7.4. Регіональні відмінності в клініці шизофренії

Шизофренія спостерігається в усіх регіонах світу, що ж до її пошире­ності серед членів різних етнічних груп, то існує два основних погляди на цю проблему. Одні вчені вважають, що частота, з якою ця хвороба виникає в різних народів світу, різна: наприклад, на західному узбережжі Ірландії, північно-західному узбережжі Югославії та в північній частині Швеції частота її поширеності вища, ніж у будь-яких інших регіонах зем­ної кулі. Усупереч такій думці, інші вчені пов'язують ці відмінності не з частотою поширеності, а з різними підходами до трактування самого поняття «шизофренія» або з різним ступенем виявляння цієї хвороби се­ред населення.

Транскультуральні відмінності стосуються багатьох аспектів цієї хво­роби, насамперед початкової стадії: в розвинених країнах світу тривалість ініціальних приступів шизофренії майже вдвічі більша, ніж у тих, що розвиваються (10,7 місяця — 6,3 місяця). У розвинених країнах гостре виникнення психотичної симптоматики спостерігається тільки в 7% ви­падків, тоді як у країнах, що розвиваються, майже вчетверо частіше — у 27% випадків.

Що стосується формотворення, то в дослідженнях багатьох учених було показано, що кататонічна, гебефренна, проста та параноїдна фор­ми шизофренії трапляються в усіх культурах, але з різною частотою. Так, кататонічні прояви спостерігаються все рідше в середній Європі та Японії, але вони дуже поширені в Індії чи на Суматрі. В Африці, Азії, Південній Америці порівняно рідкі маячні психози.

При порівняльних дослідженнях протікання шизофренії в колишніх республіках СРСР було встановлено, що в Середній Азії та Централь­них районах країни параноїдна форма шизофренії поширена менше, але частіше спостерігається рекурентна форма; питома вага злоякісної ши­зофренії менша в крайніх північно-східних регіонах, де в той же час спо­стерігається більше приступоподібних форм, ніж у Центрі чи на Євро­пейській Півночі СРСР.

Відмінності культури певною мірою впливають і в межах одного ре­гіону: так, серед корінних народностей Крайньої Півночі та Сходу май­же не спостерігається в'яла шизофренія безперервного перебігу, але більше, ніж у мігрантів, поширена рекурентна форма.

Встановивши ідентичність у всіх культурах основних клінічних форм шизофренії, Н.Жариков висунув гіпотезу щодо їхньої обумовленості пе­реважно або виключно біологічними чинниками. З іншого боку, різни­цю в частоті, з якою вони спостерігаються, пропонується вважати со­ціально обумовленою, а відтак можна поставити питання про можливу залежність формотворення від особливостей виховання, що існують у певній культурі, властивого для неї світогляду, традиційних форм реагу­вання, тощо. Наприклад, аутистичні форми реагування хворих на ши­зофренію частіше спостерігаються в Індії та Японії, експансивні та агре­сивні реакції — на Філіппінах і т.д. У культурах, де заохочуються максимально стримані форми поведінки та відсутність емоційних про­явів (Японія), багато депресивних явищ. У суспільствах з високою тер­пимістю до індивідуальних особливостей поведінки або там, де немає високих вимог щодо рівня соціальної включеності, нерідко в'яла шизоф­ренія взагалі не розглядається як хвороба.

Специфіка синдромотворення при шизофренії виразно простежуєть­ся в таких країнах, як Італія, де найбільша частота тривожно-депресив­них синдромів, у Франції та Японії, де переважають параноїдні та галюцинаторні синдроми, та в деяких інших країнах.

Транскультуральні відмінності спостерігаються і в кінцевій стадії хво­роби. Наприклад, давно відмічалося, що у мешканців Північної Афри­ки, незважаючи на переважання гострої й досить важкої симптоматики, у хворих спостерігається відносно непоганий вихід із шизофренії. Ана­логічна тенденція виявляється і в таких даних: щасливий кінець хвороби в розвинених країнах встановлено на рівні 6% випадків, а в країнах, що розвиваються, майже вчетверо частіше — у 28% випадків.