4. Сучасні уявлення про предмет етнопсихології

З початком 60-х років пов'язані пошуки нових шляхів розвитку етніч­ної психології та широкі дискусії щодо її предмета. У 1961 році Ф.Хсю запропонував перейменувати школу «культура і особистість» у «психо­логічну антропологію», аргументуючи тим, що ця назва менш громізд­ка і більш адекватна предмету. Його пропозицію було підтримано, але в процесі її обговорення проявилася неоднозначність уявлень про пред­мет і методи цієї науки. Нові підходи було накреслено в працях Хсю, М.Спіро, Д.Баркова, Ле Віна та інших учених, хоча більшість дослід­ників погоджувалися із запропонованим ще М.Мід формулюванням, згідно з яким предметом цієї науки є «вивчення специфіки мислення, дій та почуттів у різних культурах».

Важливою історичною віхою в розвитку психологічної антропології став VI Конгрес МКАЕН, що відбувся в 1973 році в Чикаго. Секція «пси­хологічна антропологія» працювала під головуванням М.Мід і за мате­ріалами роботи випустила узагальнюючу збірку праць обсягом близько 2000 сторінок, де було представлено вчених з усіх куточків земної кулі. V 1977 році було засновано Товариство психологічних антропологів, яке почало видавати журнал «Етнос»; з 1978 року був започаткований «Журнал психологічної антропології» (пізніше його перейменували на «Жур­інні психоаналітичної антропології»).

Зараз в США триває відшліфовування уявлень і визначень предмета етнопсихології. Однак ця робота ускладнюється тим, що за кордоном і співіснують кілька досить близьких, споріднених галузей: «етнічна пси­хологія», «кроскультурна психологія», «психологічна антропологія» і, нарешті, «культурна психологія». Об'єкти їхніх досліджень перехрещу­ються, а відтак важко знайти чітку межу між ними.

Р.Шведер у останній монографії намагається окреслити специфіку ножної з цих галузей. Кроскультурну психологію він визначає як субдисципліну загальної психології. Вона поділяє уявлення загальної психології про принципову єдність законів і механізмів психіки. Користу­ючись методами загальної психології, кроскультурна психологія дос­ліджує представників різних етнічних груп. Аналізуючи розбіжності в результатах, її прихильники йдуть двома теоретично можливими шля­хами: одні стверджують, що вони зумовлені тим, що психічні процеси чи механізми, хоча вони й потенційно ідентичні, досягли у різних на­родів неоднакового ступеня розвитку. На їхній погляд, справа тільки в «дозріванні» цих внутрішніх процесів, для чого потрібні кращі умови, зокрема зовнішні стимули: іграшки, навчання, писемність тощо. Інші дослідники наполягають на тому, що вони ідентичні й зараз, а розбіж­ності зумовлені недосконалістю тестових процедур, які не дають всім етносам однаковою мірою проявити наявні можливості. Вихід вони вбачають у відмові від лабораторних досліджень та переході до при­родних спостережень, які не мають спотворюючого ефекту психологіч­ного тестування і за яких усі внутрішні психічні процеси функціонують безперешкодно.

Як кроскультурна психологія є галуззю загальної психології, так пси­хологічна антропологія — галуззю антропології. Це й зумовлює її спе­цифіку. Вона мало цікавиться поведінкою та психічними процесами, «пре­парованими» в лабораторії або в тестових дослідженнях, її матеріал — це ритуали, казки, народні вірування, ігри, звичаєве право та обряди. Класична психологічна антропологія, за Шведером, також підтримує по­стулат загальної психології про єдність психічних законів і механізмів. Однак загальна і кроскультурна психологія абстрагуються в своїх дос­лідженнях від оточуючого середовища, а психологічна антропологія — ні. Більше того, її аксіомою є те, що внутрішні духовні процеси є первин­ними, а їхня сила і вплив поширюються й на соціокультурне оточення, яке, аби бути життєздатним, має адаптуватися до психічних законів, що нав'язують йому певні форми, способи існування тощо. З цих позицій будь-яке культурне явище може інтерпретуватися або через систему бінар­них опозицій людського мислення (Леві Строс, 1980), або через форми прояву такої відомої психоаналітичної універсалії, як «комплекс Едіпа» (Стефенс, 1962; Спіро, 1983).

Етнопсихологія, з погляду Р. Швед ера, взагалі полишає поза увагою психічну діяльність окремої людини. Етнопсихологія, в його розумінні, це субдисципліна етнографії та етносемантики. Це означає, що вона по­в'язана з дослідженням розуму, душі, особистості лише як темами в на­родних віруваннях.

Культурна психологія, за Р.Шведером, синтезує риси загальної пси­хології, кроскультурної психології, психологічної антропології та етніч­ної психології, позбавившись вад кожної з цих галузей. Головним її досяг­ненням є відмова від положення про існування універсальних і головне — фіксованих законів психічного життя. З погляду культурної психології немає суто психологічних законів, як немає неопосередкованих стиму­лами подій. Психіка і культура взаємозалежні й створюються через діяльність унаслідок взаємовпливу.

Зазначені труднощі, пов'язані з визначенням предмета етнічної пси­хології, характерні й для вітчизняної психології. Зараз існує три основ­них підходи в його розумінні.

• Перший напрямок нагадує кроскультурну психологію Заходу. Його прихильники вважають етнічну психологію галуззю загаль­ної психології і, користуючись поняттями та методами останньої, вбачають свою мету у встановленні конкретних проявів, особли­востей формування та протікання психічних процесів і станів у представників різних народів.

• Другий напрямок трактує етнічну психологію як галузь соціаль­ної психології, що вивчає процеси міжетнічної та внутрішньоетнічної взаємодії на груповому рівні. Його відмінність від першого напрямку полягає в тому, що в центрі уваги перебувають не ок­ремі представники етнічних спільнот, а цілісні етнічні групи і прин­ципи їхнього психогенезу, розвитку, взаємодії тощо.

• Третій напрямок пов'язує етнічну психологію з етнографією та зосереджується на особливостях культури (переважно духовної) певних народів і встановленні її взаємозв'язку з національною пси­хологією.

І все ж, зрештою, при всьому різномаїтті поглядів на предмет етніч­ної психології об'єктивні етнічні відмінності психічної діяльності все ще існують як наукова проблема. Розв'язання цієї проблеми безумовно пов'язане з широкою програмою описових і констатуючих досліджень порівняльного характеру, але не вичерпується ними. Нам, поза всяким сум­нівом, важливо знати як конкретні параметри протікання психічних процесів у представників різних етносів, так і особливості динаміки психічної діяльності в умовах переходу від однієї культури до іншої. Безумовно, науковий аналіз нагромадженого в таких дослідженнях матеріа­лу дасть змогу, врешті-решт, підійти до визначення більш-менш загальних законів функціонування індивідуальної та суспільної свідомості у їх ет­нічному аспекті, продемонструє географічно-просторові та національно-культурні виміри психічних функцій (переживання ілюзій сприйняття, і ін тем цінностей тощо). Уже після виходу на цей рівень опрацювання Матеріалу етнопсихологію можна вважати загальною науковою дисципліною, оскільки вона починає описувати загальні закономірності розгортання етноспецифічної психічної діяльності. Але набувши статусу загальності стосовно власного емпіричного матеріалу, етнічна психоло­гія ще не досягає рівня теоретичної дисципліни, а отже, не перетворюється на власне ЗАГАЛЬНУ ЕТНОПСИХОЛОГІЮ. Останній перехід буде можливий лише за умови, коли етнопсихологія створить власну загальну концепцію явищ, які вона досліджує, тобто створить загальну концеп­цію формування етнічної специфіки психічної діяльності. Отже, загаль­на етнічна психологія — це наука про загальний механізм етнопсихогенезу.

Таке розуміння загальної етнопсихології дає змогу, в свою чергу, здійснити наступний етап дисциплінарного інституювання етнопси­хологічної науки, тобто: довести її внутрішнє самовизначення до стану виокремлення — як певних протилежностей — загальної та прикладної етнопсихології.

Цілком зрозуміло, що визначивши загальну етнопсихологію як нау­ку про загальний механізм етнопсихогенезу, на прикладну етнопсихоло­гію ми покладаємо розгляд проблеми реалізації відповідних загально-концептуальних уявлень у різних сферах культурного буття етносу, пов'язаних з формуванням, функціонуванням і коригуванням етнічної свідомості. Серед таких сфер доцільно виокремити:

1) етнопедагогіку як систему етнотрадиційних уявлень і практичних заходів виховання дітей;

2) етноконфліктологію як систему народних засобів запобігання кон­фліктним ситуаціям різного рівня та їхнього розв'язання;

3) етнопсихіатрію як систему етнічних способів нормалізації відхи­лень, спричинених нервово-психічними захворюваннями, та ко­ригування хворобливих новоутворень свідомості соматогенної природи;

4) етнопсихолінгвістику як систему знань про етнічні особливості мовно-розумового розвитку.

Оскільки в кожній із перелічених сфер ми стикаємося як з очевидною залежністю практики етносу від особливостей психіки його представ­ників, так і з фактами протилежного характеру, — тобто постійно на­штовхуємося на діючий механізм етноспецифікації психіки, — остільки наше визначення етнопедагогіки, етноконфліктології, етнопсихіатрії та етнопсихолінгвістики як власне прикладної етнопсихології змістовно виправдане.

Список літератури

1. Баранова Т., Балабуев С. и др. Вопросы конструирования национального теста // Сов. психотехника. — 1933. — № 1. — С. 47-53.

2. Белик А. А. Психологическая антропология. — М., 1993.

3. Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. — Петроград, 1921.

4. Бороноев А.О. Основьі зтнической психологии. — СПб., 1991.

5. Вундт В. Проблеми психологии народов. — М., 1912.

6. Кавелин К.Д. Собрание сочинений: Т. 3. Этнография и правоведение. — СПб., 1900.

7. Лурия А.Р. Об историческом развитии познавательньїх процессов. — М., 1974.

К. Надеждин Н.И. Об этнографическом изучении народности русской // За­писки РГО: Кн. 2. — СПб, 1847, С. 61-116.

9. Сеченов И. М. Замечания на книгу К.Кавелина «Задачи психологии» // Избр.

философ. и психолог, произведения. — М., 1947, С. 179-219. 10, Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию: Соч. — М., 1989, С. 475-575.

11 Шпітерс Г. Культура і народна творчість // Червоний шлях. — 1925, — № 8. — С. 103-146.

12. Штейнталь Г., Лацарус М. Мысли о народной психологии // Филологические записки. — Воронеж. — 1864. — Вып. 1, 2, 5

Контрольні запитання

1. Де, коли й ким етнопсихологія була започаткована як самостійна наука? У чому полягає специфіка уявлень про етнічну психологію у її засновників?

2. Чим відрізняється розуміння предмета й методів етнопсихології В.Вундта?

3. Які основні ідеї й дослідження було запроваджено американською етно­психологічною школою «культура і особистість»?

4. 3 чиїми іменами і з якими ідеями пов'язано зародження етнопсихології в Росії?

5. Дайте порівняльну характеристику поглядів Г.Шпета, В.Бехтєрєва та Л.Виготського на предмет і методи етнопсихології.

6. Який зміст вкладається за кордоном у поняття «етнічна психологія», «крос­культурна психологія», «психологічна антропологія», «культурна психоло­гія»? У чому відмінність між ними?

7. Сформулюйте сутність трьох основних підходів до визначення предмета етнічної психології у вітчизняній науці.

історія етнопсихології в Україні