1.3. Поняття етносу і уявлення про сугестію у б.Поршнєва

Серед концепцій, які пояснювали виникнення й функціонування ет­носів за допомогою певних біопсихічних явищ та закономірностей, відно­сять теорію Б.Поршнєва. Чільне місце в ній посідав феномен внутрішньо-етнічної сугестії та міжетнічної контрсугестії. Що ж стояло для автора за цими поняттями?

Сутність навіювання, на думку автора, полягає в тому, що за наяв­ності найповнішої й беззаперечливої довіри у того, хто слухає, до того, хто говорить, у одного блокується робота власної першосигнальної си­стеми, а натомість виникають образи та уявлення, цілеспрямовано вик­ликані словами іншого. Ці образи й уявлення, в свою чергу, потребують таких реакцій і дій, як це буває тоді, коли вони викликані власним відчут­тям і сприйманням, а не опосередковано — через іншу людину. Звернімо увагу на те, що дослідник під терміном «сугестія» мав на увазі не гіпноз чи сугестивне втручання уві сні, а навіювання, що відбувається в нор­мальному стані, причому лише його вербальні форми (для невербального «зараження» він користувався терміном «наслідування»).

З погляду Б.Поршнєва, сугестія (навіювання) була вихідним субстра­том будь-яких соціально-психологічних відносин між людьми. Людство почало свій розвиток, уже маючи сугестію як продукт попереднього видотворення, але специфічно людських рис воно почало набувати з ви­никненням механізмів, що давали змогу загальмувати процес сугестії, активно протидіяти йому.

Б.Поршнев висловлював думку про те, що первісні люди почали про­тидіяти сугестивним механізмам з найпростіших способів, зокрема, уни­каючи контакту. Він вважав, що коли скупчення людей в місцях виник­нення первинних поселень досягло критичної величини, людям стало тісно «через появу й розвиток тягаря міжіндивідуального тиску». Вони шукали порятунку у втечі, а отже, в розселенні на порожніх, незайманих територіях. Причому швидкість розселення людей по всіх куточках зем­ної кулі (таких темпів не демонстрував жоден вид тварин) була для вче­ного ще одним підтвердженням неприйнятності для людей «тягаря» су­гестії та активного пошуку засобів боротьби з ним.

Серед форм протидії — контрсугестії — Б.Поршнєв виокремлював Механізм формування недовіри як один із первинних захисних фено­менів. Так, розподіл спільноти на авторитетних і неавторитетних осіб бум одним із засобів, що давав змогу зменшити число тих, хто міг «за­пускати» сугестивний процес (до неавторитетних priori критичне ставлення, що протидіє навіюванню). У цьому руслі лежить, на думку авто-і принцип висування із загалу лідерів — визнаних авторитетів у будь-якому суспільстві (вождів, пап, президентів). За цим вчинком стоїть таке позасвідоме міркування мас: «хай слово одного має нездоланну і и ну, але це не така вже й велика платня за можливість не слухати чи не визнавати решту».

Розподіл людства на розмаїття етносів також можна розглядати як спосіб обмеження дії сугестії. І річ тут не лише в тому, що диференціація людей на тих, хто належить до рідного етносу («наших»), і тих, хто не не нежить («чужих»), кількісно обмежує число потенційних сугесторів. Процес сугестії у цьому разі ускладнюється ще й тим, що такий розподіл зумовлює й якісну несумісність — нерозуміння один одного через різні Мови, через нетотожність культурних норм і звичаїв тощо.

Б.Поршнєв вважав, що при всій варіативності форм спільнот вони завжди конституюються через протиставлення «ми» й «вони». (Пізніше і цієї вихідної опозиції розвивається «ви», яке є, з одного боку, не «ми», бо це щось зовнішнє, але й не «вони», оскільки тут спостерігається не протиставлення, а певне взаємне тяжіння. З «ви» поступово формують-11 «він» і «ти» і лише на завершальному етапі — «я»). Ця генеза безпосередньо не торкається теми визначення етносу, але важливо зазначити, що соціально-психологічне протиставлення («ми» — «вони»), на думку вченого, є вихідним відносно індивідуально-психологічного. Що ж до самої вихідної опозиції, то в ній історично більш раннім було «вони».

Отже, «вони» первинніші, ніж «ми». Першим актом соціальної пси­хології Поршнєв називав виникнення уявлення про «них». Уявлення про свою спільноту — вторинне, воно розвивалося за допомогою механізму контрсугестії через протиставлення «своїх» — «чужим», де перше уяв­лення про «ми» було — «ми не такі, як вони» (а не навпаки: «вони — це ті, що не ми»). Далі поняття «ми» починало викристалізовуватися й на­повнюватися конкретним змістом. У цьому неабияку роль відігравав механізм контр-контрсугестії.

Як випливає безпосередньо із терміна, контр-контрсугестія спрямо­вана проти контрсугестії, вона є поверненням до сугестивних механізмів, але на іншому — вищому — рівні. Якщо одним з проявів контрсугестії, як зазначалося, були етнодиференціюючі процеси, то процеси внутріш­ньоетнічної консолідації були безпосередньо пов'язані із сугестією та контр-контрсугестією.

Так, за Поршневим, сугестивні процеси завжди інтенсифікуються за умови активізації відчуття контакту та спілкування. Саме тому в усіх спільнотах чільне місце відводилося загальним народним святам, гулян­ням, спільній племінній трапезі, спільному співу тощо. Результатом такої активізації відчуття контакту та спілкування було посилення сугестивних процесів, зниження критики, піднесення довіри до загалу, що свідчило про посилення почуття належності до «ми» (етнічну ідентифікацію), та пози­тивно впливало на зростання внутрішньоетнічної консолідації.

Сугестії також сприяли ізоляційні процеси, оскільки вони збільшува­ли вірогідність міжіндивідних контактів у межах ізольованої від інших суспільств етнічної групи. Тому використання природних чинників, що сприяли відгородженості спільноти, або зведення штучних «стін» як у буквальному (скажімо, «велика китайська стіна»), так і в переносному (згадаймо формулювання «за залізною завісою») значенні разом з поси­ленням замкненості сприяли розвитку консолідаційних процесів.

Одним із найвагоміших засобів контр-контрсугестії Б.Поршнєв та­кож вважав повторення будь-якої інформації. Саме цей механізм, на дум­ку багатьох, лежить в основі всіх «колективних уявлень». Дійсно, будь-який етнос не може існувати без постійної репродукції певних культурних надбань. На цьому базуються традиції, звичаї, культи, ритуали, обряди тощо. їхнє постійне колективне відтворення намагається виключити можливість будь-якої новації, а отже, «уторовує доріжки», аби полегши­ти «запуск» сугестивних процесів. Репродукція (і тим самим трансляція будь-яких елементів культури) формує комплекс ознак, що відрізняє один етнос від інших, а також відіграє роль етноконсолідуючого чинника.

Гіпотези Поршнева мають прихильників і послідовників з-поміж су­часних учених. Найбільшу увагу їм приділила в своїх працях Н.Лебедєва. Вона використала ідеї Поршнева щодо внутрішньоетнічної сугестії і міжетнічної контрсугестії, щоб пояснити результати власних досліджень і падалі розвивати цю теорію в міжетнічному контексті.

Отже, розмаїття пропонованих на сучасному етапі розвитку науки підходів до поняття «етнос» іще раз нагадує нам про те, що етнопси­хологія ще зовсім молода наука, яка — особливо в нашій країні — лише формується. Численні підходи до визначення її базових понять і наявність гіпотез і пропозицій, нерідко несумісних, свідчать про відсутність в ній на даному етапі загальноприйнятного, усталеного цілісного категоріаль­ного апарату та теорій, за допомогою яких можна було б пояснити весь 11; і громаджений фактичний матеріал. Сучасний етап у її розвитку — це інтенсивний творчий пошук шляхів побудови цілісного етнопсихологіч­ного понятійного апарату, до якого залучено фахівців з найрізноманіт­ніших наукових дисциплін.