Туберкульоз – інфекціонне, хронічно перебігаюче захворювання людини, тварни, в тому числі птиці, особливо курей. Нерідко це латентна інфекція, котра поширюється порівняно повільно. Це пояснюється повільним розмноженням збудника (швидкість ділення мікобактерій туберкульозу 18-24 год) і тривалістю інкубаційного періоду (від тижнів до кількох років). Своєчасно не виявлена інфекція нерідко розвивається роками, а весь цей час тварина залишається небезпечною для оточуючих здорових тварин. Джерелом збудника можуть бути не тільки різноманітні види тварин, але і людина.

При туберкульозі тварин можлива множинна локалізація уражень: легені, печінка, вим`я, статеві органи, шлунково-кишковий тракт. В інших випадках можуть бути уражені тільки легені, але виділення мікобактерій відбувається і через дихальні шляхи, і з фекаліями, так як мокротиння, яке містить збудника, часто проковтується і потрапляє в шлунково-кишковий тракт. Одна із особливостей туберкульозу ВРХ полягає в тому, що при зараженні в молодому віці захворювання проявляється лише при першому, другому та третьому отеленнях.

Історичні дані. Зміни туберкульозного характеру були виявлені при розкопках в кісткових залишках людей кам`яного віку і мумій Єгипту. Лікарі стародавніх віків виділяли визначений сиптомокомплекс цього захворювання. Він характеризувався наявністю сильного кашлю із виділенням мокротиння, часто з домішками крові і лихоманкою. Швидке прогресування процесу призводило до виснаження хворого, звідси і з`явилось «чахотка» від слова «чахнути» і «фтіза», що в перекладі з грецького (phthisis) означає «виснаження», «руйнування». Для попередження поширення захворювання в Персії проводилась ізоляція хворих на туберкульоз нарівні із хворими на проказу; в Індії ж заборонялись шлюби із хворими на туберкульоз або які походили із сімей, я яких були такі хворі.

Перший опис захворювання можна знайти в працях Гіпократа. Він вказував, що захворюють частіше люди молодого віку, а передумовою для цього є несприятливі метеорологічні фактори. В працях Авіцени є опис клінічних ознак туберкульозу, підкреслюється значення стану організму для протікання хвороби і вказується на можливість лікування. Пізніше вивченням причин і перебігу захворювання займались такі вчені як Сильвіус де ля Бое (1614-1672), який доводив зв`язок морфологічних змін у різних органах із туберкульозом, і Річард Мортон, який у 1689 р. написав першу монографію про туберкульоз під назвою «Фтізіологія, або трактат про чахотку». Бейль описав у 1810 р. характер горбиків при міліарній формі туберкульозу і признав їх основою хвороби. Більш точний опис патологоанатомічних змін при туберкульозі був зроблений французьким вченим Лаєннеком (1781-1826); він же вперше ввів термін «туберкульоз». Великий вклад у фтізіатричну науку внесли вітчизняні вчені Г. І. Сокольський, М. І. Пирогов, А. І. Абрикосов, А. І. Струков та ін. Опубліковані в 1865 р. експериментальні роботи Вільмена довели, що туберкульоз є інфекційним захворюванням. Його досліди полягали у введенні тваринам через дихальні шляхи мокроту і кров хворих на туберкульоз людей. У 1882 р. Кох виділив бацили туберкульозу.

Морфологія. Збудником туберку- льозу є туберкульозна паличка – Mycobacterium tuberculosis. Існує три типи збудника – людський (typus hymanus), бичачий чи коров’ячий (typus bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також і нетипові бактерії.

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку завдовжки 1,5—4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та кап­сул, не має джгутиків. Вона - аероб, грампозитивна, забарвлюється за Цілем—Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені від хворих, ростуть дуже по­вільно (3—4 тиж) на різних середови­щах (картопля, яйце, бульйони то­що) за наявності в них гліцерину. Паличка туберкульозу рогатої худоби має як деякі морфологічні, так і культуральні відмінності — вона товща та коротша, не потребує для росту при­сутності гліцерину. Мікобактерії ту­беркульозу не продукують екзоток­синів. Вірулентність їх пов'язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів та інши­ми сполуками (чинником вірулент­ності). Мікобактерії виробляють фер­менти лецитиназу, каталазу, пероксидазу, уреазу.

Встановлена філогенетична схожість з променистими грибами-актиноміцетами. Ця схожість проявляється у повільному розвитку мікобактерій на елективних поживних середовищах, а також у способі розмноження, поліморфності і здатності при певних умовах іноді утворювати ниткоподібні форми з колбоподібними вздуттями на кінцях, що нагадує актиноміцети.

Мікобактерії характеризуються високим вмістом ліпідів (від 30,6 до 38,9%), внаслідок чого повільно сприймають анілінові барвники. Фарбуван-

ня їх досягається із застосуванням карболової кислоти при підігріванні. При такому способі фарбування мікобактерії туберкульозу добре утримують її при впливі розбавлених кислот, лугів і спирту, чим і відрізняються від інших мікробів. На цьому і заснований метод фарбування за Цилем-Нільсоном.

Мікобактерії складно забарвлюються за Грамом і набувають темно-фіолетового кольору.

В теперішній час для швидкого виявлення їх в різноманітних об`єктах використовують люмінісцентний метод, в основі якого лежить здатність мікобактерій забарвлюватися люмінісцентними барвниками (родамін-аураміном) і давати золотисто-жовтий колір при дії ультрафіолетового опромінення.

Культуральні властивості. В основу класифікації мікобактерій покладені як морфологічні, так і біологічні ознаки. Види мікобактерій відрізняються між собою як по впливу на організм людини або тварини, так і по здатності використовувати певні поживні середовища, утворювати пігмент, по росту при різноманітних температурах. При розмежуванні різних видів особливе значення надають зовнішньому вигляду колоній, які можуть бути безкольоровими або зафарбованими, прозорими або щільними, гладенькими або шероховатими, володіти повільним ростом тощо. До патогенних видів відносять М.bovis, M.tuberculosis, M.avium, M.africanum, M.paratuberculosis, M.leprae. Деякі види атипових мікобактерій викликають у свиней патоморфологічні зміни в лімфатичних вузлах, які не відрізняються від змін, зумовлених мікобактеріями туберкульозу, у інших тварин – сенсибілізацію їх до туберкуліну.

M.bovis дають первинний ріст у вигляді дрібних гладеньких колоній на 30-45-60-ий день. При пасажах ріст спостерігається на 14-21-ий день. Колонії не мають пігмента, білого або сіруватого кольору. На рідких середовищах утворюють тонку плівку. Оптимальна температура 37 – 38ºС, при температурі 22ºС і 45ºС не –

ростуть. Патогенні для ВРХ, свиней, овець, кіз, верблюдів, буйволів, оленів, собак, котів та інших видів тварин, а також людини.

M.tuberculosis утворюють первинний ріст при посіві патологічного матеріала на 21-45-60-ий день. Пасажовані культури ростуть швидше – на 10-14-21-ий день. Ріст на щільному яєчному середовищі, яке містить гліцерин, зазвичай пишний; культури мають кремовий відтінок і ростуть у вигляді шероховатих R-колоній, але можуть бути і гладенькими, злитими між собою (S-варіант). На рідкому поживному середовищі мікобактерії людського виду туберкульозу утворюють зморшкувату грубу плівку, а іноді навіть придонний крихтоподібний ріст. Оптимальна температура 37-38ºС. В мазку, зафарбованому по Цилю-Нільсону, морфологічно представлені у вигляді поліморфних, тонких, спирто- і кислотостійких паличок, частіше зігнутих. M.tuberculosis патогенні для людини, мавп, морських свинок, мишей, собак, котів, папуг. У ВРХ, як правило, зумовлюють сенсибілізацію організму до туберкуліну і лише рідко викликають обмежені зміни, переважно в лімфатичних вузлах.

M.avium відрізняються від бичачого і людського морфологією колоній. Вони м`які, слизисті, сірувато-білі, іноді злегка жовто-пігментовані, при посівах із патологічного матеріалу виростають у вигляді припіднятих над поверхнею середовища «бубликів» або «коржиків». Ріст з`являється наприкінці 15-20-30-го дня, іноді пізніше, при пересівах – до 7-10 дня. В субкультурах представлені у вигляді гладенького, вологого нальоту. Культури краще ростуть при температурі 43-45ºС. Морфологічно M.avium в мазках із культур мають вигляд тонких кислотостійких паличок, більш довші і поліморфні в мазках-відбитках із органів заражених курей та кролів. Патогенні в основному для птиці, кролів, білих мишей, можуть викликати патологічні зміни в органах у свиней та інших тварин.

M.paratuberculosis в мазках із патологічного матеріалу розташовуються купками, гніздами, рідше – парами, три, чотири і ще рідше – поодиноко. Надзвичайно важко ростуть на штучних поживних середовищах і лише при обов’язковому додаванні до нього так званого фактору росту. Оптимальна температура росту – 38ºС. Первинний ріст проявляється через 30-60 днів, іноді пізніше, у вигляді дрібних колоній, які поступово набувають біло-кремового кольору

і збільшуються. Патогенні для ВРХ, кіз, верблюдів, овець, північних оленів.

M.konsasii – палички від помірно довгих до довгих до довгих, розширюються і мають

Рис.4. Ріст M.paratuberculosis на

Щільному середовищі

помітну поперечну окресленість. На яєчних

середовищах утворюють гладенькі або шероховаті колонії через 7 днів або дещо пізніше посіву. Оптимальна температура росту – 37ºС; відноситься до фотохромогенних мікобактерій, патогенні для людини – викликають хронічні легеневі захворювання, схожих на туберкульоз.

M.scrofulaceum – на яєчних середовищах ростуть при t=25-37ºC у вигляді гладеньких колоній жовтого чи помаранчевого кольору. Ріст з`являється через 7 днів після посіву при вирощуванні в термостаті при t=37ºС. Для тварин незначно патогенні, рідко виявляють локалізовані ураження печінки і селезінки у щурів, хом`яків і курчат; у морських свинок, заражених підшкірно, на місці введення з`являються абсцеси і збільшуються регіонарні лімфатичні вузли.

M.intracellularae – палички від коротких до довгих. На яєчних середовищах через 7 днів після посіву утворюють гладенькі не пігментовані колонії при t=37ºC. По мірі старіння колонії можуть жовтіти. Мікобактерії цього виду викликають патологоанатомічні зміни в лімфатичних вузлах свиней; патогенні для курчат.

M.xeponi – довгі ниткоподібні палички, ростуть при температурі 40-45ºС. Молоді культури дають непігментовані шероховаті колонії; пізніше з`являється пігмент жовтого кольору. Були виділені переважно від жаб; потенціально патогенні для людини.

M.gastri – помірно довгі і тонкі палички; на яєчних середовищах утворюють гладенькі та грубі колонії через 7 і більше днів після посіву. Ростуть при температурі 25-40ºС. Виділяють їх із грунту, води, шлунку людини.

M.terrae – помірно довгі тонкі палички; на яєчних середовищах ростуть на 7 і пізніше день у вигляді гладеньких або шероховатих колоній білого або темно-жовтого кольору при t=37ºС. Виділяються в основному з грунту.

M.triviale – на яєчних середовищах ростуть у вигляді R-колоній.

M.fortuitum – палички довжиною 1-3 мкм, коковидні, потовщені, іноді з ниткоподібним розгілковуванням. На яєчних середовищах ріст відмічають через 2-4 дні після посіву, колонії можуть бути гладенькими, полусферичної форми. У морських свинок, кролів і мишей рідко викликають генералізовану інфекцію навіть при великих дозах зараження. Локальні ураження зазвичай виявляють в нирках мишей, морських свинок, кролів, мавп, курчат.

M.chelonei – мікроорганізми різної морфології розміром від 0,2-0,5 до 1-6 мкм. Через 3-4дні після посіву на всіх поживних середовищах з`являються гладенькі, рівні колонії, вологі, не хромогенні або мають кремове забарвлення. Ці мікобактерії викликають прохідні ураження у мишей, морських свинок, хом`яків і кролів; володіють обмеженою патогенністю при внутрішньочеревному введенні. Внутрішньовенне введення викликає у мишей сильне ураження селезінки, печінки, легень і нирок, у людини – патологічні зміни в синовіальній тканині колінного суглобу і ураження в сідничній області, подібно до абсцесів.

M.phlei – короткие палочки длиной 1 -2 мкм. В посевах на яичной среде через 2- дней растут в виде шероховатых колоний темно-желтого или оранжевого цвета. Некоторые культуры дают гладкие мягкие или маслянистые колонии. Могут обуславливать сенсибилизацию крупного рогатого скота к туберкулинам.

M.dienhoferi – короткі прямі палички розміром від 0,5 – 0,8 до 1 – 3 мкм, часто з товстими закругленими кінцями. Через три дні після посіву на яєчних середовищах з`являються колонії від сірого до темно-жовтого кольору, зазвичай напівсферичні і блискучі. Оптимальний ріст при температурі 22-37ºС. Ріст пригнічується повністю при t=42ºС.

M.thamnopheos – довгі стрункі палички розміром від 4 до 7 мкм, злегка зігнуті. На яєчних поживних середовищах через 5-7 днів з`являються вологі непігментовані колонії, іноді зафарбовані в рожевий або помаранчево-рожевий колір; ростуть при температурі 10-35ºС, не ростуть при температурі 37 ºС. Патогенні для змій, жаб, ящірок і риб, непатогенні для морських свинок, кролів і домашньої птиці.

M.flavescens – на яєчних середовищах через 7-10 днів після посіву утворюють м`які, зафарбовані в помаранчевий колір колонії; непатогенні для людини і тварин.

Виділені з організму людини і домашніх тварин мікобактерії, які відрізняються по властивостям від M.tuberculosis і M.bovis, а також від сапрофітних мікобактерій, названі паратуберкульозними. Їх також називають атиповими, некласифікованими, неідентифікованими або анонімними мікобактеріями.

Існують методи прискореного вирощування (мікрокультивування) мікобактерій, запропоновані рядом дослідників.

Метод Прайса. Готують мазок на склі, висушують, потім витримують 5 хв в 5%-му стерильному водному розчині сірчаної кислоти. Кислоти нейтралізують стерильною дистильованою водою, а мазок поміщають в рідке поживне середовище. Таке середовище забезпечує появу росту мікобактерій на склі через 2-6 днів у вигляді мікрокультур, котрі виявляються при мікроскопії мазків, зафарбованих за Цилем-Нільсоном.

Антигенна структура. Мікобактерії туберкульозу містять полісахаридно-білково-ліпоїдний комплекс, який названий повним антигеном. При парентеральному введенні у тварин спостерігають утворення антитіл, які виявляються за допомогою серологічних тестів: РА, РП, РЗК тощо.

Туберкулін (ендотоксин мікобактерій туберкульозу) також відносять до антигенів. Окремо ні одна з фракцій мікобактерій туберкульозу (туберкулопротеїди, туберкулоліпіди, туберкулополісахариди) не викликає імунологічних зсувів в організмі. Утворення антитіл викликає лише полісахаридно-ліпоїдний комплекс, тобто повний антиген. Полісахарид, що слугує загальним антигеном, стійкий до нагрівання і протеолітичних ферментів.

В штамах M.tuberculosis – 10, в штамах M.bovis, M.avium і атипових мікобактеріях – 8-10, а в сапрофітних видах мікобактерій – 4-6 антигенних компонентів. Антигени різних видів мікобактерій (M.bovis, M.tuberculosis, M.avium) неідентичні між собою по кількісному і якісному вмісті хімічних речовин.

Стійкість. Мікобактерії туберкульозу володіють значною стійкістю до хімічної і фізичної дії, особливо до висушування. У висушеному мокротинні, шматочках ураженої тканини, пилу мікобактерії життєздатні від 2 до 7 міс і більше. У воді мікроб виживає до 5 місяців, в грунті – 7 місяців, при гнитті матеріалу – 76 – 167 днів і більше. Холод не впливає на життєздатність мікобактерій.

Мікобактерії досить чутливі до впливу прямих сонячних променів, в спекотні дні в мокротинні вони гинуть через 1,5 – 2 години. Особливо згубно діють на мікобактерій ультрафіолетові промені. Важливе значення у санітарно-профілактичному відношенні має висока чутливість мікобактерій до нагрівання. У вологому середовищі мікобактерії гинуть при 60ºС протягом 1 год, при 65ºС – через 15 хвилин, при 70-80ºС – через 5-10 хвилин. У свіжому молоці збудник туберкульозу зберігається 9-10 днів, у кислому гине під дією молочної кислоти. У маслі мікобактерії зберігаються тижнями, а в деяких сирах – навіть місяцями.

Микобактерії туберкульозу порівняно з іншими неспороутворюючими бактеріями значно більш стійкі до хімічних дезінфікуюих засобів: 5%-ий розчин фенолу і 10%-ий розчин лізолу руйнують збудника протягом 24 годин, 4%-ий формалін – після 12 годин.

Із дезінфікуючих розчинів при туберкульозі рекомендують: 15%-ий розчин суміші, приготованої із рівних частин сірчано-карболової кислоти і 16%-го розчину гідроксиду натрію, вплив до 4 годин; 3%-ий лужний розчин формальдегіду при 3-кратному нанесенні на об`єкт і 3-годинної експозиції; хлористе вапно у вигляді порошку, розчинів, які містять не менше 5% активного хлору при експозиції не менш 3 годин; 3-5% розчин хлораміну Б, гіпохлор, 1%-ий розчин глутарового альдегіду, 5%-ий фенолят натрію, 8%-у емульсію феносмоліну із розрахунку 1л/м і експозиції 3 години тощо.

Патогенез. Під патогенністю мікобактерій мається на увазі їх здатність долати природні захисні сили організму, проникати в нього, розмножуватися в ньому і викликати патологічні зміни, а під вірулентністю – ступінь хвороботворності мікобактерій. Патогенність мікобактерій не є стабільною ознакою, а змінюється залежно від багатьох ознак. Так, вид мікобактерій, що володіє вираженою вірулентністю для одного виду тварин, нешкідливий для інших. Наприклад, мікобактерії патогенні для птахів, проте не патогенні для морських свинок, коней і рідко викликають туберкульоз у великої рогатої худоби.

Один і той же штам мікобактерій може мати різну вірулентність відносно різних тварин одного і того ж вигляду. Тому для визначення вірулентності штаму мікобактерій, що вивчається, слід використовувати декілька видів досвідчених тварин. Крім того, на вірулентність впливають шляхи їх введення в організм, доза штаму, що вводиться, вік штаму, що вивчається, і, звичайно, тварина, що піддається зараженню.

Види збудників туберкульозу найбільш патогенні для тих тварин, на яких вони адаптувалися. Так, M.bovis - найбільш патогенний для великої рогатої худоби, M.tuberculosis - для людини, а M.avium - для птахів.

Збудник туберкульозу ВРХ патогенний і для інших домашніх і диких жуйних і м'ясоїдних тварин, людини і мавп, проте ступінь патогенності для них різний.

Хоча вівці стійкіші до M.bovis в порівнянні з ВРХ, але в умовах обширного зараження останніх високовірулентним збудником і вівці захворюють туберкульозом. Із хутрових звірів до збудника туберкульозу ВРХ особливо чутливі нірки і нутрії, декілька менше – песці і чорні лисиці. У свиней реєстрували туберкульоз, викликаний M.bovis. Найбільшу захворюваність свиней відзначали в господарствах неблагополучних по туберкульозу ВРХ. Частота захворюваності у кішок і собак залежить від ступеня контакту їх з великою рогатою худобою хворих туберкульозом. Окрім вищеназваних тварин туберкульозом бичачого вигляду захворюють коні, кози, осли, мавпи, кролики, морські свинки і інші види тварин.

M.avium - основний збудник туберкульозу диких і домашніх птахів. Частіше він викликає туберкульоз у курей і родини курячих, рідше - у качок, гусаків, індиків, лебедів і інших видів птахів. Представники курей заражаються як спонтанно, так і експериментально при будь-якому способі інфікування, причому зараження збудником приводить до розвитку туберкульозу, який закінчується загибеллю птахів.

Можливо і зараження сільськогосподарських тварин туберкульозом пташиного виду. При інфікуванні ВРХ мікобактеріям пташиного вигляду зазвичай не розвивається типових патоморфологічних змін, проте названий збудник викликає у ВРХ короткочасну сенсибілізацію організму до туберкуліну. У ВРХ, сенсибілізованого M.avium, були відсутні типові зміни, проте в лімфатичних вузлах кишечника був виявлений M.avium.

Велика рогата худоба заражається збудником туберкульозу пташиного виду через корм і воду, забрудненими випорожнюваннями інших птахів. Але не виключена можливість інфікування здорових тварин від зараженої M.avium худоби.

При зараженні ВРХ M.avium іноді ураженє вим'я, мезентеральні лімфатичні вузли і серозні покриви грудної і черевної порожнин при нормальних легенях, що невластиве туберкульозу M.bovis. Зі свійських тварин до збудника туберкульозу птахів найбільш сприйнятливі свині. Джерелом зараження свиней M.avium можуть бути хворі кури.

Із експериментальних тварин генералізованим туберкульозом хворіють кролики. Морські свинки менш чутливі.

Рис.5. Схема передачі інфекції та її

патогенез

Зараження туберкульозом відбувається повітряно-крапельним і повітряно-пиловим шляхом, іноді через корми, об`єкти середовища перебування, осемінені мікобактеріями туберкульозу.

При аерогенному зараженні первинние інфекційне вогнище розвивається в легенях, а при аліментарному – в мезентеріальних лімфатичних вузлах.

Інкубаційний період триває від кількох тижнів до кількох років. L-форми володіють здатністю до реверсії в типові мікобактерії. Наявність L-форм розглядають як причину рецидиву туберкульозу в оздоровлених стадах.

Клінічні ознаки. Перебіг туберкульозу у тварин зазвичай хронічне, з постійно наростаючими симптомами. З моменту зараження до появи ознак хвороби може пройти декілька місяців або років. Клінічні ознаки туберкульозу у тварин не завжди типові. У одних хворих тварин вони можуть бути взагалі відсутніми, у інших спостерігаються неяскраво виражені симптоми, по яких можна лише підозрювати захворювання туберкульоз.

За нормальних умов годування і утримання туберкульоз у великої рогатої худоби може протікати без видимих клінічних ознак. Вони виявляються тільки при патологічному процесі, що далеко зайшов. Частіше вражаються легені, кишечник, вим'я, а також підщелепні, заглоточні, привушні, бронхіальні, брижеєчні і інші лімфатичні вузли. Яким би шляхом не виникло захворювання, воно спочатку носить обмежений характер у вигляді дрібних вогнищ, переважно в легенях. При легеневій формі спочатку підвищується температура, з'являється різкий короткий сильний кашель (особливо вранці), який потім стає слабким, частим і супроводиться болями. Хворі тварини поступово худнуть, стоять згорблено, похнюплено, опустивши голову; пересуваються насилу, рідко лягають, піднімаються із стогоном. Шерстний покрив скуйовджений, втрачає блиск, шкіра втрачає еластичність. Через рот і носові отвори іноді виділяється слизисто - гнійне закінчення. Якщо уражена плевра, то тварину відчуває біль при натисканні між ребрами.

Рис.6. Вогнища туберкульозу в легенях

Рис.7.Розвиток туберкульозного процесу в легенях

Підщелепні і заглоточні лімфатичні вузли збільшуються в розмірах, стають хворобливими, малорухливими. Шкіра над ними поступово стоншується і, при прогресуванні хвороби лімфатичні вузли розплавляються, в них утворюється гній, який проривається назовні і тривалий час виділяється через свищі.

Туберкульоз кишечника протікає хронічно і супроводиться прогресуючим схудненням і переміжними проносами, що не піддаються лікуванню.

Ураження вимені характеризується місцевим процесом з поразкою однієї або обох задніх доль, іноді передніх. Уражена частка збільшена, дифузно або гніздно ущільнена. В глибині залозистої тканини після здоювання молока промацуються туберкульозні вогнища різної величини і консистенції. Надвим`янні лімфатичні вузли збільшені до розміру курячого яйця, на дотик щільні горбисті.

Поразка матки і яєчників супроводиться абортами, яловістю.

Хвороба може протікати генералізованно, тобто з поразкою багатьох органів і лімфатичних вузлів.

Хворі кури стають млявими, худнуть. Блідне і зморщується гребінь. Птахи малорухливі, яйценосність знижується, грудні м'язи атрофуються. Відзначають пронос, що викликає різке виснаження птахів, іноді вражаються кістки, суглоби, розвивається кульгавість.

Клінічний прояв хвороби у інших видів тварин недостатньо характерний.

При огляді визначають угодовану тварини, стан шкіри, лімфатичних вузлів, слизистих оболонок, кількість дихальних рухів, їх ритм, силу і симетричність, тип дихання. Також досліджують прийом корму і пиття, порожнину рота, глотки, слизову оболонку кишечнику, акт дефекації, екскременти.

Нормальна температура тіла у великої рогатої худоби коливається в межах 37,5 - 39,5 ºС . У міру розвитку хвороби температура часом підвищується на 0,5 - 1,5 ºС.

Клінічно хворих тварин частіше виявляють в стадах господарств, тривало неблагополучних по туберкульозу. Необхідно враховувати, клінічно хворі тварини нерідко знаходяться в стані анергії і на туберкулін не реагують. Тому в неблагополучних по туберкульозу господарствах одночасно з туберкулінізацією необхідно проводити клінічне обстеження тварин.

Епізоотологія. При підозрі на захворювання тварин на туберкульоз проводять епізоотологічне обстеження. При цьому узагальнюють і аналізують статистичні дані ветеринарної звітності про туберкульоз великої рогатої худоби і інших видів тварин не менше ніж за п'ять років. З'ясовують коли і по яких ветеринарних документах поступили в господарство тварини, умови їх розміщення в карантині, дату і результати дослідження в період профілактичного карантину; можливість контакту тварин цього господарства на пасовищах, водоймищах і скотопрогонних територіях з тваринами неблагополучних господарств. Збудник туберкульозу може бути занесений в благополучні стада з незнезараженим молочком, доставленим з молочного заводу, куди поступило молоко з неблагополучної ферми. При цьому захворювання зазвичай реєструють у телят.

Людина також може заражати велику рогату худобу збудником туберкульозу бичачого вигляду, якщо вона сама хворіє на туберкульоз, викликаний бактеріями цього вигляду. Збудник туберкульозу людського вигляду сенсибілізує ВРХ до туберкуліну і лише зрідка викликає обмежені зміни, переважно в лімфатичних вузлах, регіонарних місцях проникнення мікобактерій в організм тварини. У свиней при зараженні цим видом мікобактерій виявляють патологоанатомічні зміни, характерні для туберкульозу. Тому з'ясовують також наявність хворих туберкульозом людей, що працюють на фермі. Аналіз цих даних сприяє своєчасному встановленню діагнозу.

Діагностика. Для успішної боротьби з туберкульозом важливе значення має своєчасне виявлення хворих і заражених тварин. Діагноз на туберкульоз у тварин встановлюють на підставі патологоанатомічних, бактеріологічних, включаючи біологічну пробу, і алергічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних і клінічних ознак хвороби. Як додаткові способи при діагностиці туберкульозу у тварин застосовують серологічні дослідження і симультанну алергічну пробу.

При проведенні бактеріологічного дослідження використовують бактеріоскопічний, культуральний і біологічний методи.

Для дослідження необхідні шматочки печінки, селезінки, легенів і лімфовузли від убитих або полеглих тварин. За наявності туберкульозних змін в органах беруть проби з уражених ділянок. При пересилці узятий матеріал консервують в 30%-вому розчині гліцерину. Від живих тварин досліджують молоко, мокроту, слиз, гній і фекалії.

Для бактеріоскопії з матеріалу роблять мазки, фіксують їх на полум'ї, забарвлюють по Цилю-Нільсену і досліджують під мікроскопом. Мікобактерії виявляються не в кожному випадку, тому проглядають100-200 або навіть 500 полів зору.

Іноді в матеріалі, присланому в лабораторію, туберкульозних мікобактерій мало і виявити їх важко. Тоді вдаються до методів збагачення: центрифугуванню або флотації. Для цього матеріал подрібнюють, розтирають в ступці, заливають 1%-ним розчином їдкого натра, розмішують і переносять в колбу, яку струшують 10-15 хвилин. Потім вміст центрифугують 10 хв., надосадову рідину зливають, осад нейтралізують кислотою і з нього роблять мазки.

Метод флотації заснований на адсорбції вуглеводнями (ксилолом, бензином, лігроїном) мікобактерій туберкульозу і спливанні останніх разом з ними. Його використовують найчастіше при дослідженні молока і мокроти, бронхіального слизу, ексудату.

Рис.8.Збудник туберкульозу(електронна мікроскопія)