Методи дослідження в етнопсихології

1. Загальна характеристика основних стратегій

У вітчизняній та зарубіжній літературі описано численні спроби класифікації основних напрямків етнопсихологічних досліджень і методич­них підходів, за допомогою яких вони здійснюються, але загальновжи­ваної класифікації сьогодні немає. Водночас за розмаїттям конкретних етнопсихологічних методик вбачаються три основні стратегії, які відрізняються і предметом, і методичними прийомами, на яких вони ґрун­туються.

Завданням першого напрямку є вивчення спільних і відмінних рис психічної діяльності різних народів. Об'єктом аналізу тут можуть бути як індивідуально-психологічні, так і соціально-психологічні феномени, їх досліджують безпосередньо за допомогою порівняльного аналізу в межах так званого порівняльно-культурного підходу.

Потенційно порівняльно-культурний підхід може існувати в двох ва­ріантах: кроскультурному — порівняння особливостей психічної діяль­ності двох народів, що живуть в один і той самий час, та історичному — порівняння психологічних характеристик одного й того самого етноса в різні епохи його існування. Проте традиційно вважається, що етнічна психологія займається лише кроскультурними дослідженнями, інший варіант — прерогатива історичної психології.

Отже, класичний варіант порівняльно-культурного підходу в етноп­сихології — міжкультурні дослідження. їхньою характерною ознакою є проведення аналізу переважно в межах психічних реалій, відсутність виходу в більш широкий контекст перемінних. Порівнюватися можуть або різноманітні індивідуально-психологічні характеристики (мотива­ція, пізнавальні процеси, характер, здібності тощо), або соціально-психологічні феномени (вербальна і невербальна комунікація, рольові структури і т. ін.). Спільною для цих робіт є вихідна схема побудови дос­лідження: залежно від мети добирається необхідна методика з існуючого психологічного чи етнографічного арсеналу і за результатами її про­ведення порівнюються досліджувані етнічні групи.

Специфіка етнопсихологічного дослідження порівняно з традиційним загально психологічним або соціально-психологічним полягає в тому, що будь-які психологічні феномени вивчаються одночасно на кількох гру­пах респондентів, що належать до різних культур. Результати всіх груп порівнюються та аналізуються. Раніше, залежно від орієнтації дослідни­ка, увага зосереджувалася або на пошукові відмінностей в результатах, або на підкреслюванні спільності якихось суттєвих моментів. На Заході для цих двох орієнтацій у 1954 році було навіть введено два спеціальних терміни — стіс і еtіс, які стали загальновживаними в спеціальній етноп­сихологічній літературі. Ці поняття походять від двох лінгвістичних термінів — фонема та фонетика. Зміст поняття «фонема» в сучасному мовознавстві — це одиниця мови, за допомогою якої розрізняються та ототожнюються морфеми, тобто сукупність диференціюючих ознак; фонетичний підхід наголошує на певних універсальних аспектах мови. Відповідно в етнопсихології етіс — це орієнтація на культурно-спе­цифічні моменти в дослідженні, а еtіc — на універсальні, загальнолюдські психічні явища та цінності.

В історії етнопсихологічних досліджень спочатку домінувала орієн­тація на пошук розбіжностей (праці Ріверса, Леві-Брюля, теорія лінг­вістичної відносності Сепіра-Уорфа тощо). Із сучасних досліджень до цієї групи можна віднести, наприклад, праці Н.Лойко з вивчення своєрід­ності пізнавальної діяльності радянських студентів порівняно зі студен­тами країн Азії та Африки або аналіз специфіки соціально-психологічних феноменів (невербальної комунікації, соціальної перцепції, каузальної атрибуції) у росіян і в'єтнамців в дослідженнях В.Агеєва.

Згодом набули більшої популярності дослідження протилежної орієн­тації (Г.Тріандіс, К.Леві-Строс, Н.Хомський та ін.). У вітчизняній літера­турі типовим прикладом цієї орієнтації є праця В.Століна та А.Намінач, у якій виділено та описано універсальну загальнолюдську психологічну структуру образу світу, що лежить глибше рівня політикокультурного змісту. Останнім часом стає дедалі очевиднішою умовність і непотрібність жорсткого протиставляння цих орієнтацій, необхідність комплементар­них досліджень і цілісного аналізу, що враховує як відмінні, так і спільні аспекти.

У кроскультурних дослідженнях, незважаючи ніби-то на їхню про­стоту і легкість виконання, існує, однак, низка серйозних методологіч­них проблем. Наприклад, перед ученими постійно постає питання валідності методик. Дійсно, кожна конкретна методика створюється в певній країні і розрахована на досліджуваних цієї культури. Наскільки можли­во її використання в інших країнах? Як зробити так, щоб експеримен­сильний матеріал був, з одного боку, добре зрозумілий та доступний респондентам різних національностей, а з іншого — максимально іден­тичний, бо лише тоді можна дійсно говорити про правомірність по­рівняльного аналізу результатів, отриманих за його допомогою на досліджуваних різних культур.

Крім зазначеної проблеми перед психологами, що займаються по­рівняльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші, наприклад питання про те, чи зможе дослідник об'єктивно і неупереджено зіставля­ти особливості «своєї» культури та «чужої»? Чи треба зробити так, щоб він мав право вивчати і порівнювати лише ті етнічні групи, до яких сам не належить? Перед ученими завжди постає й проблема комунікації. Якщо уявити, що дослідник вивчає незнайому йому культуру, то чи мож­на стверджувати, що він і його респонденти будуть цілком адекватно розуміти один одного і що зроблені ним висновки та відмічені особли­вості будуть не результатом огріхів та помилок, спричинених комуніка­цією представників різних культур? Ці та інші проблеми хвилювали і зараз хвилюють психологів, які займаються кроскультурними досліджен­нями.

Другий напрямок, який виокремлюється в етнопсихології, порівняно з попереднім типом досліджень сформувався значно пізніше. Об'єктом вивчення в ньому є етнічна свідомість і самосвідомість у їхніх зв'язках з реальною поведінкою. На відміну від описаного типу досліджень, у яко­му увага вчених була сконцентрована на порівняльному аналізі індиві­дуально-психологічних («Я») або соціально-психологічних («Я — інший/ інші») феноменів, головною категорією даного типу робіт є категорія «Ми», точніше «Ми як етнос». Це поняття може розглядатися в конкрет­них етнопсихологічних дослідженнях у різних площинах, наприклад у відносинах типу «Ми —Я» (у разі вивчення етнічної ідентифікації), або у зв'язку типу «Ми — вони» (у разі аналізу етнічної свідомості та різнома­нітних варіантів міжетнічних стосунків і взаємодій).

На відміну від першого напрямку реалізація цієї дослідницької стра­тегії потребувала створення оригінальних, спеціально розроблених ме­тодик дослідження або суттєвої модифікації існуючих. Деякі найужива­ніші вітчизняні та зарубіжні методики цього типу описано у відповідних розділах.

Особливістю цього напрямку є також те, що в його межах останнім часом здійснюється велика робота не лише над діагностичними метода­ми дослідження, тобто методами, що використовуються для збирання наявної інформації (виявлення уявлень про свою та інші етнічні групи, аналіз системи етнічних пріоритетів, діагностика типу міжнаціонально­го конфлікту тощо), але й над формуючими та коригуючими методами.

метою яких є пошук способів впливу на етнічну свідомість і само­свідомість, розробка засобів зняття міжетнічної напруженості й т.п.

Третій тип стратеги — опосередковане етнопсихологічне досліджен­ня — ґрунтується на аналізі індивідуально-психологічних та соціально-психологічних феноменів у ширшому контексті перемінних — у зв'язку з особливостями культури, екології, історії тощо. Аналіз таких зв'язків може будуватися на різних принципах. У найпростішому варіанті це може бути аналіз суто кореляційних зв'язків і відносин (типовим прикладом таких досліджень є роботи, виконані за допомогою методу НКАР — Регіональної картотеки людських відносин та його аналогів).

Проте кореляційний аналіз є не єдиною можливістю для вивчення етнопсихологічних закономірностей в розширеному контексті пара­метрів. Іншим підґрунтям нерідко є принцип аналогії. Найвиразніше він проявляється в роботах, що ґрунтуються на ідеї єдності або однотип­ності законів поведінки та психічної діяльності в спільнотах тварин і людському суспільстві. Відповідно, способом вивчення етнічної своєрід­ності деяких видів реакцій у людей стає їх аналіз у тварин (прояви аг­ресії, ритуальна поведінка тощо), а виявлені закономірності міжпопуляційної або міжвидової поведінки переносяться на суспільство і розглядаються як аналоги законів міжнаціональної взаємодії.

Та, мабуть, найцікавішим варіантом опосередкованого напрямку є аналіз психологічних та інших перемінних у межах причинно-наслідкових зв'язків і відносин. Так, у численних теоретичних та емпіричних ро­ботах зроблено спробу встановити вплив найрізноманітніших біологіч­них, екологічних, історичних, культурних, соціально-економічних чинників на етнопсихогенез, на особливості формування й перебігу різних процесів, рис, станів. З іншого боку, багато досліджень побудованих на протилежній ідеї — на уявленні про те, що психічна діяльність також може визначати специфіку багатьох явищ культурного, соціального, істо­ричного життя етносу, певним чином відображуючись і проявляючись у них. Дослідники, які працюють у межах останньої парадигми, намага­ються виявити етнічні особливості психічної діяльності по тому, як вони втілюються в продуктах діяльності цього народу, його творчості, історії тощо. Обидва варіанти різні автори можуть використовувати як ізольо­вано, так і в нерозривній єдності.

Отже, методичною основою опосередкованих міжкультурних дослід­жень є кроскультурний аналіз тих перемінних, які розглядаються вчени­ми як причина, аналог чи корелят етнічної своєрідності психічної діяль­ності.