4. Етнічні стереотипи

4.1. Теоретичні уявлення про етнічні стереотипи

Чільне місце при аналізі змісту етнічної самосвідомості етнопсихологи відводять етнічним стереотипам. У 1922 році американський журналіст У Ліппман у книзі «Суспільна думка» вжив вираз «соціальний стереотип», під яким він мав на увазі певні впорядковані, схематичні, культур­но детерміновані «картинки світу в голові людини», що економлять її зусилля при сприйманні різних соціальних об'єктів і явищ і захищають її цінності, позиції та права.

З моменту введення цього терміна найпоширенішим різновидом у вивченні соціальних стереотипів були дослідження стереотипів етнічних. Проте зміст, що його вкладали в це поняття, міг дещо різнитися. Так, одна із суттєвих розбіжностей стосувалася об'єкта стереотипізації. Де­які автори обмежували зміст етнічних стереотипів тими уявленнями чи образами, які формувалися в певній спільноті відносно інших етнічних спільнот (наприклад, для громадян України етнічні стереотипи німців, поляків, французів та ін.). Більшість дослідників, визначаючи поняття етнічних стереотипів вкладали в нього не лише зазначений зміст, а й додавали образи та уявлення щодо власної етнічної групи. У цьому разі вводився поділ етностереотипів на гетеростереотипи (образи інших ет­нічних спільнот) і автостереотипи (уявлення про власну етнічність). Проте для деяких авторів тлумачення поняття «етнічний стереотип» іще шир­ше. В останньому випадку воно розширюється за рахунок ототожнення його з поняттями «образ світу» у О.Леонтьєва чи «модель світу» в Ю.Бромлея для певної етнічної групи, тобто в цьому разі йдеться не лише про якісь якості чи характеристики своєї або іншої етнічних спільнот, а про сприймання та категоризацію оточуючого світу взагалі, в найширшому розумінні цього слова. Одним з варіантів такого розуміння є вив­чення категоріальної структури повсякденної свідомості певної етнічної групи (Л.Алієва, В.Петренко, 1987).

Друге дискусійне питання стосується проблеми істинності, точності, відповідності реальності всіх стереотипних образів. Річ у тім, що Ліппман вважав неточність, а то й хибність стереотипних уявлень чи не найваж­ливішою їхньою характеристикою. Його перші послідовники також інтерпретували стереотипи як «дезінформацію» чи «сукупність міфів». Цей погляд довго домінував у науці завдяки тому, що аналіз етнічних стереотипів у перші десятиріччя зосереджувався на дослідженні негатив­но забарвлених упереджених образів ворогів, представників національ­них меншин та ін. (наприклад, у США переважно вивчалися стереотипи негритянського населення Америки, мігрантів з Мексики, Пуерто-Ріко і т.ін.). Лише з 50-х років набуває поширення гіпотеза О.Клайнберга щодо наявності в стереотипах певної частки істини. Пізніше цей погляд стає більш популярним. Зокрема, Г.Таджфел стереотипізацію розглядає вже як певну раціональну форму пізнання, як різновид більш універсального процесу — категоризації.

Розгортання й поглиблення дискусії щодо істинності етностереотипів викликало появу нових проблемних питань, наприклад питання про те, що вважати критерієм їхньої точності. Тут також немає ще загально­прийнятих і усталених положень. Так було висловлено гіпотезу, згідно з якою ознакою й водночас мірою істинності стереотипу є ступінь його узгодженості з автостереотипом представників цього етносу (Тріандіс, 1982). Для інших учених (Дейкер, Фрейда, 1979; Келлан, Галлуа, 1983 та ін.) більш популярною є думка про те, що мірою істинності стереотипу може бути ступінь його узгодженості з гетеростереотипами інших етносів щодо цієї самої етнічної спільноти. Нарешті, ще одна спроба вирішення цього питання фактично взагалі знімає його з порядку денного, оскіль­ки згідно з нею будь-який стереотип є істинним, бо правдивість його визначається не тим, наскільки точно він передає риси об'єкта, а тим, що він завжди відбиває якісь якості суб'єкта стереотипу — тієї групи, серед членів якої ці уявлення поширені.

Наступне дискусійне питання стосується чинників, що впливають на етностереотипи. Певною мірою воно є продовженням розглянутої про­блеми, якщо її переформулювати так: чи залежать і наскільки етностереотипи від реальних якостей тієї етнічної спільноти, образом якої вони є (тобто від об'єкта)? Чи залежать і наскільки етностереотипи від характеристик тієї етнічної спільноти, серед членів якої вони поширені (тобто від суб'єкта)? Але зрозуміло, що цими аспектами зазначена про­блема не обмежується. Так, у науковій літературі обговорюється питан­ня про те, чи впливають (і якщо впливають, то на що саме і як) різні форми міжетнічних контактів. За «гіпотезою контакту», чим більше, дов­ше й глибше взаємодіють між собою етнічні спільноти, тим вищою буде істинність стереотипів, їхнє ототожнення з оригіналом. З іншого боку, теорії етноцентризму свідчать, що прямі контакти розмивають і пору­шують систему етнічних стереотипів. Проте обидва ці положення потре­бують додаткових пояснень, обмежень і уточнень. (Наприклад, ще в 1954 році Олпорт показав, що контакт дійсно сприятиме зменшенню нега­тивного забарвлення етностереотипів, але лише за умови виконання трьох основних вимог: рівність статусу контактуючих груп; заохочення й підтримка міжетнічних контактів владою; наявність спільної мети, що зумовить певні форми взаємодії. Пізніше ці умови уточнювалися, кори­гувалися й конкретизувалися).

Гостро дискусійним як у нас, так і за кордоном залишається питання щодо співвідношення понять «етнічний стереотип», «упередження» та «забобони». Найприйнятнішою щодо диференціації цих понять є точка зору Г.Солдатової. Розглянемо її докладніше.

Дослідниця підходить до поставленої проблеми через визначення по­нять ширшого контексту, зокрема поняття «етноконтактна ситуація». Згідно з її поглядами, історія міжетнічних відносин — це безперервний ланцюг опосередкованих і неопосередкованих етноконтактних ситуацій, тобто соціальних ситуацій міжетнічного спілкування. Основою міжгру­пової етноконтактної ситуації є суб'єкт-суб'єктна взаємодія, де суб'єкта­ми діяльності й пізнання є етнічні групи чи їхні представники, які є носія­ми позиції групи. Етноконтактна ситуація поєднує щонайменше дві групові позиції, кожна з яких базується на власному соціокультурному досвіді, але кристалізується й розвивається не сама по собі, а в контексті

міжгрупових взаємовідносин. Етноконтактні ситуації автор розглядає як когнітивно-комунікативні: метою міжетнічної взаємодії, що відбу­вається в них, є вирішення комплексу пізнавальних і комунікативних завдань, а репрезентація рішень можлива на рівні конкретних дій.

Когнітивно-комунікативний рівень етноконтактної ситуації (на про­тивагу рівню конкретної поведінки) автор описує за допомогою понят­тя «установчі міжетнічні утворення» — соціально-перцептивні феноме­ни етнічної свідомості, когнітивна структура яких має емоційно-оціночне ставлення до різних етнічних груп і які характеризують рівень готов­ності до відповідних реакцій поведінки в ситуаціях міжетнічного спілку­вання. Саме до цих утворень і належать етнічні стереотипи, етнічні упе­редження та етнічні забобони.

Дослідниця розглядає етнічні стереотипи як родове поняття щодо двох останніх. З її точки зору, етностереотип — це узагальнений, емоційно насичений образ етнічних груп чи їхніх представників, що склався в істо­ричній практиці міжетнічних відносин. Відображаючи прагнення людей до збереження позитивної етнокультурної ідентичності, етнічний стерео­тип відіграє важливу соціальну роль, як фактор консолідації та фіксації етнічної групи. Виходячи з поняття «норми» міжетнічного спілкування, коли основою взаємодії в етноконтактній ситуації є соціокультурний діалог, причому діалог не просто двох груп чи двох особистостей, а діа­лог в їхньому образі двох контекстів, автор розглядає актуалізацію сис­теми етнічних стереотипів як нормальну складову міжетнічного спілку­вання.

Зрушення в структурі етнічного стереотипу, що відбувається в резуль­таті накопичення негативного емоційного заряду, і перетворення стерео­типу в негативний, є, на думку дослідниці, початком існування етнічно­го упередження і передумовою формування забобону. Причинами такої трансформації можуть стати найрізноманітніші чинники, серед яких най­важливішу роль відіграють соціально-економічні й політичні.

Етнічні упередження — перехідні утворення між такими стійкими структурами, як етнічний стереотип і етнічний забобон. Психологічною основою формування упереджень є поглиблення тенденції до пере­більшення розбіжностей між власною та іншими етнічними групами, з одного боку, й мінімізація відмінностей всередині власної групи — з іншо­го, що зрештою веде до зміщення позитивного балансу в сфері соціаль­ної перцепції на користь власної етнічної спільноти.

Наявність упереджень в етнічній самосвідомості особистості чи гру­пи є передумовою й підґрунтям для формування етнічних забобонів. Як правило, перший тип установчих новоутворень не пов'язаний з відкри­то ворожими проявами у поведінці, а активно репрезентується тільки на рівні вербальної поведінки і тільки в опосередкованій етноконтактній ситуації, тобто за відсутності прямого контакту з представниками різних етнічних спільнот. Упередження, залежно від ступеня концентрації негативного афективного заряду і від типу етноконтактної ситуації, відпові­дають таким формам поведінки, як уникання спілкування з представниками певних етнічних спільнот чи ухиляння від міжетнічних контактів у деяких сферах життєдіяльності. Феноменологічними індикаторами упе­реджень можуть слугувати стійкі переваги, що надаються представникам певних національностей.

Перехід від надання переваг до усвідомлення верхності власної етніч­ної спільноти над «чужими» призводить до появи національних забобонів. Процеси етносоціальної категоризації і міжетнічного порівняння п цьому разі відбуваються на основі різкого протиставлення, на жорсткій опозиції «свого» та «чужого», коли потреби й інтереси власної етнічної спільноти протиставляються інтересам і потребам інших. У забобонах спостерігається поляризація структури, що збалансовує негативний афективний заряд щодо зовнішньої етнічної групи. Саме в стійкості структу­ри, па думку автора, криється причина того, що він погано піддається корекції під впливом раціональної інформації. Поляризація структури забобону робить його реальною суб'єктивною рушійною силою в ситуа­ціях міжетнічного спілкування. Останнє скорочує відстань між забобо­ном і поведінкою. Збільшення в забобонах емоційного заряду зумовлює ту ірраціональність, яка характерна для його регулятивної функції в міжетнічних відносинах. Поведінка, що відповідає рівню забобонів, має виразно дискримінаційний характер, наприклад якісь вчинки щодо об­меження можливостей, прав чи привілеїв, якими можуть користуватися члени етнічної групи, що дискримінується.

Отже, етнічний стереотип і етнічний забобон — це утворення різного порядку; їх не можна ототожнювати, а треба розглядати як різні регулятивні механізми. Причому оскільки трансформації етнічного стереотипу В його вироджені форми — результат, зумовлений «зовнішніми» причи­нами (економічними, соціальними, політичними, культурними), тому порівняно зі стереотипом забобони є більш «соціальним» міжетнічним установчим феноменом. Це означає, що його формування, як і його зворотні і трансформації, значною мірою визначаються передусім конкретною суспільно-історичною ситуацією. Етнічні забобони — це симптоми хворого п соціальному плані суспільства, але їх можна подолати, як можна долати Негативні соціальні явища в різних сферах життєдіяльності людини. Що ж до існування етнічних стереотипів, то воно природне, а тому неминуче тій, доки існують нації, народності та інші етнічні групи.