9.9. Особливості хімічного складу підземних вод

Хімічний склад природних вод залежить від цілого комплексу факторів, серед яких одним з головних є склад порід, в яких вони залягають.

В результаті складних процесів взаємодії між водами, породами і газами формуються підземні води, які різні за мінералізацією, іонним та газовим складом. Мінералізація підземних вод – сумарний вміст речовин, що перебувають у розчиненому стані у підземних водах (г/дм³ або мг/дм³).

Порівняно з поверхневими водами, незвичайний розподіл основних компонентів у вертикальному розрізі артезіанських басейнів. У верхній частині розміщуються прісні, переважно гідрокарбонатно-кальцієві води, в середній – солоні, в яких переважають сульфати магнію, і в нижній – розсоли хлоридно-натрієвого складу.

У межах України спостерігається тенденція до зростання мінералізації підземних вод з північного заходу на південних схід у зв’язку з підвищенням посушливості клімату, зміною хімічного складу та зростанням ступеня засоленості порід водоносних горизонтів.

Серед підземних вод широко відомі мінеральні води. Мінеральні води – підземні води, що містять мінеральні компоненти (рідше органічні) та гази у підвищених концентраціях або які мають певні особливі фізичні властивості (підвищена температура, радіоактивність тощо), внаслідок чого вони діють на організм людини як лікувальні.

Мінеральні лікувальні води використовують для лікування з давніх часів. Так, на території сучасної України, в Криму в період Боспорського царства (2 тис. років тому) використовували підземні мінеральні води. На Закарпатті мінеральні джерела були відомі в 16 ст.

За вмістом біологічно активних компонентів В. В. Іванов, Т. О. Невраєв та ін. виокремили 7 груп мінеральних лікувальних вод. Серед монокомпонентних вод розрізняють 10 бальнеологічних типів мінеральних лікувальних вод: вуглекислі, сірководневі, радонові, кременисті, залізисті, йодні, бромні, борні, води з підвищеним вмістом органічних речовин, води без специфічних компонентів і властивостей (лікувальна дія яких зумовлена їхнім іонно-сольовим складом).

9.10. Роль підземних вод у фізико-географічних процесах

Під дією підземних вод розвиваються фізико-географічні процеси, які ведуть до формування складних форм рельєфу. Найбільш відомими явищами є: карст, суфозія, зсуви, заболочування.

Карст – це природне явище, спричинене взаємодією води з вапняками, доломітами, гіпсами, солями, що призводить до поступового розчинення і руйнування цих порід. Унаслідок розвитку карстового процесу виникають поверхневі (кари, жолоби і рови, лійки, блюдця і западини, улоговини, порожнини, останці) та підземні карстові (колодязі, шахти, прірви, печери) форми рельєфу. В Україні карст відомий у Криму, на Волині, Поділлі, Донецькому Кряжі та в інших місцях.

Суфозія – це просідання земної поверхні на певних ділянках у результаті вилуговування і виносу підземними водами гірських порід. Внаслідок такого виносу в породах утворюються пустоти, які потім заповнюються відкладами, що лежать зверху. На поверхні Землі результати цих процесів виражаються у вигляді подів, суфозійних лійок та провалів. Суфозійні процеси відомі в районах розвитку лесових порід – на півдні України.

Зсув – сповзання перенасичених вологою мас гірських порід під дією сили земного тяжіння. Причинами зсуву є природні та антропогенні чинники, дія яких ослаблює сили зчеплення у гірському масиві. На території України найбільше уражені західні Кримські гори, Карпати та узбережжя моря, менше - Передкарпаття, Закарпаття, Донецький кряж.

Заболочування – це місця, де рівні ґрунтових вод залягають близько від поверхні Землі або підземні води виходять на денну поверхню у вигляді джерел і часто формуються болота та перезволожені землі.

Полої – це підняті ділянки, які утворюються в результаті сукупності процесів замерзання гірських порід і частини підземних вод, міграції води, утворення горбів, розтріскування їх, виливів води та подальшого її замерзання. Характерним типом полою є гідролаколіти, які під впливом тепла можуть руйнуватись, утворюючи лійки, заповнені водою. Найчастіше полої спостерігаються на південних схилах височин, де є найбільші можливості для танення і виходу підземних вод.