Тема 12

АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підпри­ємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залу­ченого капіталу. Інформація про здійснені підприємством вкла­дення міститься в активі балансу. Загалом інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Реальні інвестиції: придбання основних засобів; ремонт і модернізація основних засобів; вкладення в нематеріальні активи; приріст запасів товарно-матеріальних цінностей

Фінансові інвестиції: інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства; інвестиції у спільну діяльність без створення юридичної особи; придбання корпоративних прав інших підприємств; придбання боргових фінансових інструментів

Існує багато класифікацій інвестицій (табл. 12.1).

Таблиця 12.1

Класифікація інвестицій

Класифікаційні ознаки	Види інвестицій
1. За видами	Реальні і фінансові
2.За формами інвестування	Грошові майнові вкладення, вкладення у нематеріальними активами, у формі лізингу тощо
3. За об'єктами інвестування	Внутрішні (основні засоби, оборотні кошти, інтелектуальні цінності);
	Зовнішні (акції та інші цінні папери, внески до статутного капіталу, надання позикових коштів)
4. За суб'єктами інвестування	Вітчизняні та іноземні (держава, суб'єкт господарювання, громадянин)
5. За участю в інвестуванні	Прямі та непрямі інвестиції
6. За термінами інвестування	Короткострокові та довгострокові.
7. За джерелами фінансування	З прибутку, вкладення засновників, вкладення зовнішніх інвесторів, кредитів

Правова система України складається з великої кількості (понад 100) законів та інших нормативних актів, які регулюють весь комплекс питань, пов'язаних з інвестиційною діяльністю підприємства. З них варто особливо відзначити закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про режим іноземного інвестування", "Про лізинг".

Сучасна законодавча система нашої країни визначає статус інвесторів — суб'єктів інвестиційної діяльності1, які приймають та реалізують рішення про вкладання власних і запозичених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права на здійснення цієї діяльності, самостійно визначають цілі, напрямки, види обсяги та ефективність інвестицій, залучаючи для їх реалізації на договірній або конкурсній основі будь-яких партнерів.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні засоби та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Однак згідно із законодавством України забороняється інвестувати об'єкти, створення й експлуатація яких не відповідають екологічним, архітектурним, санітарно-гігієнічним та іншим законодавчо встановленим нормам, або якщо таке інвестування порушує права (інтереси) громадян, юридичних осіб, держави, що гарантуються законом.

Важливо усвідомлювати не лише сутність, а й завдання та основні функції управління інвестиційною діяльністю підприємства. Оскільки основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку, що в кінцевому підсумку набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах, то в процесі реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства (Рис.12.1)

Рис. 12.1. Завдання інвестиційної діяльності

Аналізуючи інвестиційну діяльність, потрібно врахувати специфічні риси інвестицій:

1) інвестиції вимагають значних фінансових витрат;

2) віддачу від інвестицій можна отримати лише у перспектив­ному періоді на стадії експлуатації об'єкта інвестування;

3) при здійсненні інвестицій виникає ризик, який варто враху­вати, вибираючи та реалізуючи інвестиційні проекти.

Важливими для аналізу є функціональне призначення інвес­тицій (на дослідження, на рекламу, на освіту і т.п.), цільове спряму­вання інвестицій (на оновлення, модернізацію, розширення, рекон­струкцію, на нову базу діяльності), галузева територіальна характе­ристика їх розміщення.

Діяльність, пов'язана з управлінням інвестиціями, називається інвестиційною. За визначенням національною П(С)БО 4 інвес­тиційна діяльність охоплює придбання, реалізацію необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою части­ною еквівалентів грошових коштів. Інвестиційну діяльність визна­чають за трьома етапами:

- переінвестиційний етап визначає напрямки реального інвестуван­ня, обґрунтування стратегії та тактики інвестування, джерела по­криття інвестицій та формування портфеля фінансових інвестицій;

- інвестиційний етап здійснює реальне та фінансове інвестування. Реальне інвестування здійснюється при фінансуванні проектно-пошукових і будівельно-монтажних робіт, придбанні машин і устаткування, введенні об'єктів в експлуатацію, матеріально-технічному постачанні та поповненні обігових коштів. Фінан­сове інвестування здійснюється через внески до статутного ка­піталу інших суб'єктів, придбання акцій та інших цінних папе­рів, банківські вклади, депозити та інші фінансові інструменти;

- післяінвестиційний етап передбачає формування інформації про одержані від експлуатації інвестиційних проектів доходи, розрахунок фактичної ефективності інвестицій, обґрунтування рішень про реінвестування одержаних доходів.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підпри­ємств належать:

• одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

• поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т. ч. з метою його ліквідації;

• створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

• поліпшення фінансово-господарських зв'язків з постачаль­никами сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

• диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

• збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Для аналізу інвестиційної діяльності використовують внутріш­ню та зовнішню звітність про реалізацію інвестиційних проектів, документацію інвестиційних проектів, дані обліку фінансових і ре­альних інвестицій тощо.

На Агрофірмі «Прут» в 2009-2010 роках капітальні інвестиції здійснювались у вигляді придбання основних засобів та капітального будівництва, тобто тільки реальні інвестиції. Їх динаміка та структура зображена в табл. 12.1.

Діяльність фінансиста зосереджена переважно на управ­лінні фінансовими інвестиціями. Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Таблиця 12.1

Аналіз динаміки капітальних інвестицій на Агрофірмі «Прут»

за 2009-2010 роки

Статті	2009 рік	2010 рік	Відхилення тис.грн.
Капітальні інвестиції:	564	122	-422
Придбання та оновлення основних засобів	326	5	-321
Капітальне будівництво	-	117	117
Придбання довгострокових біологічних активів	238	-	-238

Як ми бачимо з табл. 12.1 капітальні інвестиції зменшилися на 422 тис.грн., причиною цього можуть бути значні фінансові витрати повязані з веденням інветиційної діяльності, крім того це свідчить і про зменшення інвестиційних ризиків Агрофірми «Прут».

Також на Агрофірмі «Прут» протягом 2009-2010 років здійснювались фінансові інвестиції у вигляді інвестицій у спільну діяльність. Їх структура зображена в табл. 12.2.

Таблиця 12.2

Аналіз динаміки фінансових інвестицій на Агрофірмі «Прут»

за 2009-2010роки

Статті	2009 рік	2010 рік	Відхилення тис.грн
Фінансові інвестиції за методом участі в капіталі:	285	285	-
Спільну діяльність	285	285	-

Як бачимо з табл. 12.2 фінансові інвестиції протягом 2009-2010 років залишися без змін, і вкладалися лише в спільну діяльність.

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших під­приємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підпри­ємств належать:

• одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

• поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т. ч. з метою його ліквідації;

• створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

• поліпшення фінансово-господарських зв'язків з постачаль­никами сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

• диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

• збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями:

• дохід від участі в капіталі — дохід, отриманий від інвести­цій в асоційовані, спільні або дочірні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі;

• інші фінансові доходи — дивіденди, проценти, сума збіль­шення балансової вартості інвестицій та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за ме­тодом участі в капіталі);

• інші доходи —дохід від реалізації фінансових інвестицій.

Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фі­нансові результати відображаються за статтями:

• втрати від участі в капіталі — збиток, спричинений інвести­ціями в асоційовані, дочірні та/або спільні підприємства (зменшення балансової вартості інвестицій);

• інші витрати — собівартість реалізації фінансових інвестицій; втрати від уцінки інвестицій, сума зменшення балансової ва­ртості інвестицій; втрати від зменшення корисності (вартості) вкладень відображаються з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Для прийняття інвестиційних рішень – необхідно провести оцінку доцільності інвестицій. В Агрофірмі «Прут» поступили для розгляду бiзнес-плани двох альтернативних проектiв. Данi, якi характеризують цi проекти узагальнимо в таблиці 12.3.

Для спрощення аналізу нехай проект «Закупівля сільськогосподарської техніки» буде проектом А, а проект «Технічне переозброєння будівель» буде проектом Б.

Таблиця 12.3

Вихідні дані інвестиційних проектів

Показники	Інвестиційні проекти
	А	Б
1. Обсяг інвестиційних коштів	600	710
2. Термін експлуатації проекту	3	4
Сума грошового потоку: 1й 2й 3й 4й	700 180 250 320 -	925 190 220 245 270

Для дисконтування сум грошового потоку проекту “А” процентна ставка прийнята в розмiрi 9 %, а проекту “Б” - 10% (у зв’язку з бiльш довготривалим строком його реалiзаiї). Результати дисконтування грошового потоку наведенi в таблицi 12.4.

Таблиця 12.4

Розрахунок дисконтної вартості грошових потоків по інвестиційних проектах Агрофірми «Прут»

Роки	Iнвестицiйнi проекти
	А		Б
	Теперішня вартість	Дисконтна вартість	Теперішня вартість	Дисконтна вартість
1-й рiк	180	165,1	190	172,7
2-й рiк	250	210,4	220	181,8
3-й рiк	320	247,1	245	184,1
4-й рiк	-	-	270	184,4
Разом	750	622,6	925	723

З врахуванням розрахованої реальної вартостi грошових потокiв визначимо чистий зведений дохiд. По першому iнвестицiйному проекту вiн складе: 622,6 – 600 = 22,6 тис.грн. По другому iнвестицiйному проекту вiн складе: 723 - 710 = 13 тис.грн.

Таким чином порiвняння показникiв чистого зведеного прибутку по представленим iнвестицiйним проектам показує, що проект “А” є більш ефективним, нiж проект “Б”.

Розрахуємо тепер індекс прибутковості:

Проект «А»: 622,6/600 = 1,038

Проект «Б»: 723/710 = 1,018

Таким чином, по індексу прибутковості також є ефективнішим і доцільнішим проект «А», тобто закупівля фарбувальних предметів.

Необхідним для прийняття проекту є розрахунок терміну окупності. Для цього розрахуємо середню суму грошового потоку в реальній вартості в періоді:

Проект «А»: (180+250+320)/3 = 250 тис.грн.

Проект «Б»: (190+220+245+270) = 231,3 тис.грн.

Термін окупності тоді складає:

Проект «А»: 600/250 = 2,3 роки.

Проект «Б»: 710/231 = 3 роки

Тобто враховуючи терміни окупності вигіднішим є також проект «А».

Узагальнимо всі розрахунки в таблиці 12.5.

Таблиця 12.5

Аналіз доцільності інвестиційного проекту

Показники	А	Б	Перевага проекту
Чистий зведений дохід	22,6	13	«А»
Індекс прибутковості	1,038	1,018	«А»
Період окупності	2,4	3	«А»

Таким чином, оцінюючи всі критерії прийняття проекту можна робити висновок, що з двох проектів ефективнішим є проект «А», закупівля фарбувальних предметів.

Отож, в даному підрозділі було проаналізовано доцільність прийняття одного з проектів. На основні розрахунків Агрофірми «Прут» вибрало проект щодо закупівлі сільськогосподарської техніки, де необхідно вкласти 600 тис.грн., термін окупності якого складає 2,4 роки, і при трьох роках експлуатації чистий зведений дохід складає 22,6 тис.грн.

Розглянемо можливості формування інвестиційних ресурсів у розрізі окремих джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств на сучасному етапі (Рис. 12.2).

Серед децентралізованих власних джерел фінансових ресурсів, що формуються безпосередньо на підприємствах як державної так і недержавної форми власності і спрямовуються на інвестиції, головне місце посідають прибуток та амортизаційні відрахування.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів, що забезпечує всі напрямки стратегічного розвитку підприємства. За рахунок прибутку підприємство сплачує податок на прибуток та інші платежі, формує резервний фонд і фонд споживання, накопичує інвестиційні ресурси для виробничого розвитку. Ця остання частина прибутку підприємства спрямовується на фінансування його інвестиційних проектів. Обсяг інвестиційних ресурсів, який формується за рахунок прибутку підприємства, визначається в процесі його розподілу на різні цілі.

Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємствами, є більш сталим джерелом формування інвестиційних ресурсів, особливо на підприємствах із значним обсягом цих активів. При цьому за рахунок використання різних методів амортизації підприємство може регулювати формування амортизаційних потоків. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку””, П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” та П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємство самостійно обирає метод лінійної або прискореної амортизації основних засобів.

Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства	власні	Частина чистого прибутку, що спрямовується на виробничиий розвиток.
		Амортизаційні відрахування.
		Страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна.
		Раніше здійснені довготермінові фінансові вкладення, термін яких минає в поточному періоді.
		Реінвестована шляхом продажу частина основних засобів.
		Іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотніх активів.
	позикові	Довгострокові кредити банків та інших інститутів.
		Емісія облігацій підприємства.
		Цільвий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування.
		Податковий інвестиційний кредит.
		Інвестиційний лізинг.
		Інвестиційний селинг.
		Кошти фізичних осіб.
	залучені	Емісія простих та привілейованих акцій.
		Емісія інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів компаній.
		Безоплатно отримані кошти на цільове інвестування.
		Внески до статутного фонду інвесторами до неакціонерного підприємства.

Рис. 12.2. Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємства

Використання внутрішніх джерел (самофінансування) має ряд переваг: підвищується стійкість, надійність і кредитоспроможність підприємства, виключаються витрати на фінансування, підвищується незалежність від зовнішнього капіталу.

Серед зовнішніх власних джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств головне місце посідають залучення додаткового акціонерного капіталу та продаж за грошові кошти пакетів акцій.

Залучення додаткового акціонерного капіталу є найбільш поширеною практикою формування власних інвестиційних джерел підприємств, створених у формі акціонерних товариств. При цьому створюються сприятливі умови для повного покриття потреби не тільки у капітальних вкладеннях в основні засоби, а і для фінансування приросту власних оборотних коштів. Механізмом такого залучення власних фінансових ресурсів є додаткова емісія акцій акціонерним товариством, і державним також.

Продаж за грошові кошти пакетів акцій також дає змогу сформувати певний обсяг інвестиційних ресурсів у грошовій формі. Але це джерело формування фінансових ресурсів має певні межі: по-перше, воно обмежене загальною сумою акціонерного капіталу акціонерних товариств; по-друге, продаж частини акцій не повинен призводити до втрати важелів реального управління такими підприємствами з боку державних органів (тобто продаж окремих пакетів акцій, що належать державі, не повинен позначатися на володінні нею контрольним пакетом цих акцій).

Як перше, так і друге джерела зовнішнього залучення власних фінансових коштів можуть бути використані для реалізації інвестиційних проектів, які мають високу привабливість для інвесторів і можуть мобілізувати достатній обсяг залучення власного капіталу.

Основними формами залучення позикових коштів для фінансування інвестиційних проектів підприємств у сучасних умовах виступають банківське кредитування, лізинг та залучення іноземних інвестицій на зворотній основі.

Банківське кредитування інвестиційних проектів є найбільш традиційною формою залучення позикових фінансових ресурсів. Але в сучасних умовах комерційні банки України надають підприємствам в основному короткострокові кредити, в той час як фінансування інвестиційної діяльності потребує використання довгострокових кредитів, які надаються у незначних розмірах під високі процентні ставки.

Перспективи розвитку банківського кредитування інвестиційних проектів пов’язані з подоланням економічної кризи в Україні, істотним зростанням обсягу кредитних ресурсів комерційних банків, правовим врегулюванням багатьох питань іпотечного кредитування (проект закону “Про іпотеку” вже внесено на розгляд Верховної Ради України).

Одним із найпоширеніших джерел фінансування інвестиційних проектів реконструкції і модернізації у світовій практиці є лізинг, він вже набуває певного поширення в Україні. Певним поштовхом до такого поширення став Закон України “Про лізинг”, який визначив основні правові умови для застосування цієї форми позикового фінансування інвестиційної діяльності підприємств. Відповідно до цього закону, об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке може бути віднесено до основних засобів (для порівняння слід відзначити, що у світовій практиці об’єкт лізингових відносин значно ширший).

Найбільш актуальною проблемою для України на сучасному етапі є залучення іноземних інвестицій. Розширення обсягу іноземних інвестицій в Україну пов’язане із стабілізацією її політичного й економічного становища, створенням більш сприятливого інвестиційного клімату, розширенням системи гарантій повернення інвестованого капіталу, активізацією взаємовідносин із міжнародними інвестиційними інституціями — Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Міжнародною асоціацією розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією, Європейським банком реконструкції та розвитку. Ефективному використанню іноземних інвестицій для забезпечення розвитку державних виробничих підприємств має сприяти створена в 1997 році за указом Президента Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій.

На вибір джерел фінансування інвестиційної діяльності впливають такі фактори: вартість залученого капіталу; співвідношення власного і позикового капіталів; рівень ризику.

При управлінні джерелами фінансування капітальних інвестицій визначають їх оптимальну структуру. Розмір джерел фінансування капітальних інвестицій у першу чергу залежить від обсягу і структури інвестиційних витрат, з урахуванням зміни індексу цін після затвердження показників бізнес - плану проекту.

Оптимізація джерел фінансування інвестиційних проектів потребує в кожному випадку визначення вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел і розрахунку їхньої середньої вартості (середньої вартості капіталу, що залучається). При цьому щодо кожного із джерел фінансування мають бути використані всі резерви мінімізації вартості залучення їх. Ефективною слід вважати таку структуру джерел фінансування інвестиційного проекту, за якої середня вартість капіталу, що залучається значно нижча за внутрішню норму доходності за ним. Таке співвідношення слід вважати найважливішим критерієм можливості реалізації інвестиційного проекту за пропонованою схемою його фінансування.