№33 Займенник

Займенник - це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні і має відповідні граматичні категорії.

За значенням займенники поділяються на дев’ять розрядів. Вони в більшості випадків відмінюються на зразок замінюваних іменників, прик­метників або числівників.

До особових належать займенники я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа).

Зворотний займенник себе вказує на особу, яка виконує дію (показав на себе).

Присвійні займенники вказують на приналежність предмета першій особі (мій, наш), другій особі (твій, ваш) третій особі множини (їхній); особі, яка виконує дію (свій); третій особі - в особових займенниках у родовому відмінку (його, їх).

До вказівних належать займенники цей, той, сей, такий, стільки, до означальних - займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий.

До питальних і відносних належать однакові займенники типу хто? (хто), що? (що), який? (який) і т.п., які різняться тим, що останні вживаються у складнопідрядних реченнях у ролі сполучних слів: Що це?, але А віддалік, серед тих, що стріляли, стояла Мирослава (ІФранко).

Неозначені й заперечні займенники утворюються від питальних з додаванням часток аби-, де-, -сь (пишуться разом: дехто, щось, абиякий), хтозна-, казна-, -будь-, -небудь (пишуться через дефіс: казна-скільки, хтозна-хто, будь-який, хто-будь, чий-небудь); ні- (ніхто, ніякий). Якщо у цих займенниках між частинами стоїть прийменник, вони пишуться окремо: хтозна з яким, будь до кого, ні про що.

Найчастіше особові займенники в ділових паперах і наукових текстах не вживаються (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Така норма пов’язана з прагненням того, хто складає документ, до повної об’єктивності. Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах (наприклад, в автобіографії, дорученні, заяві, пояснювальній записці тощо: Я, Васько Іван Пилипович, народився.; Прошу Вас зарахувати мене на посаду...), а також у доповідях, оголошеннях і запрошеннях, де вони набувають значення однини (Ми вважаємо; Ми прийшли до висновку). Займенник Ви у таких випадках використовується для пом’якшення категоричності тону повідомлень на вимогу ділового мовного етикету (Прошу Вас з’явитися).

При цьому слід пам’ятати, що використання займенника свій призводить до появи стилістичних помилок: Петренко І.М. не справився зі сеоїми (стилістична помилка) службовими обов’язками.

№34 Прислівник. Особливості правопису і вживання.

Прислівник - незмінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку предмета і відповідає на питання “як?”, “де?”, “коли?”, “куди?”, “наскільки?” тощо. Прислівники можуть означати спосіб, міру й ступінь дії, ознаку предмета (добре, дуже), місце дії (тут, вгорі), час дії (рано-вранці, досі), причину дії (згарячу, зосліпу), мету дії (навмисно, наперекір). Крім цього, прислівники, утворені від якісних прикметників, можуть мати ступені порівняння (глибоко - глибше - найглибше, близько - ближче - найближче).

Прислівник належить до тих частин мови, які й сьогодні інтенсивно розвиваються. Більша їх частина утворюється за допомогою прийменниково-іменникових сполук і пишеться разом, але деякі з них пишуться через дефіс: ледве-ледве, рано-вранці, більш-менш, врешті-решт, пліч-о-пліч, будь-що-будь, по-новому, будь-який тощо (див. про це вище у параграфі “Правопис складних слів”).

Разом пишуться прислівники, утворені від підрядних словосполучень типу босими ногами - босоніж, обома руками - обіруч, в один час - еод- ночас, на самий перед - насамперед, має бути - мабуть (крім у сто крат, хоч стократ; тим часом, хоч тимчасом, як; есе одно, есе ріено). Вони не пояснюються іншими словами, не можуть змінюватися і відповідають тільки на прислівникові питання типу як?, де?, коли? тощо.

Окремо пишуться прислівникові сполучення, які повністю “не відірвались” від предметного значення. До їх складу найчастіше входять прийменники без (без жалю, без кінця-краю, без угаву, без упину), е (в далечінь, в міру, в ногу, уві сні, в разі), до (до діла, до загину, до краю, до ноги, до побачення), з (з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю), на (на диво, на днях, на добраніч, на жаль, на зло), під (під боком, під силу, під вечір, під кінець), по (по можливості, по суті, по двоє).

Уживання прислівників і прислівникових сполучень у діловій і науковій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб’єктивно-оціночне забарвлення. Можливе використання пов’язане з ситуаціями, коли треба вставити слова для пом’якшення категоричності тону при діловому листуванні (на жаль, до побачення, здається, мабуть, по можливості) або для внесення в текст чи висловлювання елементів логічності шляхом класифікаційних характеристик, які є в “арсеналі” такої частини мови, як прислівник: по-перше, по-друге, по-третє; по суті, принаймні, врешті-решт, наприкінці, насамкінець, передусім тощо.