57. Політ.Боротьба у Франції в 70-их рр..

Промислова криза 70-х років, що захопила також Францію, змусила Ж.Помпіду част­ково відступити від зовнішньополітичних установок де Гол­ля. Знову почалося зближення зі США, Франція погодилася на прийняття Англії до "Спільного ринку", проти чого три­валий час категорично виступав де Голль, вважаючи Англію троянським конем Сполучених Штатів Америки.

У роки інфляції та кризи (1974—1975) уряд посилив сис­тему регулювання. Важливе значення мав, зокрема, вересневий закон 1975 р. про фінансування низки галузей, пільги для приватних капіталовкладень та стимулювання експорту. Вод­ночас проводилося заморожування цін і стримування темпів зростання доходів. Це, зокрема, передбачав "план Барра", план "найсуворішої економії", розроблений урядом у 1976 р.

У 1974 р. після раптової смерті Жоржа Помпіду президен­том було обрано голліста В. Жіскар д'Естена, який у 60— 70-х роках неодноразово обіймав посаду міністра економіки. У 70-ті роки відбулися значні перегрупування в центрі партійного спектра. Партія ЮДР 5 грудня 1976 р. переймено­вана в "Об'єднання в підтримку республіки" (ОПР). Поряд з ОПР впливовою партією став СФД (Союз за французьку де­мократію). СФД був заснований у січні 1978 р. як блок пра-воцентристських політичних партій та угруповань на підтримку В. Жіскар д'Естена. До нього входили Рес­публіканська партія, Радикальна партія та Партія соціальних демократів. Союз за французьку демократію очолив Ж. Лека-нюе. Соціальна опора СФД — промислові та фінансові кола, вищі державні чиновники, середній клас, значна частина на­уково-технічної інтелігенції. Партія стояла на позиціях "пе­редового лібералізму", тобто реформізму, що був на той час найефективнішим методом вирішення суспільних і держав­них проблем і здобув підтримку широкого загалу у Франції. СФД та ОПР, яка стояла правіше, нерідко виступали спільно.

Зусилля Жіскар д'Естена, спрямовані на подолання труд­нощів в економіці через застосування чинників ДМК, уже в 1979 р. дали позитивні результати: виробницво збільшилося на 3,5 %. Проте успіх був тимчасовим. Осмислення політи­ками та економістами труднощів 70-х років наводило на думку, що їх причиною було надмірне захоплення держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди проду­мана і доцільна націоналізація.

35. Міжнародноправове становище Нім. Після капітуляції. Постадамська конф.

Потсдамськоє угода 1945 року — документи, що зафіксували підсумки Потсдамськой конференції , що відбувалася по закінченню Другої світової війни з 17 липня по 2 серпня 1945 р. На Потсдамськой конференції державами-переможницями були прийняті вирішення про новий політичний і територіальний устрій Німеччини, її демілітаризації, виплачуваних Німеччиною репараціях і долі німецьких військових злочинців.

На конференції держави-переможниці СРСР, США і Великобританія були представлені керівниками урядів і міністрами закордонних справ. Спочатку в конференції брали участь Сталін, Трумен і Черчілль. Надалі Черчілля змінив новий прем'єр-міністр Великобританії Клемент Еттлі. Франція в Потсдамськой конференції не брала участі, проте 4 серпня приєдналася з обмовками до Потсдамської угоди .

Значення Потсдамської угоди полягає перш за все в тому, що воно зафіксувало колективну відповідальність всіх чотирьох держав-союзників за Німеччину в цілому.

Завершальний протокол конференції був опублікований в стислій формі під назвою «Відомче повідомлення про Берлінську конференцію трьох держав».

Підписаний сторонами-учасницями конференції протокол містив наступні пункти: хід конференції; установа Ради міністрів закордонних справ (СМІД); принципи післявоєнної окупації Німеччини; положення про репарації;економічна цілісність Німеччини; розпорядження військово-морським і торговим флотом Німеччини; віддання під суд військових злочинців; норми по територіальних питаннях і східних землях (до остаточного мирного врегулювання з Польщею і Австрією; укладення мирних договорів; управління опікуваними територіями; переселення німецького населення, що залишилося, з Польщі і керованих нею територій Німеччини, з Чехословакії і Угорщини.

Політичні принципи окупації Німецької імперії лягли в основу роботи Союзницької контрольної ради, що розміщувалася в Берліні. Принципи отримали назву «Чотири Д».

Ідея денацифікації була висунута союзниками після перемоги над нацистською Німеччиною в середині 1945 року. З січня 1946 року відносно Німеччини Союзницькою контрольною радою в Берліні було видано декілька директив по денаціоналізацію, в якій виділялися певні групи осіб, у відношення яких проводилося судове слідство.

Демілітаризація включала розпуск армії, ліквідацію запасів зброї і повний демонтаж військово-промислового комплексу окупованої Німеччини.

Історичне поняття «демонтаж» має на увазі демонтаж об'єктів німецької промисловості, зокрема, металургії і важкій промисловості. Метою демонтажу з боку СРСР було усунення збитку, нанесеного Німеччиною, а також ослаблення Німеччини шляхом знищення її індустріальної основи і тим самим попередження нової агресивної війни. У західних зонах окупації політика демонтажу була незабаром припинена відповідно до доктрини Трумена.

На Потсд. конференції також обговорювалося питання територ. претензій Польщі. Ще до конференції західні держави визнали новий уряд Польщі, створений в основному з підтримуваних І.Сталіним учасників Польського Опору (на чолі з Б.Берутом), в який в червні 1945 року увійшло декілька членів польс. уряду у вигнанні. Польща перетворювалася на сателіт СРСР, і рівень легітимності її уряду був невисокий. У заявах уряду формально проголошувалося проведення вільних демократичних виборів, а всім польським емігрантам найближчим часом надавалася можливість повернутися на батьківщину.