2. Поняття етнічної свідомості

ТА ЕТНІЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

Поняття свідомості та самосвідомості етнопсихологія запозичила з категоріального апарату загальної психології, проте поєднання їх з прик­метником «етнічні» наклало на останні своєрідний відбиток. Проте обидві категорії, як і інші поняття ще зовсім молодої науки етнопси­хології, ще не мають усталеного й загальноприйнятого змісту й різними шпорами трактуються по-різному.

Так, для деяких дослідників згадані категорії є синонімами. їх вжива­ють одну замість іншої і ототожнюють вкладений у них зміст. Для бага­тьох сучасних етнопсихологів, зокрема для відомого словацького вче­ного Й.Вироста, сучасного українського етносоціолога М.Шульги та інших, співвідношення цих понять є співвідношенням цілого та його час­тини: зміст поняття «етнічна свідомість», у їхньому розумінні, охоплює ширші реалії порівняно з терміном «етнічна самосвідомість»; фактично, остання розглядається як складова етнічної свідомості.

Характерним прикладом у цьому разі є система етнопсихологічних категорій, запропонована М.Шульгою. Для нього етнічна свідомість є складним утворенням, що має певну структуру. Складовими елемента­ми структури етнічної свідомості вчений вважає національний (етніч­ний) характер, етнічний «темперамент», етнічні звички, етноцентризм, етнічні почуття і, нарешті, етнічну самосвідомість особи. Етнічну са­мосвідомість автор визначає як саморефлексію етнічних відносин, з'я­совування для себе свого місця в них, а також усвідомлення своєї по­зиції та свого ставлення до системи міжнаціональних зв'язків. Центральним елементом етнічної самосвідомості визнається етнічна самоідентифікація.

Нарешті, третій варіант співвідношення понять «етнічна свідомість» і «самосвідомість» спостерігається у дослідників, які заперечують відно­шення між ними як цілого та частини й підкреслюють їхні відмінності як за змістом, так і за формою. Характерним прикладом такого тлумачен­ня є праці П.Гнатенка. У них автор відстоює думку, згідно з якою змістовні розбіжності між національною свідомістю й самосвідомістю полягають у тому, що національна свідомість охоплює передусім уяв­лення та знання про інші спільноти (звичайно, з позицій власного етно­су), тоді як поняття національної самосвідомості наголошує на формуванні уявлень і знань щодо власної етнічної групи, усвідомлення своєї належ­ності до неї. Формальні відмінності також існують: перша з них стосуєть­ся питання про те, хто є їхнім суб'єктом. На думку автора, суб'єктом на­ціональної свідомості є особистість і національна спільнота, в той час як суб'єктом національної свідомості є лише нація. Друга розбіжність сто­сується участі емоційного чинника у формуванні цих феноменів — у ста­новленні й функціонуванні національної самосвідомості емоції відігра­ють, з погляду автора, значно більшу роль.

Останнім часом широкого розголосу набуває твердження, згідно з яким розрізняють вузьке й широке значення поняття «етнічна само­свідомість» (Й.Вирост, 1989) або, що досить близько за змістом, два ас­пекти цього поняття (А.Дашдаміров, 1977). Найвагомішим в обох ви­падках є визначення суб'єкта етнічної самосвідомості. Стверджується, що національна самосвідомість має дві сторони — ідеологічну й психо­логічну і як така існує і на рівні суспільства (більш широкий зміст цього поняття), і на рівні особистості (те саме поняття, однак розглянуте в його вузькому значенні). Яскравим прикладом дослідження національної са­мосвідомості на рівні суспільства можна вважати працю В.Жмира «На шляху до себе (історія становлення української національної самосвідо­мості)», в якій автор розповідає про те, як поступово в історії України відбувалася трансформація самоусвідомлення себе українською нацією, як змінювалося змістовне наповнення поняття «ми» (а отже, «вони»), які етапи виділялися на цьому шляху і які чинники на нього впливали.

Проблемою, яку часто розглядають дослідники, що працюють у цьо­му напрямку, є також взаємозв'язок понять «етнічна самосвідомість»,«етнонім» і «етногенез». Його найбільш чітко сформулював М.Крюков: "( Саме поява чіткої етнічної самосвідомості, одним із проявів якої є ви­никнення спільної самоназви, і є свідченням завершення процесу етногенезу» Сучасні дослідники, провівши численні дослідження з етнонімії народів світу, узагальнені в науковій літературі, можуть говорити про те,що кожен народ упродовж свого розвитку мав і має комплекс найменувань , які в сукупності називають зараз етнонімічною системою. У ній розрізняють три основних прошарки: передетноніми (цікаво, що їхньою первинною формою, як правило, є самоназви «люди», «справжні люди» та ін.); екзоетноніми, тобто наймення, які давали певному етносу інші п,іроди; ендоетноніми, тобто самоназви. Важливо зазначити, що в реальній історії етносу кожен пласт найменувань можна представити кількома назвами, до того ж усі вони є взаємопроникними (так, найменування, що давалося іншим народом, згодом може стати й самоназвою). Учені вважають, що подальше нагромадження матеріалів із самосвідомості етносів світу дасть змогу виявити по-справжньому змістовні законо­мірності між етносом, його самосвідомістю й самоназвами.

Що ж до другого аспекту цієї самої проблеми — досліджень на рівні особистості, то в центрі уваги дослідників, які працюють у цьому на­прямку, є питання про те, в якому віці і з чого саме починається процес формування національної самосвідомості, які його подальші етапи та внутрішня структура, які чинники і як впливають на нього, як націо­нальна самосвідомість узгоджується з самоусвідомленням узагалі і т.ін.

Традиційно вважають, що питання про структуру етнічної самосвідо­мості вперше поставив Г.Шелепов у 1968 році. Дослідник виходив з того, що основним структурним елементом етнічної самосвідомості є усвідомлення людьми своєї етнічної належності (що проявляється, зокрема, у використанні спільної самоназви), яке, на думку автора, відбиває і пишність їхнього походження, а також етнічні стереотипи, етнічні симпатії й антипатії тощо. Пізніше Ю.Бромлей розвинув поняття компо­нентів етнічної самосвідомості в тому напрямку, що відніс до них не лише уявлення про спільність походження, а й своєрідне відображення об'єктивних ознак етносу. Пізніше набір компонентів уже вміщував: уявлен­ня про територію, про мову, про особливості культури, про єдність походження та етнічні стереотипи (М.Крюков, 1987). Проте найбільш цілісного, всеохоплюючого й змістовного вигляду уявлення про структуру етнічної самосвідомості набуває у Й.Вироста (див. с. 64).

Стрижньову, системоутворюючу роль у структурі етнічної самосвідо­мості, на думку більшості дослідників, відіграє етнічна ідентичність. Оз­найомимося з цим поняттям докладніше.

СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Компоненти	Зміст компонентів
Образ національної спільноти	Знання про національну проблематику взагалі та емоційно-ціннісне ставлення до них Знання про свою національну спільноту та емоційно-ціннісне ставлення до них Знання про інші національні спільноти та емоційно-ціннісне ставлення до них
Образ типових рис члена національної спільноти (національний автостереотип)	Уявлення про типові риси члена своєї національної спільноти (національний автостереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до них Уявлення про типові риси членів інших національних спільнот (національний гетеростереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до них
Самообраз індивіда як члена національної спільноти	Ступінь ідентифікації себе з національною спільнотою; переживання належності до національної спільноти