6. Правове положення міського населення в Україні з кінця 17- першої половини 18 ст.

Міське населення України в другій половині XVI— XVII ст. було дуже строкатим. Значну його частину, навіть у великих містах, становили селяни, які повністю або частково вели сільське господарство. Інша група населення — міщани — заробляла на життя промислами, ремеслом, торгівлею, як, зрештою, і козаки, що осіли в містах. Ремісники об'єднували­ся в цехи, а купці, що займалися оптовою і великою роздріб-. ною торгівлею,— в гільдії. Ці дві групи населення були привілейованими. Кожна з них ще поділялася на окремі про­шарки, підгрупи. Ремісники міста збиралися на свій сход, який обирав на три роки спільну для всіх цехів ремісницьку управу — ремісничого старосту й двох його товаришів (за­ступників). Система цехового управління підлягала магістра­там і ратушам. Ремісники сплачували податки й виконували повинності. Увесь тягар цих податків і повинностей лежав на плечах підмайстрів, учнів і наймитів (робітників), які підпо­рядковувалися майстрам, що керували цехами. Подібне ста­новище склалося і в купецькому середовищі. Поряд з пред­ставниками зазначених груп проживали козацька старшина, шляхта й духівництво — нечисельна група, що завершувала соціальну піраміду міщан і багато в чому визначала поведінку всього міського населення.