5.3. «Етнічна особистість» і блок споріднених понять

Сучасні уявлення в Україні щодо етнічної особистості найповніше проявилися в системі понять, запропонованих М.Шульгою. Автор роз­різняє два основних підходи до вивчення етнічних феноменів: спільнісно-груповий та особистісно-типологічний.

У межах першого підходу етнос розглядається як самостійний со­ціальний суб'єкт, що має певну внутрішню структуру. Такий підхід дає змогу розкрити особливості етносу як системного утворення, що не зводиться до простої суми окремих осіб. У центрі уваги дослідника перебувають різноманітні зв'язки і відносини між різними елементами, що становлять етнос, між його об'єктивними ознаками та їхнім суб'єктив­ним вираженням у формі етнічної свідомості.

Особистісно-типологічний підхід полягає в тому, що етнос розгляда­ється через характеристики, які проявляються безпосередньо в особі. Його підґрунтям є уявлення про те, що належність особи до етнічної спільноти, залучення до її життєдіяльності формують у ній стійкі риси, які стають типовими для всіх або для більшості членів спільноти. Вихо­дячи з цього етнос і етнічну свідомість пропонується розглядати крізь призму моделі типової особистості (не виключено — кількох типових особистостей). Змістовний бік етнічного типу особи при такому підході не зводиться до суми суб'єктивно-психологічних елементів, хай навіть і забарвлених етнічною специфікою. Він полягає «в особливостях моти­ваційної структури особи, нюансах її когнітивної поведінки і мислитель-них дій».

Отже, якщо при спільнісно-груповому підході комунікаційні пробле­ми постають через соціально-психологічну опозицію «ми — вони», то при особистісно-типологічному комунікаційний аспект проявляє себе через опозицію «я — інші». Більше того, зміни, які відбуваються в етніч­них групах, не тотожні змінам, що відбуваються з особою у сфері етніч­них відносин.

По-перше, вони мають різний характер прояву. Певні феномени мо­жуть розглядатися тільки як групові, інші — тільки як особистісні. На­приклад, розгляд явища консолідації в особистісно-типологічному підході безперечно виглядав би як нонсенс.

По-друге, деякі групові процеси охоплюють у часі життя кількох по­колінь. Зрозуміло, що в житті окремої людини вони не є самостійними особистісними феноменами, тому розглядати їх у межах особистісно-типологічного підходу недоцільно. Прикладом може слугувати, зокре­ма, явище згасання етнічних трудових традицій через витіснення останніх сучасними індустріальними технологіями.

По-третє, використовуючи один і той самий термін для позначення змін в етнічних спільнотах та особах, вчені, залежно від підходу, як правило, мають на увазі відмінні явища. Скористаймося для прикладу поняттям «інтеграція». У випадку дослідження групових процесів цей термін озна­чає об'єднання кількох етнічних груп на основі вироблення нових спільних норм, традицій, мови. Водночас стосовно особи під аналогічним термі­ном мають на увазі зовсім інше — процес входження особи до нового сус­пільства, ідентифікації з ним, засвоєння його норм, вимог, мови тощо.

Виокремлюючи зазначені підходи, М.Шульга обирає для своєї праці особистісно-типологічний підхід, що передбачає з'ясування теоретичного статусу понять «ЕТНІЧНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТОСТІ» та «ЕТНІЧНИЙ ТИП ОСОБИСТОСТІ». Саме вони є головними категоріями в межах цього напрямку.

Відомо, що особистість є специфічним вузлом, у якому перетинаються різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Іншим аспектом цього самого положення є включення особи до численних і різноманітних соціальних спільнот. Вона водночас є представницею національної спільноти, класу, професійної та статево-вікової груп, освітнього прошарку, політичної партії і та ін. Виходячи з такого уявлення, автор ставить питання щодо можливості наукового опису і створення теоретичного поняття моделі особи члена соціальної спільноти, в даному разі — етнічної.

На думку автора, етнічна модель особи являє собою наукове понят­тя, в якому відображено як об'єктивні показники, так і суб'єктивні риси, що характеризують особу як члена етнічної спільноти. Модель є своєрід­ною схемою, в якій подано перелік найважливіших елементів, що нале­жать до «зрізу» особи, а також зазначено характер зв'язку між ними.

Науковим поняттям, яке конкретизує етнічну модель, є «етнічній тип особи». Воно є узагальненням, логічним утворенням, яке відбиває спе­цифічне спільне, типові властивості, якості людей як членів етнічних спільнот. Це образна, розумова, «чиста» модель реальних людей певної етнічної спільноти. Поняття етнічного типу містить лише ті властивості й характеристики особи, які породжені та детерміновані її належністю до етносу, до його культури.

За допомогою яких додаткових категорій описується процес етнічної детермінації певних психологічних характеристик? Згадаймо, що понят­тя «соціалізація» визначає процес формування базових людських якостей свідомості, мислення, мови, навичок соціальної поведінки та діяль­ності, пов'язаної із засвоєнням досвіду попередніх поколінь. Спроба виокремити з процесу формування особистості суто етнокультурний ас­пект допомагає встановити особливі поняття.

Так, залучення особи до культурної спадщини визначається поняттям «інкультурація». Через це поняття передають процес засвоєння осо­бою різноманітних знань, значень, відомостей, що належать до культу­ри взагалі — не тільки до своєї і не тільки до етнічної. Внаслідок інкультурації формується особиста культура індивіда. Вона охоплює власні зразки поведінки в різних сферах життєдіяльності, стиль поведін­ки, спрямованість ідей і життєвих прагнень, систему цінностей, мораль­них норм і переконань.

Поняття, що відображує в єдності весь складний процес оволодіння особою елементами етнічної культури, що допомагає їй стати повноцін­ним членом етносу, набути етнокультурної компетентності, визначаєть­ся за допомогою терміна «етнізація». Воно охоплює все коло явищ, по­в'язаних із становленням, розвитком і закріпленням в особистісних структурах якостей, що відображають особливості культури етносу, чле­ном якого є особа. Етнізація розгортається як процес набуття особливо­стей оціночних, моральних суджень, естетичних уявлень, формування «композиції» типових, притаманних етносу навичок, умінь, виробничих прийомів, стилю спілкування й поведінки.

Перший етап етнізації особи є ведучим, базовим. Саме на цьому етапі людина засвоює (як правило, позасвідомо) величезний обсяг етно­культури, багатство спресованого досвіду попередніх поколінь. Розмаїття етнічної культури інтеріоризується в особистісні характеристики, фор­муючи етноспецифічні особливості психології та світогляду індивіда.

На другому етапі етнізації особа, вже набувши певного досвіду знань, у тому числі про культуру інших народів, здатна до більш критичного сприйняття оточуючого світу та інформації про нього. А відтак вона сприймає вплив етнокультури більш вибірково: щось сприймає повністю, дещо — з поправками, а щось — зовсім відкидає. На цьому самому етапі засвоєння елементів етнокультури починає доповнюватися й зворотним процесом — індивідуальною творчістю особи, яка, в свою чергу, збага­чує етнічну культуру.

Важливо зазначити, що до соціалізації, до етнізації людина і етно­культура — це об'єкти двох різних світів. Після етнізації це два полюси однієї системи, протистояння яких має діяльнісно-збагачуючий харак­тер. Особа, розвиваючись, засвоює нові пласти культури, а культура розвивається і збагачується особою, яка працює і творить.

Етноспецифічні особливості традиційного господарювання форму­ють певний ступінь вираженості різних психічних, моральних, соціально-психологічних якостей особи як ставлення до праці, ініціативність, по­чуття відповідальності, колективізм чи індивідуалізм тощо. У процесі етнізації через наслідування, уподібнення, запозичення, цілеспрямоване навчання або виховання особа засвоює різні види діяльності, спілкуван­ня, форми поведінки, які мають національно-характерний стиль побу­дови та виявлення. Цей процес значною мірою спонтанний, не контро­льований ні суб'єктами, ні об'єктами етнізації. Останнє, в свою чергу, означає, що цей процес облігаторної етнічної детермінації може бути усвідомлений лише через спеціально організовану рефлексію, зокрема наукове дослідження.

Проте останнє положення стосується не всієї етнокультури. Певні її елементи мають більш відкритий характер, а тому процес етнізації в цьо­му разі усвідомлюється безпосередньо.

Під час етнізації люди певної культури засвоюють однаковий ракурс бачення світу, ідентичний спосіб його категоризації, систематизації, ти­пізації. Це є підґрунтям загальної переконаності в природності й пра­вильності «нашого» способу життя, самоочевидності для загалу багатьох «істин», тотожності засобів інтерпретації природного та соціального світу. Завдяки цьому формуються засади етнічної самосвідомості, відчут­тя себе як «ми», тобто всі, хто сприймає й розуміє світ як «я».

Для особи засвоєння досвіду суспільства, системи значень певної куль­тури в процесі етнізації постає як пізнання. Цей самий процес, з погляду суспільства, постає передусім як процес навчання особи розумінню куль­тури, набуття нею «ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ». Про­цес її досягнення відбувається під керівництвом вчителя, вихователя, сім'ї, общини. Етнічно компетентною стає та особа, яка вільно орієнтується в світі значень певної культури, розуміє мову цієї культури і вільно тво­рить на цій мові.

Отже, за визначенням М.Шульги:

«Результатом процесу етнізації с етнічна особа, тобто сукупність психологічних, моральних та інших якостей, що відображують її на­лежність до певної етнічної культури, етносу. Особу, прийняту в єдності її етнічних якостей, тобто своєрідну модель особи, в якій в наявності тільки етнічний елемент і його виявлення, розкривають че­рез поняття етнофора».