7. Формуючі та коригуючі методи в етнопсихології

Традиційно у вітчизняній психології зміст поняття «методи» асоцію­вався з діагностичними методиками, за допомогою яких досліджувався наявний стан та особливості розмаїття індивідуально-психологічних і соціально-психологічних феноменів. Проте останнім часом психологи дедалі частіше починають виступати в ролі не лише дослідників-діагностів, а й особи, яка формує певні психічні процеси, відносини чи риси або коригує їхній розвиток, перебіг, структуру. Ці тенденції поступово по­чинають втілюватися і в етнопсихологічних дослідженнях. За кордоном уже нагромаджено певний досвід у цій сфері. Розглянемо його на при­кладі трьох найбільш розроблених сфер його впровадження.

У першому випадку об'єктом етнопсихологічних зусиль є діти. Остан­німи роками вчені дійшли висновку, що коріння більшості негативних явищ зі світу дорослих — расових та етнічних забобонів, етноцентризму, міжна­ціональної нетерпимості та дискримінації — у недосконалості існуючих програм навчання та виховного процесу. Так, частковим прикладом цьо­го є те, що традиційні шкільні підручники розраховані на досвід дітей певної культури та ігнорують потенційно можливу відсутність такого досвіду у дітей з інших культур (зокрема, у мігрантів). Як наслідок, дітям, які не володіють необхідними знаннями, навичками, вміннями, дуже важ­ко адаптуватися до нового середовища. їм важко ідентифікувати себе з героями шкільних підручників (які, за звичай, є представниками корін­ної національності), а відтак у них виникають проблеми в навчанні, фор­мується відчуття відгородженості, невпевненості, а у їхніх товаришів по класу — почуття власної вищості. Тверезо оцінюючи всі негативні нас­лідки такого стану речей, етнопсихологи вбачають своє завдання в тому, щоб розробити таку систему навчально-виховних занять і заходів, яка б сприяла формуванню у школярів поважного та доброзичливого став­лення до ровесників будь-якої національності.

Однією з країн, де провадиться велика робота в цьому напрямку, є Голландія. Це не випадково, зважаючи на те, що проблеми міграції поста­ють в ній дуже гостро — надто високим є процент мігрантів або їхніх на­щадків. Це діти робітників, що приїжджають до Голландії (переважно з Туреччини та Марокко) з метою заробити гроші, діти громадян колишніх колоній Голландії (зокрема, Індонезії та Суринаму), мешканці островів Карибського моря — території сучасної Голландії, діти біженців і мігрантів. Відділ навчання центру Ганни Франк у Амстердамі наполегливо працює у співробітництві з іншими державами над цією проблемою. У 80-х роках боротьбу з расизмом і дискримінацією вчені центру пов'язували з усвідомленням необхідності створення позитивних образів учнів усіх національ­них меншин. У 1990 році була розроблено першу частину міжкультурної навчальної програми для початкової школи «Неrе wе аrе», мета якої зро­бити відчутними для дітей позитивні аспекти полікультурного суспільства.

Цінність цієї програми для вчителя полягає в тому, що він отримує реальний інструмент для створення поліетнічної атмосфери в класі, який задає форми і засоби для кращого пізнання учнями один одного за умови, що всі однокласники відчувають себе рівноправними та однаково

цікавими для інших.

Ця програма має велику цінність і для учнів: в результаті її впровад­ження викорінюються етнічні стереотипи, упередженість і дискримі­наційні ідеї, що базуються на них; в учнів розвивається здатність диви­тися на себе та інших збоку і цінувати в собі та в інших індивідуальність і несхожість, зумовлену різними, зокрема етнічними, причинами; учні починають цінувати багатомовність, вони вчаться висловлювати свій досвід вербально, а можливість робити це своєю рідною мовою створює атмосферу довіри та розкріпачення в класі; на цих заняттях учні здобу­вають знання і отримують яскраві враження щодо інших народів і куль­тур не лише з підручників чи літературних джерел, а й завдяки спілку­ванню з ровесниками — представниками різних націй та народностей.

Матеріал програми «Неrе wе аrе» складається з шести книжок різних розповідей та 30 тематичних, ретельно методично розписаних уроків. Головні герої розповідей — діти тих національних меншин, які найширше представлені в Голландії (турки, суринамці, китайці, індонезійці та марокканці). Однак наголос на етнічних моментах не ставиться. Теми розповідей та уроків — ситуації та проблеми з життя дітей цього віку — однаково цікаві будь-якій дитині. Проте при розгляді конкретних тем під час обговорення відтворюється настільки несхожий для дітей різних культур досвід, що це дає імпульс для відповідних роздумів, переживань і висновків. Кожна конкретна історія започатковує серію уроків, для яких розробляються теми, підняті в розповіді. Порядок уроків жорстко не рег­ламентований. Обов'язковим елементом уроків є ігрова техніка, завдяки якій діти можуть проявити своє бачення головного героя або дійових осіб історій, розповісти про себе в аналогічній ситуації. Найважливішими методиками в програмі вважаються групова дискусія, мовний навчаль­ний метод і драматичний навчальний метод. їхні найбільш загальні прин­ципи добре відомі вітчизняним психологам, які займаються психотера­певтичною та психокорекційною роботою.

Так, групова дискусія провадиться, як правило, в колі, де серед хлопців і дівчаток присутній і вчитель. Задається якась тема або зачитується істо­рія, яка потім обговорюється: діти розповідають про свій досвід, а вчи­тель допомагає їм питаннями. Часто коло дітей розбивається на пари, м цьому разі діти розповідають про себе, діляться своїми враженнями, висловлюються з якогось питання, спілкуючись з одним співрозмовником. 1

Метою мовного навчального методу є не оволодіння мовою (тут не­має диктантів і не ставлять оцінок), а надання можливості виражати і проявляти себе в різних мовних формах (бесіда віч-на-віч, інтерв'ю і т.ін.), а отже, розвивати ці здібності. Широко використовується і письмо: діти описують власний досвід, пишуть на задану тему, записують улюблені вірші тощо. Завдання вчителя, як і в усіх інших методах програми, ство­рювати атмосферу довіри, зацікавленості, невимушеності.

У драматичному методі наголос переноситься на невербальні форми спілкування. Він вважається особливо корисним для даного контингенту виходячи з тих міркувань, що, по-перше, це діти, а це означає, що у них можуть бути ще недостатньо розвинені деякі функції мовної діяльності, а по-друге, це діти різних національностей, серед яких багато тих, хто ще недосконало володіє чужою для себе державною мовою. До цього методу належать такі конкретні техніки, як психогімнастика, зображення у виг­ляді фігур, статуй головних дійових осіб розповіді, передача почуттів за допомогою міміки та пантоміми, створення живих картин («відео в па­узі»), в яких відображено кульмінаційні моменти розповідей, психодраматичне розігрування історій із застосуванням необхідних аксесуарів і можливістю використання рідної мови (якщо це полегшує виконання ролі).

Отже, програма «Неrе wе аrе»— це живий творчий процес спілкуван­ня й самовиплескування, цікавий і для вчителя і для дітей, процес, в ре­зультаті якого формуються найважливіші риси етнічної свідомості.

Об'єктом наступного психокорекційного етнопсихологічного напрям­ку є дорослі, які з різних причин змушені жити і пристосовуватися до життя в умовах іншої культури. Це люди, які відчувають свою не адаптованість до умов життя в новій культурі, що змушує їх звертатися за пси­хологічною допомогою. Типовим прикладом подібної ситуації є випа­док з Мей — американкою китайського походження, виразно описаний в книжці М.Джеймс і Д.Джонгвард «Народжені вигравати», в якій авто­ри діляться досвідом своєї психотерапевтичної роботи. Мей звернулася до психотерапевтичної групи з такими турботами: «Я хочу бути більш розкріпаченою у своїй поведінці. Ми, китайці, завжди такі ввічливі, ми ніколи не перервемо співрозмовника, ніколи не показуємо своєї незго­ди, а ще гірше — ми ніколи не виказуємо своїх почуттів. Я не хочу про­довжувати цей традиційний китайський шлях».

Одна з технік, що часто використовується в таких ситуаціях, це методи­ка з гештальт-терапії, сутність якої полягає в тому, що пацієнтові пропо­нують тут, у групі, змінити свій спосіб поведінки, що його не задовольняє, ми бажаний, відпрацювати і закріпити його, а потім, добре засвоївши, пере­нести в умови справжнього життя. Тому і в цьому разі психотерапевт запитав у Мей, якій культурі, на її погляд, властива поведінка, що є антипо­дом китайської. Дізнавшись, що в уявленні Мей це італійська культура, їй запропонували встати перед групою і звернутися до кожного з присутніх спершу в традиційній китайській манері, а потім — згідно з її уявленнями про поведінку італійців. Так почалася тривала буденна психокорекційна робота, яка згодом поступово стала приносити бажані результати, усуваючи ті «вади» поведінки і те суб'єктивне почуття дискомфорту й невдово­леності, що були пов'язані зі звичними способами поведінки та самовира­зу, вихованими в ній традиційною національною культурою.

Об'єктом третього формуючого етнопсихологічного напрямку також Є дорослі, але на відміну від попереднього варіанта це люди, зацікавлені н цьому професійно. їх називають по-різному: медіаторами, посередни­ками, комунікаторами та ін. їхня мета — полегшити взаємодію між різни­ми етнічними, расовими та культурними спільнотами. Звідси — не­обхідність формування у них певних установок, підвищення чутливості, сенситивності, навчання розпізнаванню потенційно конфліктних ситу­ацій і відповідним моделям посередницької діяльності. Професіоналізм посередника визначається тим, наскільки він засвоїв пропонований йому набір моделей та здатен застосувати їх у конкретній життєвій ситуації, а в ідеалі — навіть створювати нові.

Список літератури

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблеми. — М.: Изд-во МГУ, 1990. — 240 с.

2. Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. — М., 1989. — 312 с.

3. Кольцов В.Б. Социальная дистанция в межнациональном общежитии: опыт построения интегрального показателя // СОЦИС. — 1989. — № 2. — С. 26-30.

4. Кон И.С. Ребенок и общество. — М.: Наука, 1988. — 270 с.

5. Куликов В.Н. и др. Социально-психологический аспект межнациональньїх отношений // Психолог, журнал. — 1991. — № 1. — С. 31-40.

6. Кцоева Г. У. Опыт эмпирического исследования этнических стереотипов // Психолог, журнал. — 1986. — № 2. — С. 41-51.

7. Лойко Н.А. Исследование этнопсихологического своеобразия познаватель-ной деятельности студентов // Этническая психология. — М., 1984, С. 34-42.

8. Павленко В.Н., Таглин С.А. Введение в этническую психологию: Учебн. по-собие. — Харьков: Изд-во ХГУ, 1992. — 108 с.

9. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. — М.: Изд-во МГУ, 1988, С. 113—• 136.

10. Солдатова Г. У. О методических проблемах этнопсихологического иссле­дования // Психолог, журнал. — 1992. — № 4. — С. 33-45.

11. Стефаненко Т.Г., Шлягина Е.И., Ениколопов С.Н. Методы этнопсихологи­ческого исследования. — М.: Изд-во МГУ, 1993.

12. Столин В.В., Наминач А.П. Психологическое строение образа мира и про­блеми нового мышления//Вопросыпсихологии. — 1988. — №4. — С. 34-46.

Контрольні запитання

1. Які основні стратегії етнопсихологічних досліджень зараз існують? Що між ними спільного і в чому розбіжності? Які методологічні проблеми харак­терні для кожної з них?

2. Що таке метод спостереження і які його особливості на етнопсихологічному терені? Охарактеризуйте зміст «Проекту шести культур».

3. Які варіанти методу опитування використовуються в етнопсихології? У чому їхні «плюси» й «мінуси»? Наведіть відповідні приклади.

4. Розкажіть про використання методу інтерв'ю в етнічній психології на при­кладі праць Ван Дейка. Чи відомі вам інші досліджування, в яких би вико­ристовувався цей метод?

5. Які недоліки були характерні для класичної шкали соціальної дистанції? Як їх можна усунути?

6. Що таке «тест, вільний від впливу культури»? Яка доля цієї ідеї? Розкажіть про історію використання тестів у етнопсихологічній практиці взагалі?

7. Який метод є прототипом Діагностичного тесту відносин і в чому полягає сутність авторської модифікації? Які можливості вона надає?

8. У чому сутність методики «множинної ідентифікації»? Для чого вона може бути застосована? Що таке «ефект центрації»?

9. Охарактеризуйте можливості та обмеження Регіональної картотеки люд­ських відносин.

10. Наведіть приклади використання лабораторного експерименту для крос­культурних досліджень загально психологічних феноменів і для міжкуль­турних досліджень соціально-психологічних феноменів.

11. Що таке «парадокс Ла П'єра»?

12. У чому сутність «методу загублених речей» і техніки «помилковий номер»? їхнє спільне підґрунтя.

13. Який зміст вкладається в поняття розвиваючих і коригуючих методів у ет­нопсихології? їхні основні різновиди.

14. Які теоретичні та методичні засади програм формування етнічної толеран­тності у дітей? Що таке програма «Неrе wе аrе»?

^{Розділ 2}

ПРИКЛАДНА

ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ