2.2 Особливості використання земель за цільовим призначенням залежно від категорії земель

Цільове призначення земельних ділянок наданих громадянам та юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається у державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою у формі бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002р. "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", введена графа "Цільове призначення (використання) земельної ділянки". Цільове призначення земельної ділянки, наданій в оренду, визначається у договорі оренди. Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998р., до істотних умов договору оренди земельної ділянки, які обов'язково обумовлюються у договорі, відносяться "умови використання та цільове призначення".

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачений Земельним кодексом України. В ст. 18 Кодексу зазначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель мають особливий правовий режим, встановлений як нормами Земельного кодексу України, так і іншими земельно-правовими актами.

  Перелік категорій земель України вичерпно визначений у ст. 19 Земельного кодексу України. Згідно з цією статтею землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: [60, C.52]

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

ж) землі водного фонд;

з) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Кожна з категорій земель становить узагальнене цільове призначення земельних ділянок, що входять до тієї чи іншої категорії. Однак земельні ділянки, віднесені до однієї категорії земель, також використовуються за різним цільовим призначенням. Так, земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть використовуватись як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. В свою чергу, земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть використовуватися, наприклад для садівництва, ведення особистого селянського господарства, для городництва, сінокосіння і випасання худоби.

  Множинність цілей використання земельних ділянок, що входять до кожної з категорій земель, зумовила необхідність встановлення видів цільового призначення за кожною категорією земель на рівні правового акта.

  Слід наголосити, що вказаний класифікатор не зареєстрований в Міністерстві юстиції України і тому не носить нормативного характеру і призначений лише для відомчого використання. Крім того, він термінологічно застарілий і вже не відповідає сучасному земельному законодавству, тому не завжди може використовуватись на практиці. Наприклад, в класифікаторі використовується поняття землі для ведення особистого підсобного господарства, але в нових актах на право власності на землю такий термін не використовується.

  Встановлення цільового призначення земельних ділянок не є централізованою функцією, яка здійснюється одним органом влади. Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень цільового ряду органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.[61, C.73]

  За загальним правилом встановлення цільового призначення провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, провадять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення земельної ділянки відбувається при прийнятті відповідним органом влади рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність, постійне користування чи оренду, а також при викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності або вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи, а також при прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою чи про створення об'єкту природно-заповідного фонду чи історико-культурного призначення.

  Незважаючи на віднесення функцій встановлення цільового призначення земельних ділянок до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення наданій громаддям та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності.

  Слід відзначити, що якщо земельна ділянка, цільове призначення якої змінюється, відноситься до особливо цінних земель, то рішення про зміну цільового призначення такої ділянки приймається в іншому порядку. Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих за межами населеного пункту, проводиться після погодження Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України.[62, C.63]

  Цільове призначення є одним з основних принципів регулювання земельних відносин. З ним пов'язано багато правових норм, які регламентують різні аспекти використання земельних ділянок. Тому під цільовим призначенням конкретної земельної ділянки треба розуміти встановлену компетентним органом під час надання останньої межу її експлуатації (використання) з конкретною метою відповідно до затверджених планів розвитку певної території та зонування земель. А також правового режиму відповідної категорії земель. Суб'єкти земельних відносин повинні використовувати землі за їх цільовим призначенням. Ні землевласник, ні землекористувач не вправі на свій розсуд змінювати цільове призначення земельної ділянки.

Цільове призначення земельної ділянки, віднесеної до певної категорії земель, відіграє важливу роль у здійсненні особою своїх прав на цю ділянку та в дотриманні передбачених земельним законодавством обов’язків. Статтею 19 ЗК визначається вичерпний перелік категорій земель за цільовим призначенням. Також земельним законодавством чітко визначено, які землі належать до тієї чи іншої категорії та для чого вони можуть використовуватися, а саме глава 5 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, глава 6 Земельного кодексу України землі житлової та громадської забудови, глава 7 землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, глава 8 землі оздоровчого призначення, глава 9 землі рекреаційного призначення, глава 10 землі історико-культурного призначення, глава 11 землі лісогосподарського призначення, глава 12 землі водного фонду, глава 13 землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, якщо земельна ділянка була надана для розміщення об'єкту чи для використання в межах будь якої категорії відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, але через якийсь час там було розташовано інший об'єкт чи вона використовується по іншому, але в межах тієї категорії що була першочергова надана, то використання земельної ділянки не за цільовим призначенням в цьому випадку відсутнє. Тобто, якщо, наприклад, рішенням міської ради земельна ділянка передана у приватну власність для будівництва спортивного комплексу, що зазначено в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, але через деякий час власник земельної ділянки приймає рішення про зруйнування спортивного комплексу та будує на цьому місті розважальний комплекс. В цьому випадку порушення земельного законодавства щодо нецільового використання земельної ділянки відсутнє, оскільки земельна ділянка використовується в межах тієї ж категорії в межах якої її надано, а саме, як земля житлової та громадської забудови.          

    На практиці не слід забувати, що незважаючи на те, що функції встановлення цільового призначення земельних ділянок відносяться законом до функцій органів влади, все ж таки певні права щодо встановлення цільового призначення надані й громадянам та юридичним особам, тобто вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності.

     В класифікації цільового призначення землі поділ земель на відповідні класифікаційні одиниці здійснений зовсім по-іншому, ніж у чинному Земельному кодексі. Відтак, можна зробити висновок, що і в цьому випадку органами державної влади розрізняються поняття цільового використання та цільового призначення земель.

Серед земель України найбільшу площу (40378,2 тис. га) займають землі сільськогосподарського призначення, які є найбільш цінним ресурсом держави і забезпечують найголовніші потреби суспільства.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель цієї категорії належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;[64, C.52]

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам і навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам, організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Вони можуть використовувати землі цієї категорії для ведення особистого селянського господарства, індивідуального або колективного садівництва лише на умовах оренди [4, C.52].

Земельний Кодекс України закріплює пріоритетні напрямки використання земель сільськогосподарського призначення. Землі, що визнані в установленому порядку придатними для сільського господарства, насамперед повинні надаватися для сільськогосподарського використання. Придатність земель для вказаних потреб визначається на основі ґрунтових обстежень та відомостей державного земельного кадастру. Для будівництва різних об'єктів надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Лінії електропередач, зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Громадяни України та юридичні особи набувають права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у наступних випадках:

- приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

- одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;

- одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах безоплатної приватизації у таких розмірах:

- для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю);

- для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га;

- для ведення садівництва – не більше 0,12 га;

- для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, в селищах

– не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;

- для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га;

- для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.[65, C.36

Розділ 3. Правове регулювання зміни цільового призначення земель