3. Метод опитування в етнопсихології

Опитування — один із найпоширеніших методів у етнопсихології. Він широко використовується і як основний метод дослідження і як допоміж­ний у комплексі з іншими етнопсихологічними методиками. У науковій літературі останнім часом ставиться питання про те, щоб метод опиту­вання розглядався як обов'язковий компонент програми етнопсихо­логічного дослідження, бо він, як жоден інший метод, дає змогу швидко та зручно дослідити найважливіші контекстуальні характеристики.

Метод опитування характеризується тим, що досліджуваний має відпо­вісти на низку питань, які йому задає експериментатор. При цьому форма проведення опитування може бути різною: усною чи письмовою, вільною чи стандартизованою, індивідуальною чи груповою, очною чи заочною.

Усне опитування здійснюється у формі бесіди чи інтерв'ю. Воно ви­користовується в тих випадках, коли для дослідження важливим є не лише формальна відповідь, а й реакції, якими вона супроводжувалася, тон, поза, інтонація, жестикуляція та інші невербальні компоненти комуні­кації. Індивідуальний контакт під час усного опитування допомагає кра­ще відчути психологічний стан людини, але з іншого боку, для його про­ведення потрібно багато часу, до того ж дослідники повинні мати спеціальні навички. Для етнопсихології усні форми мають особливе зна­чення в тих кроскультурних дослідженнях, у яких серед народів, що по­рівнюються, є такі, що ще не мають писемності. Зрозуміло, що в таких випадках можливі лише усні форми опитування.

Найпоширенішою формою письмового опитування є анкета. Анке­тування здебільшого провадиться в групових формах, що дає змогу швид­ко дослідити велику кількість респондентів. Для етнопсихологічних дос­ліджень нерідко саме цей момент має вирішальне значення при доборі методу.

Усне та письмове опитування можуть існувати у стандартизованій або у вільній формі. Відмінність між ними полягає у ступені свободи, якою користується дослідник, проводячи опитування. Зрозуміло, що при стандартизованому опитуванні можливості дослідника більш обмежені, пін не має права довільно змінювати ані зміст питань, ані їхню послі­довність. Водночас саме завдяки однотиповості питань результати та­ких досліджень легше піддаються обробці та інтерпретації.

Ступінь свободи досліджуваних, коли вони відповідають на постав­лені запитання, також може змінюватися. Вона має такі градації: відкрите опитування — коли респондент відповідає в довільній формі; закрите опитування — коли всі можливі варіанти відповідей попередньо перед­бачені й задані в анкеті, а завдання досліджуваного полягає тільки у ви­борі потрібного; напівзакрите опитування — комбінуються ознаки обох

попередніх форм.

Залежно від способу спілкування дослідника з респондентом розріз­няють очні опитування, що реалізуються у формі безпосереднього кон­такту, та заочні, коли безпосередній контакт не передбачений.

Особливістю методу опитування є те, що джерелом інформації для дослідника є висловлювання респондента. Зважаючи на це все ще акту­альною є проблема вірогідності та надійності отриманих результатів, бо добре відомо, що реальна поведінка і вербальне висловлювання про неї можуть інколи не збігатися. Частково ця проблема розв'язується підвищенням рівня довіри досліджуваного до експериментатора та міри його обізнаності щодо сутності заданого питання: чим поінформованішим і щирішим буде респондент, тим вище вірогідність отриманих ре­зультатів.