5. Соціально-економічний підхід у етнопсихології

Порівняно з вивченням біологічних, історичних та екологічних ха­рактеристик, дослідження соціально-економічних чинників як засобів поглибленого пізнання етнопсихологічних особливостей виникло наба­гато пізніше. Водночас сучасні автори дедалі частіше звертаються саме до соцекогенезу (в термінології Ю.Пахомова), вбачаючи в ньому «мо­мент чогось невловимого, але значущого, що являє собою душу нації, те її ядро, в якому втілена тайна національної індивідуальності», те ядро, без вивчення якого, на думку прихильників цього підходу, особливості національної системи цінностей, стереотипів поведінки та інших психо­логічних характеристик ніколи не будуть розкриті.

Водночас поняття «соціально-економічні фактори» надзвичайно широке. Стрижнем його є аналіз суспільних зв'язків і відносин у суспільстві, але цей загальний предмет може розглядатися під різним кутом зору. Наприклад, може вивчатися співвідношення різних класів і прошарків у суспільстві, а отже, може досліджуватися вплив його особли­востей на етнопсихогенез. Типовим прикладом цього варіанта є розгляд впливу на етнопсихогенез соціально-економічних факторів О. Кульчицьким і М.Грушевським, які наполягали на ролі виразного переважання селянства в структурі українського суспільства як чинника, що зумовив деякі важливі психологічні риси українського характеру.

У межах цього підходу можуть також розглядатися традиційні прин­ципи взаємовідносин у невеликих групах, особливо в родині, сімейні рольові структури та їхній вплив на психічну діяльність. Типовими при­кладами цього варіанта з уже розглянутих раніше досліджень і таких, що стосуються безпосередньо українців, є праці О.Єфименко та Б.Цимбалістого. Розглянемо докладніше ще один, більш сучасний приклад, у якому вдало поєднано використання лабораторного експерименту з вив­ченням соціальних норм у суспільстві.

Ідеться про праці Дж.Даусона та Дж.Беррі, в яких вони спробували визначити залежність між традиціями сімейного виховання та специфіч­ними характеристиками сприймання. Підґрунтям цієї праці є теорія когнітивного стилю Г.Уіткіна (1967). Згідно з нею когнітивний стиль харак­теризує спосіб протікання перцептивної та інтелектуальної діяльності особи. Широкі дослідження Г.Уіткіна та його колег свідчать, що підхід будь-якої людини до завдань, які потребують використання пізнаваль­них навичок, є усталеним, як і ті установки та емоції, з якими він підхо­дить до певних ситуацій. Індивідуальні стилі, на думку автора, вельми різноманітні, однак їх можна поділити на дві основні групи за допомо­гою шкали «глобальність — артикульованість». Людина з артикульованим когнітивним стилем схильна до диференціації ознак середовища та диференціації явищ, що належать до власного «Я». Для глобального сти­лю характерно зворотне.

Незважаючи на те, що Г.Уіткін використовує свою теорію стосовно досить широкого кола явищ, етнопсихологічні дослідження були при­свячені в основному перцептивному стилю. У сфері сприймання два го­ловних когнітивних стилі — глобальний та артикульований — познача­ються відповідно термінами «залежний від поля» та «незалежний від поля». Більш зрозумілим і наочним зміст цих термінів робить малюнок, на якому зображено завдання з тесту схованих фігур, що широко засто­совується для визначення перцептивного стилю.

Мал. 1. Зразок стимульного матеріалу з тесту схованих фігур,

що викорис­товується для визначення перцептивного стилю

Досліджуваному спочатку показують зображення маленького трикут­ника (на малюнку ліворуч), а потім — складну геометричну фігуру (праворуч), і визначають, чи здатний він проаналізувати складну фігуру таким чином, щоб відшукати в ній просту, та скільки часу він на це вит­ратить. Людина, яка правильно й швидко вирішує комплекс таких зав­дань, вважається незалежною від поля (поленезалежною).

Г.Уіткін наполягав на думці, що існує природний, «нормальний» про­цес когнітивного розвитку, який полягає у поступовому переході від гло­бальності (полезалежності) до артикульованості (поленезалежності). Маленька дитина не проводить чіткої межі між собою та своїм оточен­ням, але з віком вона починає усвідомлювати кордони свого тіла та осо­бистості й формує уявлення про себе як про окрему особу. Цей процес психологічної диференціації відбивається на когнітивному та перцептив­ному стилях дитини. На цей процес можуть суттєво впливати соціокультурні чинники: по-перше, чи надається дитині можливість бути само­стійною, незалежною, зокрема, в родині; по-друге, як ставляться дорослі до імпульсивних дій дитини. Стверджується, що коли дитині дозволя­ють виробляти власні норми поведінки і самій справлятися зі своїми по­тягами, це сприяє диференціації.

Саме ці ідеї і були перевірені в працях Дж.Даусона. Учений дослідив два племені — темне і менде (Західна Африка). Ці два суспільства відрізня­ються за рольовою структурою, за «ступенем суворості при вихованні дитини... У системі цінностей темне агресивність відіграє набагато більшу роль, аніж у менде, цінності яких нагадують західні. У темне мати зай­має вкрай владну позицію і домашнє життя підпорядковане дуже суворій дисципліні... У менде процеси соціалізації менш суворі, домінування ма­тері не проявляється так різко, а індивідуальна ініціатива заохочується більшою мірою, ніж це прийнято у темне».

Виходячи з викладених раніше теоретичних положень Г.Уіткіна, було висунуто гіпотезу, згідно з якою через розбіжності в родинних рольових структурах і в практиці виховання дітей темне мають відрізнятися мен­шою артикульованістю і більшою залежністю від поля, ніж менде, бо в останніх первинний досвід дитини сприяє диференціації, а у темне — ні. Цю гіпотезу дійсно було підтверджено в дослідженні Дж.Даусона: ре­зультати менде свідчили про значно більшу їхню артикульованість при вирішенні запропонованих завдань.

Дж.Беррі порівнював соціально-економічні характеристики в куль­турі темне з аналогічними феноменами в культурі канадських ескімосів. У кожній культурі дослідження проводилось як у традиційних, так і в перехідних групах (група вважається перехідною, якщо її члени займа­ються економічною діяльністю західного типу і живуть у будинках захід­ного зразка). Беррі виявив, що ескімоси ставляться до дітей з добротою і повагою, майже не карають їх, дітям надають необмеженої свободи, сподіваючись, що вони зможуть виробити власні навички поведінки. Беррі описує темне так само, як і Даусон. Він лише додає, що етика тем­не суворо вимагає підкорення, цьому сприяє наявність таємних спілок і дуже сувора дисципліна, якій дитина має підкорятися відтоді, як їй ви­повниться два з половиною роки.

У повній відповідності з теорією Уіткіна дані, отримані Беррі за до­помогою методики схованих фігур та інших методик, показали, що на відміну від темне ескімоси характеризуються яскравою незалежністю від поля, тобто високою диференціацією. Результати ескімосів були ідентичні результатам контрольної групи — шотландцям. Темне проявили наба­гато більшу залежність від поля, ніж ескімоська та шотландська групи. Отримані результати мали важливе значення ще й в тому плані, що, про­демонструвавши великі розбіжності між результатами темне та ескімосів (аналогічно темне і менде), стали застереженням для вчених, які вислов­лювали припущення щодо схожості пізнавальних процесів у представ­ників усіх первісних незахідних етнічних груп.

Отже, наведені приклади вкотре демонструють велику роль соціаль­них відносин у обумовленій певних етноспецифічних властивостей. Проте етнопсихологи (наприклад, М.Коул і С.Скрібнер, 1977) уже звертали увагу дослідників на те, що за дією, здавалося б, суто соціальних чин­ників нерідко стоять інші впливові чинники, які не можна не розгляну­ти. Так, у згаданому дослідженні Дж.Беррі показав, що особливості ви­ховання дітей, а отже, традиційні соціальні відносини — стосунки батьків і дітей у суспільстві — залежать від пріоритетного типу господарської діяльності у цій культурі: чим більшого значення в ній надають полю­ванню, тим менше суворості у вихованні дітей. Однак для Дж.Беррі (на відміну від М.Коула і С.Скрібнер) полювання розглядається тільки як особливість середовища, в якому існує етнос, тому поняття діяльності він узагалі не використовує.

Аналогічно О.Кульчицький, розглядаючи вплив на психічні процеси українців соціальної структури суспільства (переважання в ній класу се­лянства), не виходить за межі соціальних факторів, хоча весь його опис впливу цього чинника побудований на ідеї, згідно з якою через перева­жання в соціальній структурі українців класу селян пріоритетного зна­чення в системі їхнього господарства набула також селянська праця як особливий тип діяльності з дуже розвиненими етноспецифічними риса­ми, який і визначив певну етнічну специфічність психіки українців.

Отже, соціально-економічний підхід охоплював як праці вчених, що вивчали суто соціальні стосунки, так і праці тих, хто згадував серед впли­вових чинників різновиди господарської діяльності у сукупності з особ­ливостями виробничих відносин. Тим самим цей напрямок найближче підійшов до аналізу цілісної життєдіяльності етносу. Проте від діяльнісного підходу він суттєво відрізнявся тим, що не розглядав структури життєдіяльності етносу в усій барвистості її сфер, рівнів та етноспецифічного колориту їхніх співвідношень. Такий аналіз став можливим лише в межах діяльнісного підходу в етнопсихології.