1. Економічна політика імперського уряду Наддніпрянській Україні в пореформений період

Реформи 60–70-х рр., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку, уможливили, хоч і запізнілу, індустріалізацію. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток супроводжувався змінами і в інших сферах життя: всі головні міста сполучили між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, складалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Проте політика імперського уряду не була розрахована на те, щоб Наддніпрянщина скористалася зі свого економічного розвитку. Дотримуючись традиційної політики використання економічного потенціалу українських земель задля задоволення загальноімперських потреб, російський уряд використовував для цього у пореформену добу нові форми.

Одним із них стали залізниці. Вони розглядалися як найзручніший засіб переміщення, в разі потреби, військових контингентів до будь-якого регіону імперії. Після завершення будівництва залізниць ними з Наддніпрянщини до центру імперії доправляли продукти й сировину, а звідти надходили готові вироби з російських підприємств. Внаслідок цього Наддніпрянщина втягувалася до загальноросійського ринку, відповідно до тієї ролі, яку їй визначила імперія.

Наприкінці ХІХ ст. Наддніпрянська Україна давала 26% загальноімперського прибутку, одначе на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Решта покривала потреби інших регіонів імперії. Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, які надходили з імперського центру. Внаслідок цього українські капітали фінансували розвиток інших регіонів.

Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти імперські потреби (вугледобувна, металургійна, залізорудна), тоді як ті, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не одержували. Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні першої світової війни Наддніпрянщина давала 72% усього видобутку сировини в імперії та лише 15% виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська набула однобічного, залежного від центру характеру розвитку.

Економічна політика Російської імперії стосовно Наддніпрянської України у пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою, відповідно до нової історичної ситуації.

 

2. Особливості й перебіг промислової революції

Пореформений період став добою подальшого розгортання промислової революції. Селянська реформа 1861 р. вивільнила селян від кріпацтва і усунула цим головну перешкоду до формування ринку вільнонайманої робочої сили. Йти працювати на новостворюваних промислових підприємствах селян примушувало постійно зростаюче малоземелля внаслідок збільшення кількості сільського населення. Протягом другої половини століття Наддніпрянщина, як і інші регіони Європи, переживала демографічний вибух – різке зростання кількості населення. Внаслідок цього її населення зросло менше ніж за 40 років на 72%. Неможливість проіснувати в селі змушувала селян шукати роботу. Протягом 60–70-х рр. кількість робітників промислових підприємств збільшилася з 86 тис. до 330 тис. Пореформена доба стала часом залучення збіднілих селян до праці в промисловості, зростання міст, формування нових промислових центрів.

 

Демографічний стан Наддніпрянської України наприкінці ХІХ ст.

 

Новими промисловими районами, які бурхливо зростали в той час, стали Донецький кам’яновугільний та Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. Завдяки урядовим пільгам тут виникали численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Провідне місце серед іноземних вкладників належало французьким та бельгійським підприємцям. Внаслідок вугільного буму Донбас перетворився на головного постачальника вугілля у Російській імперії.

 

Внесок Донецького кам’яновугільного басейну  у загальноімперський видобуток вугілля

 

Рік	Усього в імперії (без	У тому числі в Донбасі
	Польщі), млн пудів	Млн пудів	%
1860	7,4	6,0	81,1
1870	22,3	15,6	70,0
1880	122,3	86,3	70,5
1890	216,4	183,2	84,7
1900	734,5	671,7	91,4

 

Майже через десятиліття після початку освоєння Донбасу розгорнувся широкомасштабний видобуток залізної руди в районі Кривого Рогу. Чільне місце в освоєнні цього регіону також посідав французький капітал.

На початку 70-х рр. на Півдні розпочалося будівництво перших металургійних заводів. Російський уряд для спорудження великого металургійного заводу в Донбасі безоплатно виділив англійському підприємцеві Джону Х'юзу землі з вугільними родовищами і призначив премію за кожен пуд рейок, виготовлених на його заводі. Населений пункт, у якому мешкали працівники заводу, називали Юзівкою (сучасне місто Донецьк). Дуже швидко Юзівка перетворилася на важливий промисловий центр Півдня. У цілому за 1870–1900 рр. виробництво залізної руди на металургійних заводах Півдня збільшилось у 158 разів, значно випередивши давній центр імперської металургії на Уралі (там за цей час виробництво зросло лише в 4 рази).

 

Металургійний завод у Юзівці кінця ХІХ – початку ХХ ст.

 

Бурхливе промислове зростання 60–80-х рр. спричинило затвердження в Наддніпрянській Україні великого фабрично-заводського виробництва. Нові підприємства базувалися на використанні передової техніки (парові двигуни, верстати, системи машин), більш досконалих організаційних форм виробництва. Основним паливом у промисловості стало кам’яне вугілля. Перехід до нових форм виробництва наприкінці 80-х рр. у цілому завершився в машинобудуванні. На той час уже близько 80% підприємств використовували парову енергію.

Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. ХІХ ст. Її наслідком стала поява фабрично-заводської промисловості та формування нових суспільних верств.

Характерною рисою розвитку промисловості в Наддніпрянській Україні наприкінці ХІХ ст. став початок процесу концентрації виробництва і появи перших монополій – товариств підприємців з виключним правом вироблення і збуту певної продукції. У цей час виникли: Союз рейкових фабрикантів (1882 р.), Союз мостобудівних заводів (1884 р.), Союз фабрикантів рейкових скріплень (1884 р.).