9. Особливості психічної патології

У ПРОЦЕСІ АКУЛЬТУРАЦІЇ

Проблема акультурації, зважаючи на питання про психічну патоло­гію, розглядається переважно в двох аспектах: по-перше, в досліджен­нях, де проводиться порівняльний аналіз поширеності та своєрідності клініки певних психічних захворювань серед тубільного населення, що залишилося в межах своєї традиційної культури, і частини того ж корін­ного населення, яке долучилося до досягнень якоїсь іншої сучасної куль­тури (як правило, європейської чи американської). Другий аспект роз­глядає вплив на поширеність і специфіку психопатології міграційних процесів. Розглянемо ці напрямки докладніше.

Яскравим прикладом досліджень першого напрямку є праці Р.Сорро. Учений проаналізував структуру психічних захворювань, які він спосте­рігав протягом 15 років (з 1960 по 1975) у психіатричній лікарні Бамако — столиці Малі (Африка). Поділивши всіх пацієнтів на дві групи — «акультуровані» та «неакультуровані» малійці, він провів їхнє порівняльне дос­лідження з тим, щоб проаналізувати, як впливає акультурація на струк­туру психопатології. Дослідник дійшов таких висновків:

• в обох групах однаково було представлено хворих з органічними розладами психіки (їх питома вага в обох випадках коливалася від 18 до 20%). Серед усіх хворих фактично немає таких, у яких не було б якихось органічних порушень, що пов'язується, як прави­ло, з важкими умовами життя в Малі (голодування чи недоїдан­ня), нерозвиненість санітарно-гігієнічних і психопрофілактичних служб, велика кількість інфекційних хвороб тощо;

• порівняно вищою серед неакультурованого тубільного населення була питома вага гострих приступів маячення (45,5% проти 20%) та виражених порушень поведінки (9% проти 3,3%). З акультура-цією їхня частка дещо зменшувалася та заступалася іншими вида­ми психічних розладів;

• у акультурованого населення різко зростала кількість випадків порушення емоційної сфери (з 9% до 33,4%). У деяких африкансь­ких мовах (зокрема, в догонській) взагалі відсутнє поняття деп­ресії чи патологічної печалі. Депресивний стан, якщо він і фіксуєть­ся, не вважається серед тубільного населення хворобою, а отже, з цього приводу за лікарняною допомогою хворі не звертаються. Крім розладів емоційної сфери, в акультурованій групі значно зро­стає питома вага шизофренії (з 4,5% до 13,3%), а також токсико­маній (з 4,5% до 10%), що колись і давало підстави дослідникам розглядати останні як хвороби цивілізації.

У межах етнопсихіатричних досліджень нерідко розглядається про­блема етнокультурної адаптації мігрантів. Здавалося б далека від психіат­рії тема викликає у лікарів постійну зацікавленість. І це не випадково. Ще на початку 30-х років ОсІе§агсі відмічав підвищену частоту шизофренії серед норвежців, які емігрували до США. У подальшому сформувалася думка, що еміграція є одним з факторів підвищеного ризику захворю­вання на психічні хвороби. Це пояснювали різними причинами: більш високою частотою шизофренії в «країні-донорі»; схильністю до міграції цієї нозологічної групи; більшою легкістю, з якою діагностують шизоф­ренію серед мігрантів і некорінного населення та ін. Але найцікавішими були психологічні теорії, що пов'язували підвищення ризику захворю­вання з «культурним шоком». (Проте заради справедливості треба заз­начити, що в літературі висловлювалися й протилежні погляди — про зниження ризику психічної хвороби серед мігрантів, що пов'язувалося, як правило, з уявленням про те, що емігрувати здатна тільки найбільш здорова, тобто активна й діяльна, частина населення).

Вважається, що мігранти, поселяючись в країні з іншою культурою, починають відчувати виразні, зазвичай негативні, зміни в своєму звич­ному самовідчутті, специфічне психічне потрясіння, яке в науковій літе­ратурі називають «культурний шок». К.ОЬегs (1960) виокремлював шість ознак цього шоку:

1. Напруга, пов'язана із зусиллями, яких треба докласти, аби досягти необхідної психологічної адаптації.

2. Почуття втрати (друзів, статусу, професії, власності і т.д.).

3. Відчуття знехтуваності представниками нової культури або нехту­вання ними.

4. Розлад в ролях, рольових сподіваннях, цінностях, почуттях і само-ідентифікації.

5. Несподівана тривога, навіть відраза й обурення після усвідомлен­ня культурних відмінностей.

6. Відчуття неповноцінності (меншовартості) через нездатність адап­туватися до нових умов.

Зрозуміло, що кожна культура вміщує розмаїття символів соціально­го оточення, як вербальних, так і невербальних (міміки, поз, інтонацій) способів спілкування, за допомогою яких люди орієнтуються і діють у повсякденному житті. Вони звикли до них і майже не помічають їх. Про­те коли ця система перестає адекватно діяти в умовах іншої культури (де існує своя, невідома система), це викликає глибоке психічне потрясіння — культурний шок. Досліджуючи проблему взаємозв'язку міграції та пси­хічного здоров'я, встановили, що саме «культурним шоком» пояснюєть­ся те, що в середовищі мігрантів, як правило, вищий процент психічних захворювань, аніж серед місцевого населення. Інший важливий висно­вок полягає в тому, що не тільки частота захворювань, але й їхня клінічна картина, динаміка, прогноз і т.ін. серед мігрантів і тубільного населення можуть бути різними.

Кілька класичних і сучасних теорій намагаються пояснити зв'язок між міграцією та психічним здоров'ям. Найбільш докладно їх проаналізова­но Н.Лебедєвою (1993).

Одна з них тісно пов'язана з психоаналітичною традицією — це тео­рія страждання (горя) або втрати. Вона розглядає міграцію як досвід втрати (соціальних зв'язків, близьких, становища, власності тощо). За цією теорією страждання — це загальна стресогенна реакція на дійсну чи уявну втрату значимого об'єкта чи ролі, яку можна подолати тільки у випадку заміни або встановлення нових особистісних зв'язків чи прид­бання того, втрата чого спричинила душевне нездоров'я. Прихильники цієї теорії вбачають певну аналогію між міграцією й втратою, що викли­кає реакцію страждання. Втім ця теорія має певні обмеження. Так, якщо слідувати їй, то треба припустити, що всі мігранти, як люди, що з пере­їздом щось обов'язково втратили, мають страждати. Однак це не так. З іншого боку, ця концепція не дає відповіді на питання про те, який саме тип людей страждатиме більше, а який — менше, як довго і в якій формі буде це страждання реалізовуватися і долатися.

Інша теорія, за допомогою якої намагаються встановити зв'язок між міграцією і психічним здоров'ям, ґрунтується на понятті локусу контро­лю. Вона виходить з положення про те, що люди з інтернальним локусом — ті, хто вважає, що вони самі є причиною всього, що коїться в їхньому житті, як успіхів, так і невдач, і що саме вони несуть за це відпо­відальність — проходять період адаптації легше і у них не виникає сер­йозних розладів психіки через «культурний шок» порівняно з тими, хто має екстернальний локус контролю і вважає, що все, що з ними коїться, є результатом дії зовнішніх сил, інших людей, обставин. Але факти не завжди підтверджують і цю гіпотезу. Так, згідно з емпіричними даними, індійці, хоч і належать до «фаталістичної культури» (з переважанням екстернального типу локусу контролю), проте адаптуються в Англії, як правило, добре.

Теорія селективної міграції, як видно вже з її назви, базується на неодарвіністських ідеях. Згідно з основним її постулатом, краще в новій куль­турі будуть адаптуватися ті особи (а отже, у них буде менше проблем зі станом психічного здоров'я), яких не «відбракує» природний добір. Але які властивості, вміння, риси чи навички треба мати, щоб не підпасти під селективну дію добору, — залишається незрозумілим і трактується вченими неоднозначно.

Наступна теорія підкреслює роль адекватності сподівань і очікувань, пов'язаних з переселенням до нової культури. Цей чинник впливає як на швидкість адаптації, так, зрозуміло, й на стан психічного здоров'я. Де­які дані підтверджують, що низький рівень очікувань сприяє більш швид­кому й кращому пристосуванню до нових умов, аніж протилежні варіан­ти. Так, було показано, що багато в'єтнамських біженці, які приїжджали до СІЛА, очікували більш низького рівня життя й більшої дискримінації, ніж ті, з якими їм реально довелося зіткнутися. Останнє й зумовило їх досить легку адаптацію. Цей підхід також має свої проблеми: незрозумі­ло, наприклад, які очікування та в яких сферах життя мають принципо­ве значення для кращої адаптації. Незрозумілий також механізм, через який неадекватні очікування призводять до поганої адаптації і погіршен­ня психічного здоров'я.

Інша теорія пояснює «культурний шок» відмінностями в системах цінностей. В ній стверджується, що міра відмінностей в цінностях між двома країнами залежить безпосередньо від тих труднощів, які пережи­вають мігранти в процесі адаптації. Були спроби класифікувати країни світу за типами мотивації й цінностями (О.Ноfstede, 1984). Було виділе­но чотири групи країн:

1. США та Великобританія, представникам яких властиве прагнення до особистісного успіху, благополуччя й самоактуалізації.

2. Японія, Греція, німецькомовні та деякі латиноамериканські краї­ни, для представників яких характерним є мотив особистої безпе­ки, а головні цінності — добробут і робота.

3. Франція, Іспанія, Португалія, Югославія, Чилі й деякі інші латино­американські та азіатські країни, для представників яких індиві­дуальне благополуччя менш важливе, ніж групова солідарність.

4. Країни Північної Європи та Нідерланди, в яких особистий успіх розцінюється як загальне досягнення й особливого значення набу­ває якість міжлюдських стосунків.

Наведена класифікація приваблює тим, що в досить різних країнах, розташованих в різних кінцях земної кулі, спостерігаються єдині типи цінностей в економічному, політичному і культурному відношенні. Але, на жаль, і вона не пояснює, як, коли й чому відмінності в цінностях у людей, що спілкуються, викликають психічні розлади. Спробою подаль­шого розвитку цих положень були праці М.Реаthеr з колегами, в яких вони вивчали асиміляцію мігрантів як функцію відмінностей у системах цінностей. Було встановлено, що дорослі мігранти вже мають усталені, порівняно незмінні системи цінностей і відповідні їм варіанти поведінки. Що ж до їхніх дітей, то завдяки більш тісним контактам з представника­ми нової культури та через неусталеність системи цінностей вони будуть більш схильні до цінностей представників домінуючої культури. Ця гіпо­теза дістала підтвердження під час дослідження українських мігрантів у Австралії .

Однією з найцікавіших теорій, що зосереджуються на проблемі міграцій і психічного здоров'я, є теорія соціальної підтримки. Сутність цієї теорії полягає в тому, що підтримка з боку інших людей, забезпе­чуючи психологічний комфорт людині, протидіє психічним розладам. І, навпаки, відсутність такої підтримки — а це часто буває при міграції, коли людина втрачає найважливіші соціальні зв'язки, — негативно по­значається на стані її психічного здоров'я. Хоч на сьогодні ще не роз­роблено типології варіантів соціальної підтримки, проте А.Furnham і S.Восhnег зазначають, що вона може зосереджуватися або на емоційних аспектах, або на інструментальних (допомога в поведінці), або ж на когнітивних (інформаційних). Причому різні напрямки соціальної підтрим­ки можуть бути важливими в різні періоди життя. Так, мігранти спочат­ку можуть відчувати найбільшу потребу в інформаційній підтримці, пізніше — в інструментальній, ще пізніше — в емоційній.

Про важливість розвинутої мережі соціальної підтримки для адап­тації мігрантів до нового соціально-культурного середовища свідчать численні дослідження, що вказують на зв'язок чисельності етнічної гру­пи, до якої належить мігрант, з поширеністю в ній певних психічних хво­роб. Так, J Кгаys довів наявність високозначущої негативної кореляції між збільшенням випадків шизофренії і чисельністю певних груп мігрантів. Цей зв'язок свідчить про те, що в разі ізоляції індивіда в ново­му культурному середовищі психічні розлади у нього можуть виникати частіше й швидше, ніж в ситуації соціальної підтримки.

Аналогічну тенденцію спостерігав J Кruріski, який досліджував час­тоту різних психічних хвороб (шизофренії, депресії, алкоголізму та осо­бистіших порушень) серед груп британських, грецьких, голландських, італійських та югославських іммігрантів у Австралії, зіставляючи ці дані з чисельністю цих етнічних груп. Зв'язок між зменшенням частоти пси­хічних розладів і зростанням окремої етнічної групи спостерігався тільки в югославський популяції, найменшій з-поміж усіх. Автор припустив, що, можливо, це критична чисельність етнічної групи, потрібна для досяг­нення необхідної підтримки усіх її членів. J Кruріski висловив таку гіпо­тезу: якщо чисельність нижча від критичної, іммігранти створюють малі етнічні групи в областях з низькою етнічною концентрацією з метою забезпечення себе максимальною підтримкою.

Отже, є кілька гіпотез, які намагаються підійти різними шляхами до розв'язання проблеми взаємозв'язку міграцій — «культурного шоку» — психічних захворювань, але жодна з них ще не набула достатньої кількості аргументів, щоб стати загальновизнаною теорією.