^{Соціальні інститути суспільства}

Соціальний інститут (лат. institutum - організація, установа) - відносно стійка форма організації спільної діяльності

людей, що історично склалось в суспільстві.

В

власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу

ідповідно: інститаулізація — процес виникнення і становлення соціальних/як ключових структурних елементів суспільства. За своїми функціональними якостями соціальні інститути поділяють на:

економічні забезпечують всю сукупність виробничих зв’язків в

соціальні суспільстві, поєднують економічну сферу з іншими інститути суспільними сферами

Держава, Верховна Рада,політичні партії, суд,прокуратура, армія, суспільні організації

політичні виражають існуючі в суспільстві політичні відносини

с оціальні та інтереси, визначають політичну систему в цілому

інститути

Моральні норми, масова комунікація, суспільна думка, наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи

соціальні сприяють засвоєнню і відтворенню культурних,

і нститути, соціальних цінностей та організовують соціалізацію

що діють в індивідів

духовній сфері

За критерієм способу регулювання поведінки людей в межах певних інститутів виділяють:

формальні ( існують в певних правових актах), та неформальні (не мають чіткої

нормативної бази) соціальні інститути.

Соціальна стратифікація: поняття та види

* Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти..

Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:

• по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

• по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

* Категорією «маргінали» ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це - декласовані елементи, люмпен - пролетаріат.

Особливостями розвитку соціальної структури українського суспільства на протязі XX ст. є:

- соціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;

- з'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей;

- ослаблюється існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження;

• з'являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності;

• активізуються процеси маргіналізації, яка породжує феномен "нових бідних", перехід населення в переважно нижчі страти;

• основним критерієм соціальної стратифікації стає дохід;

• у формуванні високостатутних груп посилюється роль освіти і престижу;

- змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

• Нестійкі групи 'відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; * групи середньої усталеності.

• Великі соціальні групи - групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання і т.д);

* Середні соціальні групи - це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.;

* Малі соціальні групи - об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (тріада)—трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д