3.2. Параметри етнічної ідентичності

а) Актуальність етнічної ідентичності

Однією з найпопулярніших характеристик ідентичності взагалі та етнічної ідентичності зокрема є рівень її актуальності для індивіда. Згідно і теорією самокатегоризації актуальність певних категоризацій є функ­цією взаємодії між відносною прийнятністю даної категорії для того, хто категоризує, та її відповідністю стимулу.

Відносна прийнятність у цій теорії визначається як рівень готовності, з якою стимул буде кодуватися та ідентифікуватися в термінах категорії: чим більш прийнятна категорія, тим менша сила потрібна для того, щоб зумовити релевантну категоризацію. Існують дві головні детермінанти прийнятності: минуле навчання та наявний мотив. Так, люди більш готові ідентифікувати когось як француза, якщо вони в Парижі (а з минулого нав­чання їм відомо, що в Парижі багато французів) або якщо вони очікують прибуття якогось француза (тобто мають відповідний наявний мотив).

Ідея «відповідності» належить до міри, з якою реальність відповідає критеріям, що визначають цю категорію. Якщо продовжити наш при­клад, то певна людина не буде сприйматися як француз, якщо вона не виглядає, не розмовляє і не діє в манері, яку той, хто категоризує, стерео­типно визначає як французьку.

Актуальність етнічності залежно від інтерпретації дослідником цьо­го поняття визначається в двох варіантах. Для одних дослідників акту­альність інтерпретується як значущість певної категорії для індивіда, тому принцип її дослідження базується на «інтраіндивідуальних» порівнян­нях категорій. Як психологічний інструмент у цьому випадку може ви­користовуватися, наприклад, широко відомий тест Куна-Макпартленда «Хто Я?» в його класичному чи модифікованому варіанті. При цьому категорія, яка цікавить дослідника, скажімо етнічність, буде аналізува­тися з точки зору її наявності-відсутності у респондентів певної вибірки, частоти, з якою вона спостерігається, місця в ланці інших категорій тощо. Інші дослідники саме при вивченні актуальності етнічної ідентичності

наголошують на важливості «інтергрупових» інтерпретацій. На їхній погляд, актуальність етнічності має вивчатися в порівняльному аналізі цієї категорії з різних етнічних груп. Результатом такого вивчення має бути аналіз того, в якої групи актуалізація етнічної ідентичності вища, а у якої нижча; наскільки вища або нижча і т.ін. Проте зазначені підходи можуть чудово доповнювати один одного.

б) Значущість етнічної ідентичності

Наступний параметр, який часто використовується для аналізу іден­тичності, це її значущість. Оскільки етнічність є лише однією із можли­вих соціальних ідентифікацій в цілісній системі ідентичності, під значу­щістю, як правило, розуміють її відносну важливість порівняно з іншими ідентифікаціями, що визначається суб'єктивно.

Деякі автори, скажімо Кун, Макпартленд (1954), Бочнер (1976) та інші, плутають поняття «актуальність» і «значущість». Вони вважають, що відносну значущість тієї чи іншої категорії можна визначити за її місцем у послідовності самокатегоризацій, відповівши на запитання «Хто Я?». За цієї логікою категорія, яку буде названо першою, водночас буде вва­жатися і найбільш значущою для респондента, а та, яку він назве остан­ньою, відповідно, найменш значущою.

Інші автори, скажімо Н.Хутнік (1991), не згодні з таким способом операціоналізації значущості категорії. На їхній погляд, центральні — найбільш значущі — категорії можуть бути краще чи гірше усвідомлені індивідом, а з цього випливає, що нерідко пласт найбільш значущих еле­ментів «залягає» глибше і тому буде актуалізовуватися пізніше в ланцю­гу індивідуальних самоописів. Тому для виявлення значущості вони про­понують респондентові обрати з усього набору самокатегоризацій п'ять найбільш значущих, на його погляд, і проранжувати їх за ступенем його суб'єктивного відчуття їхньої важливості для нього.

Спеціально проведені дослідження, пов'язані з порівнянням припи­суваного категорії рангу та черги її появи в ряду самокатегоризацій, показали, що ці два показники дійсно не збігаються. Зокрема, якщо го­ворити конкретно про категорію етнічної ідентичності, то серед само­описів тих респондентів, які взагалі згадали про неї, вона з'являється досить пізно, при тому, що потім вони самі приписують їй досить висо­кий ранг за критерієм суб'єктивної важливості.

Виходячи з цих результатів, Н.Хутнік робить такий висновок: етнічність є досить актуальною категорією для багатьох представників етнічних меншин, однак тільки для декого з них вона стає і центральною категорією. Автор вважає, що цей результат свідчить про те, що члени етнічної групи добре усвідомлюють свою етнічність, але вона не стає центральною категорією їхньої ідентичності.

в) Валентність етнічної ідентичності

Поняття валентності, як і обидва інших, також бере свій початок у Працях К.Левіна і, на думку багатьох дослідників, є центральним для розуміння етнічної ідентичності. Валентність має знак, тобто вона може бути позитивною або негативною. Валентність операціоналізується за допомогою суб'єктивного оцінювання етнічної ідентифікації: у найпрос­тішому варіанті просто оцінкою її як позитивної, негативної або нейт­ральної, в більш складному варіанті — за допомогою градуйованих шкал або спеціальних опитувальників.

Н.Хутнік спробувала визначити співвідношення валентності та зна­чущості ідентичності. На її думку, якщо етнічна ідентичність індивіда має високий рівень значущості і водночас позитивну валентність, то з великою вірогідністю можна стверджувати, що й рівень самоідентифікації зі своєю групою у них буде високий. Ті члени етнічної меншини, у яких фіксується високий рівень актуальності та значущості етнічної ідентич­ній її разом з негативною валентністю, проявлятимуть само неприйняття себе як членів даної спільноти.

Поняття самонеприйняття себе аж до самоненависті часто зустрічається в теоретичних розробках відносно членів груп етнічних меншин. Водночас емпіричних підтверджень гіпотези про те, що у значної частини представників етнічних меншин має виникати таке відчуття, не було. Хутнік вирішила перевірити це положення і виходячи з того, що вона приймала як емпіричні показники всіх складових гіпотези, дослідити цей феномен. Результати, які вона отримала, були несподіваними для неї: жоден респондент із представників етнічних меншин, котрий згадав етнічність при самоописі (тим самим продемонструвавши актуальність етнічної ідентичності), а потім вибрав її однією з п'яти найважливіших для себе самовизначень (тим самим підтвердивши її високу значущість) це оцінив її негативно. Усі індивіди, які відзначили актуальність і зна­чущість для себе етнічної ідентичності, відмітили її позитивну валентність.

Отже, якщо погодитися зі способами операціоналізації всіх компо­нентів гіпотези, які застосувала Н.Хутнік, треба визнати, що всупереч більшості сучасних теорій етнічних меншин члени даних спільнот не відчувають самонеприйняття і тим більше — самоненависті.