13. Економічний розвиток сша у 60рр.

Вирішальний вплив на піднесення тогочасної американської економіки справило дальше розгортання НТР. Відбулось якісне перетворення основних елементів виробництва, насамперед його автоматизація. Значно зросло застосування комп'ютерної техніки. Коли на початку 60-х років використовувалося лише кілька тисяч ЕОМ, то до кінця десятиліття - 68 тис., що приблизно в 2,5 раза більше, ніж в інших країнах світу разом узятих.

Розгортання НТР дозволило США подолати відставання від СРСР, що намітилося на зламі 50-60-х років, у галузі освоєння космосу, тісно пов'язаній з військовим виробництвом. Свідченням цього став політ на Місяць 20 липня 1968 р. американського космічного корабля „Аполлон - 11" з трьома астронавтами на борту.

НТР спричинила значні структурні зрушення в економіці США. Першорядного значення набули галузі промисловості, пов'язані з найновішими досягненнями науки і техніки: електроенергетика, радіотехніка, хімічна промисловість, найсучасніші види машинобудування. Найповнішого технічного переоснащення зазнало сільське господарство. Впродовж 20 років кількість населення, зайнятого в аграрному секторі, скоротилася з 23 млн до 9,7 млн осіб (4,8 % загальної людності населення країни), а сільськогосподарське виробництво зросло більш ніж на третину.

Результатом згаданих процесів було прискорення темпів економічного зростання: за вісім років (1961-1968) промислове виробництво США збільшилося на 52 %, тоді як за попередні десять років (1951-1960) - на 45 %. Економічні успіхи сприяли піднесенню життєвого рівня американців. До 1970 р. у США зберігався найвищий у світі рівень заробітної платні.

14. Ліберальні реформи Дж. Кеннеді та л. Джонсона.

Готуючись до президентських виборів 1960 р., Демократична партія значно оновила свій ідейно-політичний арсенал. При цьому враховувалися соціально-політичні зрушення, що відбулися в американському суспільстві: загальне піднесення життєвого рівня населення. Саме за рахунок залучення середніх верств демократи прагнули розширити свій електорат.

Кандидатом у президенти вони висунули сенатора Джона Кеннеді.

Розпочинаючи діяльність на посту президента, Кеннеді висунув програму досягнення „нових рубежів", ї'х наріжним каменем стало стимулювання економічного зростання США шляхом розширення капіталовкладень, дальшого розгортання НТР. Програма передбачала проведення важливих заходів у соціальній сфері: комплексну перебудову районів хронічної депресії, підвищення мінімальної заробітної плати, перекваліфікацію безробітних, допомогу фермерам, розширення соціального забезпечення. Належне місце у програмі президента посідали проблеми громадянських прав, становища афроамериканців. У галузі зовнішньої політики передбачалося зростання військової могутності країни в умовах змагання з СРСР, який демонстрував дедалі новіші досягнення, в галузі космічних досліджень і нарощування ракетно-ядерних озброєнь. Втілення в життя цих накреслень вимагало посилення регулюючої ролі держави й величезних бюджетних асигнувань, передусім на соціальні потреби.

Реформаторська політика Дж. Кеннеді неоднозначне сприймалася в американському суспільстві. В умовах різкої поляризації суспільно-політичних сил всередині США 22 листопада в м. Даллас (штат Техас) президента Дж. Кеннеді було вбито.

Відповідно до конституції, президентські повноваження перебрав віце-президент Ліндон Джонсон. На наступних президентських виборах 1964 р. він здобув перемогу над своїм суперником - кандидатом від Республіканської партії сенатором Баррі Голдвотером, речником ультра-консервативних поглядів.

В галузі внутрішньої політики Л. Джонсон в основному продовжував курс, започаткований його попередником. Новий президент висунув широкий план соціальних реформ під гаслом побудови „великого суспільства". Вони йшли далі побудови „нових рубежів" Дж. Кеннеді. У програмі Л. Джонсона робилася спроба комплексного розв'язання найскладніших соціальних проблем. Однак центральним завданням програми „великого суспільства" стала боротьба за викорінення бідності. У 1964 р. з ініціативи уряду конгрес ухвалив закон, який запроваджував заходи щодо подолання бідності. В згадуваному законі наголос робився на допомозі в одержанні освіти, набутті професії, розширенні соціальних пільг. Намічені заходи вже незабаром дали відчутні результати. До 1968 р. кількість бідняків скоротилася до 25 млн чоловік - майже на 30%.

Адміністрація демократів в умовах небувалого піднесення антирасистського руху чимало зробила у справі ліквідації нерівноправності афроамериканців. Нові закони про громадянські права 1964 і 1968 рр. та інші акти конгресу забороняли дискримінацію при реєстрації виборців, при наймі і звільненні працівників, у шкільництві, в громадських місцях, при продажу і здачі в оренду житла.

Загалом соціальні та політичні реформи у США в середині 60-х років досягли розмаху, якого країна не знала від часів „нового курсу" Ф. Рузвельта. Однак реформаторська діяльність Л. Джонсона після багатообіцяючого старту 1964-1968 рр. загальмувалася. Соціальні реформи почали згортатися, відповідно й падала популярність адміністрації демократів.

15-16. Законодавство та Рух за громадянські права у США в 50-60 рр

Характерною рисою внутрішнього становища в країні було помітне загострення соціально-політичної напруженості і в зв'язку з цим - активізація суспільно-політичних рухів різної спрямованості. Щоправда, робітничий рух був менш інтенсивним, ніж у перші повоєнні і навіть у 50-ті роки. Це було пов'язано з невпинним поліпшенням життєвих умов робітництва.

Досяг небаченого в історії Америки щабля рух чорношкірого населення. Популярності набрали такі форми боротьби проти расової дискримінації, як „сидячі демонстрації" та „рейси свободи". Групи чорних і білих борців за громадянські права вирушали автобусами до південних штатів. Підприємства, де практикувався расизм, зазнавали бойкотів, пікетування, їх власники терпіли чималі збитки. У результаті двох років боротьби сегрегацію у громадських місцях було скасовано у більш ніж 200 містах Півдня. Вінцем загальнонаціональної кампанії на підтримку громадянських прав став очолюваний Мартіном Лютером Кінгом у серпні 1963 р. похід 250 тис. чорношкірих і білих на Вашингтон, який завершився багатолюдним мітингом біля пам'ятника президентові А. Лінкольну.

У другій половині 50-х і на початку 60-х років антирасистський рух за всієї свої масовості мав винятково мирний, ненасильницький характер. Пізніше мирні форми боротьби відступили на другий план, а дедалі більшої популярності набули радикальні, екстремістські настрої. Було висунуто гасло „Владу - чорним!". У 1966 р. негритянські студенти створи партію „Чорні пантери", яка закликала до збройного опору владі. Пік заворушень припав на „довге жарке літо" 1967 р. Вони супроводжувалися підпалами, пограбуваннями, було чимало жертв.

4 квітня 1968 р. від кулі вбивці загинув М. Л. Кінг.

Упродовж тижня негритянські повстання охопили понад 200 міст країни. Заворушення, що послідували за вбивством М.Л.Кінга, являли собою останній спалах масового афроамериканського руху, після чого він швидко пішов на спад. Однак головне полягало в тому, що рух за громадянські права досяг основних своїх цілей.

Водночас у 60-ті роки в США, як і в Західній Європі, стрімко піднісся молодіжний рух, у першу чергу студентський („бунтівну молодь").

Студентський рух на початку мав переважно мирний, ненасильницький характер. Молодь виступала проти расової дискримінації. Студенти вимагали запровадження студентського самоврядування в університетах, оновлення навчального процесу. Починаючи з 1965 р. основним напрямком студентського руху стає боротьба проти участі США у в'єтнамській війні. У другій половині 60-х років студентські виступи, набравши масового характеру, переростали в заворушення, Кульмінаційним моментом руху став студентський страйк у травні-червні 1970 р., який охопив понад 500 навчальних закладів. Після цього масовий студентський рух швидко пішов на спад.

У 60-ті роки активізувалися не тільки демократичні та ліворадикальні рухи, але й протилежні їм праві та ультраправі сили. Праві виступали під прапорами войовничого індивідуалізму, проти соціальних реформ, вимагали децентралізації федеральної влади,