповнив «правило Нансена» двома «правилами Зубова»: лід дрейфує вздовж ізобари (лінії однакового тиску) так, що високий тиск лежить праворуч відносно руху льоду (у Північній півкулі), а швидкість дрейфу пропорційна горизонтальному градієнту атмосферного тиску.

Поширення льоду. У Центральній частині Арктики, в антарктичних морях льодовий покрив існує цілий рік. Наступна зона включає акваторії, де лід щорічно змінюється. Зона з сезонним льодяним покривом утворюється щорічно в холодний період і повністю зникає влітку, наприклад, в Охотському, Балтійському, Японському та інших морях. У деяких акваторіях Світового океану лід утворюється лише в дуже холодні зими, наприклад, у Чорному, Північному та інших морях.

Суцільного льодяного покриву однакової товщини не буває, здебільшого це крижини різної товщини, що змерзлися між собою. Внаслідок дрейфу лід з Арктичного басейну виноситься в Гренландське море і ще далі на південь зі швидкістю від 1 до кількох десятків кілометрів за добу залежно від пори року і погоди.

Лід антарктичних морів дрейфує на захід. У теплу пору року більша частина антарктичного льодяного покриву зникає. В Антарктиці часто трапляються айсберги досить великих розмірів. Зафіксовано айсберги довжиною від десятків до 150–160 км і висотою над рівнем моря 40–50, навіть 90 м. Утворюються айсберги під час відламування країв шельфових льодовиків Антарктиди та Гренландії й можуть запливати навіть у тропічні широти, де швидко тануть.