Тема: Україна в період повоєнної відбудови. Радянізація західних областей України.

План

1. Політичне та економічне становище України, її міжнародна діяльність.

2. Голод 1946-47рр.: причини, масштаби, наслідки.

3. Матеріальне становище населення. Грошова реформа.

4. Радянізація західних областей.

5. Колективізація та доля УГКЦ.

6. Боротьба ОУН – УПА. Операція «Вісла».

Завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України ставилися на конференціях глав держав та урядів трьох союзних дер­жав — США, СРСР, Великої Британії:

Тегеранській (1943 р.),

Ялтинській (1945 р.).

16 серпня 1945 р. — радянсько-польський договір про дер­жавний кордон. Уточнення кордонів між двома державами відбувалось і згодом.

10лютого 1947 р. було підписано радянсько - румунський договір. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

19 листопада 1944 р. — конференція комуністичних організацій краю, яка об'єднала їх у Комуністичну партію Закарпатської України.

26 листопада 1944 р. — 1 з'їзд народних комітетів Закар­патської України, який прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР.

19 червня 1945 р. — договір між СРСР і Чехо-Словаччиною про злиття Закарпатської України з радянською Україною.

Кордони, що склалися між Словаччиною, Угорщиною та Закарпатською Україною до 29 вересня 1938 p., стали кордонами між СРСР і Чехо-Словаччиною. Компартію Закарпаття було включено до складу КП(б)У.

У 1954 р. Президія Верховної ради СРСР прийняла поста­нову про передання Кримської області зі складу Росії до України.

У травні 1992 р. Верховна рада Росії визнала рішення Президії Верховної ради 1954 р. як такс, що не має юридичної сили. Ці дії Росії було рішуче засуджено і відкинуто Україною. Уряд не­залежної України виходив і виходить із того, що Крим є невід'ємною складовою частиною України. Така позиція відповідає вимогам міжнародного права, Гельсінській угоді 1975 р., яка передбачає непорушність кордонів.

Висновки

1. Завершився тривалий процес збирання українських земель у складі УРСР. Було остаточно визначено кордони України, визнані світовим співтовариством. Територія України внаслідок підписання договорів роз­ширилася до 603,7 тис. кв. км. З'явилися передумови для консолідації українського на­роду, піднесення його національної свідомості.

2. Уперше за багато століть українці опинилися в межах однієї держави. До Західної України входили такі області: Закарпатська, Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрого­бицька (у 1959 р. об'єднана зі Львівською), Станіславська (1962 р. перейменована на Івано-Франківську), Черні­вецька, Ізмаїльська (існувала в 1940-1954 рр., увійшла до складу Одеської області).

3. Договори підписували представники союзного наркомату закордонних справ, що свідчить про те, що Україна фак­тично не проводила самосгійної зовнішньої політики.

1947 р. — приїзд в Україну Л. Кагановича. Розгорнулася нещадна боротьба проти "українського націоналізму", знову відновилися репресії в Україні, зазнавали утисків керівні кадри.

У грудні 1949 р. першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Мельников. Він продовжив викорінення українства.

Зміна статусу України в складі СРСР

напередодні переговорів про утворення Організації Об'єднаних Націй).

В січні 1944 p. у Москві відбувся перший за воєнні роки пленум ЦК ВКП(б), який розглянув та ухвалив пропо­зицію Ради народних комісарів СРСР про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин.

22 січня — 1 лютого 1944 p. X сесія Верховної ради СРСР прийняла закон про відновлення ліквідованих на почат­ку 20-х pp. прав зовнішнього представництва всіх союз­них республік. Було прийнято закон про перетворення наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський.

Відповідно до цих актів у струк­турі державних органів республіки було створено народ­ний комісаріат закордонних справ (очолив Д. Мануїльський), а 1946 р. назву було змінено на міністерст­во закордонних справ.

Мета відновлення зовнішньополітичної діяльності України

1.Посилити вплив СРСР на світову політику.

2.Створити додатковий орган для здійснення прорадянської зовнішньополітичної лінії керівників СРСР.

3.Боротьба СРСР за голоси, а значить, і вплив в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.

Це була серйозна пропагандистська акція, що мала пе­реконати всіх в СРСР і за кордоном у реальному існу­ванні української державності й суверенітету, аби заспо­коїти громадськість, стривожену безправ'ям союзних республік.

• Нейтралізувати активність і дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження Української держави, щоби не було підтримки цієї боротьби.

• Мобілізувати український народ на завершення війни і на відбудову народного господарства.

• Розколоти українську діаспору в західних країнах.

Значення відновлення зовнішньополітичної діяльності України

Вихід України на міжнародну арену і вступ до ООН знову перетворив її на дієвий фактор міжнародного життя.

Цей акт відкрив для України нові перспективи. Велике значення для подальшої розбудови української державності.

Оцінка західних істориків діяльності України на міжнародній арені

Функції українського міністерства закордонних справ були суто "декоративними і символічними"

Висновки

Україні формально було надано право на встановлення прямих міжнародних відносин аж до обміну диплома­тичними місіями. Але відсутність реального суве­ренітету, справжньої державності у республіці робили це право нездійсненним на практиці. Повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстоких рамках міжнародної політики СРСР, під наглядом відповідних загальносоюзних структур.

Хоча в основі відновлення зовнішнього представництва УРСР лежала певна децентралізація, цей крок було націлено на посилення впливу тоталітарної держави у внутрішній та зовнішній політиці.

Міжнародне становище держави після завершення другої світової війни:

6травня 1945 р. українська делегація (очолив народний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський) прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН.

Українська делегація: підписала Декларацію про заснування ООН; підписала й ратифікувала Статут ООН; взяла участь у головних комітетах і комісіях ООН, зо­крема, в найголовнішому її органі — Раді Безпеки.

На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну об­рали до складу Економічної та Соціальної Рад.

У 1948-1949 рр. Україна була постійним членом голов­ного органу ООН — Ради Безпеки. Згодом обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН.

Україна приєдналася до міжнародної організації — Адміністрації допомоги і відбудови Об'єднаних Націй (ЮНРРА).

У 1946-1947 рр. делегація України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брала участь у роботі Паризької мирної конференції з питань роззброєння і підписання мирних договорів із ко­лишніми союзниками нацистської Німеччини.

Українські дипломати співробітничали у вирішенні про­блем щодо греко -болгарського та югославсько-італійсько­го кордонів, недоторканності кордонів Албанії.

У лютому 1947 р. Україна уклала мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

У 1947 р. після кількадесятирічної перерви у Києві відкрилося перше представництво іншої держави — кон­сульство Польської Народної Республіки.

30 липня — 18 серпня 1948 р. — Дунайська (Белград­ська) конференція. Було підписано міжнародну Конвенцію про режим судноплавства на Дунаї. Попри те, що УРСР мала прямий вихід до Дунаю, вона не була обрана до складу Дунайської комісії. Москва вважала це недоцільним