10 Питання Валуєвський циркуляр 1863.

Активізація культурно-просвітницького руху українських громад викликала серйозну тривогу серед місцевих реакціонерів і урядових кіл. Було організовано цькування українського руху з боку,офіційної преси,розгромлено Полтавську і Чернігівську громади,проведено арешти у Києві та Харкові,припинено видання «Чернігівського листка» та закруто усі недільні школи.Окремі українські інтелігенти з числа арештованих,такі як П.Чубинський та О.Конинський, після суду і слідства були заслані у північній губернії Росії.

Щоб спростувати звинувачення реакції в революційній діяльності,громадівців в листопаді 1862р. опублікували в пресі листа («Відзив з Києва»),який підписав 21 відомий громадівський діяч. Автори листа схвалювали реформу 1861р. відповідні урядові дії,заявляли про ло яльність до влади. Незважаючи на такі запевнення,утиски і переслідування громад не припинилися. Посилилися нападки, посипалися доноси царю реакційного духовенства і чиновництва.

Ці доноси,які були виявом великодержавного психозу, схвально зустрічалися офіційними колами, рупором яких став міністр внутрішніх справ П. Валуєв. Його особливо турбувало поширення громадівцями популярних книжок українською мовою серед селян 20 червня 1863р. таємним циркулям Валуєв проголосив,що окремої «малуросійської мови не було, немає й бути не може».

Циркулярем призупинилося друкувати українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не поширювалася на художню літературу. Таке застереження щодо заборони видань лише певного характеру було не випадковим . Російський уряд не турбувало те,що вузьке коло інтелігентів писало і видавало твори українською мовою . Його наміром було не допустити поширення цих видань серед простого люду. Шкільні та релігійні книжки призначалися саме для цих цілей. Валуєвський циркуляр був спрямований на те , аби перешкодити українському рухові перетворити з заняття невеликого числа інтелектуалів на масове явище.

Російські чиновники впроваджували Валуєвський циркуляр з особистим ентузіазмом . Стараннями царської цензури українська література практично перестала існувати в межах Російської імперії . Після горезвісного циркуляра у розвитку національного відродження почалася перерва ,яка тривала понад 10 років.

Емський указ 1876р.

Діяльність київської, як і інших громад в Україні, а також Відділу Географічного Товариства звернула на себе увагу московських шовіністів, які знову засипали Петербург доносами про зростання українського сепаратизму. Олександер II створив у серпні 1875 р. спеціальну комісію "для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю," І на підставі пропозицій тієї комісії цар, який саме тоді перебував на відпочинку в Німеччині, місті Емс, підписав закон про абсолютну заборону українського письменства. Закон отримав назву "Емський Указ" 1876 р. Указом заборонялося друкувати українською мовою книжки й навіть тексти до музичних нот, ставити українські театральні вистави і влаштовувати концерти з українськими піснями. Якщо хотіли організувати концерт, то всі пісні треба було перекладати російською мовою. Але тоді українці, не бажаючи співати по-російськи, перекладали пісні французькою мовою і співали по-французьки. Правда, в 1881 р. скасовано заборону влаштовувати театральні вистави українською мовою, але видано інші застереження й обмеження. Крім того, Указ суворо забороняв ввозити в межі імперії, без спеціального дозволу, будь-які книга та брошури, видані за кордоном українською мовою.