Жіночий костюм

В XVIII ст. у жіночий костюм знову повертається каркасна спідниця.

На цій каркасній основі вже на початку століття з'являється новий вид жіночого плаття — кунтуш. Це вільне цільнокроєне плаття, вузьке в плечах, що м'яко падає на широкий каркас по лінії стегон. Перетинання й злами складок і малюнка створювали виразну, характерну для рококо асиметрію, гру світлотіні. Композиція плаття сполучила статичну, чітко фіксовану форму спереду й рухливу позаду. Такі плаття зв'язують із ім'ям видатного майстра декоративних композицій рококо А. Ватто, що часто зображував жіночі фігури в таких платтях.

Попереду кунтуш низько відкривав шию й груди. Вузькі рукави розширювалися до лінії ліктя й відбивалися внизу декількома рядами пишних широких мережив.

Костюм доповнювали світлі шовкові панчохи з вишивкою, туфлі на високому вигнутому каблуці. Дуже розповсюдженою прикрасою були букети штучних квітів, прикріплених до грудей.

Подальший розвиток силуету жіночого костюма знову повертає його до двох трикутників, з'єднаним вершинами на лінії талії. Щільний, твердий, дуже відкритий ліф плаття контрастував з пишною, непомірно роздутою в боках спідницею на каркасній основі. Плаття пишно прикрашали гофрованими оборками, рюшами, бантами, розетками, штучними квітами. Починаючи з 40-х рр. об'ємний рельєфний декор придбав найбільше поширення в історії костюма.

XVIII ст. було століттям розквіту жіночих зачісок і перук. У першій половині періоду були модні невеликі по об’єму голівки з відкритим чолом, буклями або локонами. В 70- 80-х рр. зачіски стають надзвичайно складними і високими.

Знаменитий Леонар Боляр, придворний перукар королеви Марії-Антуанетти, був творцем зачісок, що становили єдине ціле з головним убором; у них знаходили висвітлення міжнародні події та відкриття. Однією з таких зачісок була «а-ля фрегат» висотою до 35 см, присвячена перемозі французького фрегата «Ля Бель Куль» в 1778 р. над англійцями (мал. 13, ліворуч).

У зв'язку з надмірним об'ємним декором в одязі першої половини і середини століття роль навісних ювелірних прикрас трохи зменшилася в порівнянні з попередніми періодами в історії костюма. Намиста, кулони, браслети, діадеми і навіть сережки були витиснуті ювелірними коштовностями самого одягу: ґудзиками, пряжками на поясах і підв'язках, брошками й шпильками, гребенями для зачісок, ручками віял, дзеркал і інших дорогоцінних дріб'язків — доповненнями костюма.

До кінця XVII століття рукавички стали обов'язковим елементом туалету. Для їхнього виготовлення використовувалися шовк, мереживо, тонка шкіра, а для прикраси - перли, дорогоцінні камені, золоті ґудзики.

У Росії, починаючи з реформ Петра І, був офіційно прийнятий європейський придворний костюм: він був не менш розкішним, ніж французький. В 1743 році Єлизавета видала указ, що забороняв використовувати російський національний одяг, «як підлий», навіть як маскарадні костюми. Тепер і на маскарадах придворні повинні були виглядати європейцями... Для Росії 18 століття також характерний стиль рококо.

Жіноче взуття.

Період другої чверті 18 ст.

Жіноче взуття рококо початку епохи прикрашають так само, як плаття, вишивками, мереживами, страусовим пір'ям, стрічками, розетками та ін. , оскільки в більшості випадків взуття виглядало з-під сукні і грало важливу роль в композиції костюма. Туфлі роблять із кольорової шкіри, або блискучого атласу. При громіздкому силуеті костюму необхідні були туфлі на високих каблуках, щоб створювалося враження легкості та нестійкості. Форма туфлі вузька (на початку епохи рококо), з гострим носком і високим каблуком (популярна форма каблука – каблук Помпадур, високий, приталений і злегка розширений донизу) Взуття стає цілком самостійною частиною костюма й сигналізує про статок свого власника і навіть його характер.

Жіночі туфлі на каблуці (XVIII ст.)

Конструкції початку періоду рококо – закриті туфлі (типу напівчеревиків) з високим язичком та застібкою на підйомі, та мюлі з відкритою п’ятковою частиною. Переважали напівчеревики язикового крою (типу лоафер) з високим язичком і з черезподйомними ременями на ґудзиках, на пряжках або на зав'язках. Також популярна конструкція туфель, що нагадує туфлі з Т-подібним ремінцем.

У домашньому носінні мають місце мюлі на каблуці муль.

Наприкінці XVIII ст. у жіночому взутті, представленому туфлями на високих каблуках, виникає строга класифікація кольору: чорне взуття вважалося парадним, коричневе призначалося для прогулянок, червоне й біле було привілеєм знатних дам.

Для жіночого взуття тканина була набагато більш популярна, ніж для чоловічого. Матеріали для ошатного та домашнього жіночого взуття були аналогічні матеріалам сукні – атлас, парча, шовк. Використовувалася також м'яка шкіра. Хоча взуття з верхом із тканини часто мало світлу шкіряну підкладку.

Форма взуття початку періоду: форма носкової частини загострена і вигнута, актуальний каблук Помпадур

Період 1770-х – 1790-х років

Форма взуття 1770-х років змінюється. Носкова частина стає більш округлою. Висота каблука знижується.

В середині 18 ст. в моду входять англійські каблуки. Починаючи з 1770- років англійські каблуки зникають з моди, а французькі поступаються італійським каблукам – витонченим вузеньким шпилькам, які дещо відсунутим назад. Такий каблук додатково став укріплюватися металевою втулкою.

Конструкція туфель кінця 18 ст. стала більш відкритою, союзка вкорочується, а застібка зсувається вперед, актуальні туфлі типу закритих «човників» та язикового крою.

В 1770-1780-х роках пряжки стають основною прикрасою жіночого взуття, вони стали більшими та виразнішими. Популярними стають смугасті тканини. Союзка туфель прикрашається рослинним орнаментом у вигляді гілочок.

Все так само популярне верхнє захисне взуття (патини і клоги), але воно стає подібним до сучасної форми взуття.

Чоботи носилися в основному чоловіки, але жінки їх носили для верхової їзди. Чоботи з халявою з опойка з передньою шнурівкою були модними у дам. Форма носкової частини відповідала моді і чоботи мали жіночий італійський каблук.

Чоловіче взуття

Чоловіче взуття у першій половині 18 століття представлене в основному закритими туфлями (напівчеревиками) із червоним каблуком висотою 5-6 см. Конструкція верху закрита, висока до мищелки, часто з одворотами.

Носкова частина чоловічого взуття на початку періоду стає більш загостреною. Спочатку носок стає різко завуженим і припіднятим, а до 1740 року стає більш тупим.

Пряжка була найважливішою частиною взуття в цей період. У той час як самі черевики були досить прості, пряжка була складна й надзвичайно дорога. Вона була основною декоративною прикрасою форми й розташовувалася на підйомі. Пряжка збільшилася в розмірі в 1730-х роках.

Матеріали. Для ошатного взуття міг використовуватися оксамит, а для танцю навіть атлас, хоча в повсякденному взутті перевага віддавалася шкірі. Чоловіче взуття було темних практичних кольорів. При дворі усе ще носили взуття із червоними каблуками й червоним урізом підошви.

Крім того, для військової служби й верхової їзди чоловіки носили чоботи. В 1750-х новий напівчобіт входить у моду, і використовується головним чином для стрільби й верхової їзди. Чоботи робилися із чорної шкіри з коричневим манжетом, що відвертається. Іноді, чоботи могли мати білий одворот і відповідати білим бриджам.

Чоловіче взуття кінця 18 століття представлене закритими туфлями на низькому каблуку. Висота каблука знижується, на рубежі століть каблук майже плоский. Носкова частина знову стає більш загостреною.