77. Теорія і практика соцреалізму (на матеріалі дискусій)

Соціалістичний реалізм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Унітарний, псевдохудожній напрям і метод радянської літератури, що сформувався під впливом натуралізму і так званої пролетарської літератури. Він був провідним у мистецтві з 1934 по 1980 рік. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва. Твори соціалістичного реалізму дуже різні за стилем та змістом. Але в кожному з них є поняття мети в прямому чи непрямому значенні, у відкритому чи завуальованому вираженні. Це або панегірик комунізму і всьому, що з ним пов'язане, або сатира на його численних ворогів. Сучасні дискусії про соціалістичний реалізм. У розпал перебудови - в травні 1988р. - На сторінках "Літературної газети" були опубліковані матеріали "Круглого столу" під назвою "Відмовлятися чи нам від соціалістичного реалізму?", Які поклали початок тривалої дискусії. З'явилися і продовжують з'являтися статті в інших виданнях, але частіше нігілістичного характеру. В них чітко проглядаються дві тенденції: перша ставить соцреалізм поза художності і на цій підставі перекреслює всіх причетних до нього письменників, у тому числі і Горького. Друга - трактує його як "творіння Сталіна 1930 рр.", як "теоретичний фантом". Всупереч нігілістичним тенденціям у науці зріє потреба об'єктивного дослідження соцреалізму. "Саме зараз, коли соціалістичний реалізм перестав бути гнітючої реальністю і пішов в область історичних спогадів, необхідно піддати феномен соцреалізму ретельному вивченню, щоб виявити його джерела та піддати аналізу його структуру "(51; 96), - писав відомий італійський славіст Страда. У 20-х роках на сторінках періодичних видань велися жваві дискусії щодо визначення, яке відобразило б ідейно-естетичну своєрідність мистецтва доби соціалізму. Ф. Гладков, Ю. Лебединський пропонували назвати новий метод "пролетарським реалізмом", В. Маяковський — "тенденційним", І. Кулик - революційно-соціалістичним реалізмом, О. Толстой — "монументальним", Микола Хвильовий — "революційним романтизмом", В. Поліщук — "конструктивним динамізмом". Зустрічалися і такі назви, як "революційний реалізм", "романтичний реалізм", "комуністичний реалізм".Гостро сперечалися учасники дискусії і про те: один має бути метод чи два - соціалістичний реалізм і червоний романтизм. Ідеологією соціалістичного реалізму є марксизм, в основі якого волюнтаризм, він — визначальна риса світогляду. У творах соціалістичних реалістів змінилося трактування землі. У літературі минулих часів вона була символом гармонії, сенсом існування, у них земля — уособлення зла. Митці, які недотримувалися норм соціалістичного реалізму, ставали жертвами репресій і терору. Серед них М. Куліш, Григорій Косинка, М. Зеров, В. Стус. Він скалічив творчі долі таких талановитих митців, як П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, О. Довженко. Соціалістичний реалізм припинив своє існування, коли розпався Радянський Союз.