6. Уявлення про діагностику та діагностичні

ПРОЦЕДУРИ В РІЗНИХ НАРОДІВ

Зважаючи на традиційні погляди щодо причин захворювання, стає зрозумілим, що діагностика їх була однією з найслабших ланок у системі народних медичних заходів. Фактично більшість діагностичних процедур, особливо у сфері психічних розладів, зводилася до різноманітних гадальних прийомів, метою яких було визначити: хто цілеспрямовано або мимо­волі зурочив хворого чи якимось іншим способом заподіяв йому хворобу; кого саме хворий перелякався; яка зла сила вселилася в нього; де загуби­лася душа хворого і як її можна повернути і т. ін.

Однією з найпоширеніших діагностичних процедур в Україні було «викачування яйцем». У деяких регіонах України (наприклад, на Терно­піль-щині) яйцем «викачували» все тіло недужого, потім розбивали яйце, білок кидали в склянку і за ним визначали, чого чи кого злякався хво­рий. В інших місцевостях, «викачавши» всі частини тіла хворого яйцем, його розбивали, виливали на воду і за формою яйця давали також прог­ноз — «йдеться на живуще чи на вмируще».

Не менш поширеним засобом діагностики у слов'янських народів було «виливання воску або олова» (в інших народів, зокрема казахів, роль олова виконував свинець). Процедура скрізь була схожою і відрізнялась лише окремими деталями: у будь-якій посудині чи на сковорідці знахар­ка розтоплювала віск чи олово і в розплавленому стані виливала його в миску чи ківш з водою, який тримала над хворим. За виглядом фігур, що утворювалися в процесі затвердіння розплавленої речовини, намагали­ся встановити причину, діагноз і спосіб лікування недуги.

Отже, схожим у різних народів був сам принцип гадання, як спосіб вста­новлення діагнозу, хоча набір гадальних прийомів і речовин, що для цьо­го використовувалися, міг бути досить специфічним. Так, у казахській народній медицині чільне місце займала така діагностична процедура, як «жаурин карау» (дослівний переклад — «дивитись на лопатку»). Сутність її полягала в тому, що на вогні розжарювали лопаткову кістку вівці і за тріщинами, що утворювалися в ній під час цього процесу, встановлювали причини хвороби та її можливе завершення. Шамани деяких етнічних груп північно-західного Калімантану — мананги — використовують для га­дання печінку свині, а найпоширенішим гадальним інструментом серед шаманів багатьох народів Малакського півострова є спеціальний крис­тал — кварц. Ретельно вдивляючись в нього, шаман встановлює, який дух викликав хворобу і де перебуває душа хворого, яку треба повернути для того, щоб хворий вилікувався (деякі шамани цього регіону пильно вдив­ляються в блискуче лезо кинджала).

У шаманській практиці інструментом діагностики часто буває також розмова з духами, предками та ін. Під час камлання шамани входять у стан трансу, екстазу або одержимості й розмовляють або якось інакше спілкуються з духами, намагаючись дізнатися від них про причину хво­роби. Ця процедура в різних регіонах земної кулі безумовно має певну специфіку, але її загальний смисл також скрізь однаковий.