Доля-Стріча. Богиня, яка наділяє немовлят при народженні всіма добрими чи поганими якостями, пророкує їм майбутнє. Серби називають її Срєча, Стріча.

Вважається, що Долю завжди треба умилостивлювати принесенням їй подарунків. Дослівно доля означає «частина, частка». Ім’я Судьба має слов’янське походження близьке до «суд божий», або означає сам процес дії від «судити, присуджувати» (виносити вирок). Віра у вічне життя душі сформувала уявлення про Судьбу, як про Богиню, яка вершить суд над душею в загробному світі. За заслугами людини в минулому житті, вона відповідно дає добру чи злу долю в майбутньому її перевтіленні.

Богині Долі приносять пожертви у вигляді каші – символу родючості. Наприклад, в Україні на свято Долі (24 листопада) дівки готують горщик каші й виносять на вулицю зі словами: «Доле, йди до нас кашу їсти!» Ціле (неподрібнене) зерно обрядової каші вказує на те, що цей вечорничний обряд, який дожив до наших днів, походить з давньої «рожаничної трапези».

Богиня доброї долі уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка міцно і рівно пряде золоту нитку людської долі. Доля-Стріча має ще ім’я Ясна, яка пряде нитку життя. Вона згадується у Велесовій книзі, як Богиня, присутня при народженні Дажбожих онуків: «вже Ясна тче йому» . Стріча (вона ж Перуниця) також є жіночою блискавичною потугою поруч з Перуном, що уособлює чоловічу громову потугу.

Богиня доброї долі – одне з втілень Рожаниці, вона має інформацію про майбутнє подружніх пар, народження дітей (втілення нових душ). Вірогідно, Долі-Стрічі в давні часи й присвячувався день Стрітення (за відновленим язичницьким календарем – 2 лютого). В цей день, за народною вірою, Богиня Зима зустрічається з Богинею Весною. Весну уявляють у вигляді молодої дівчини, прикрашеної квітами, зелами, радісної й сонячної красуні, а Зиму – в образі злої старої жінки в сніжних хутрах, від якої віє холодом, морозом. Дві суперниці змагаються, хто кого переможе. По тому, як міняється погода цього дня, визначають, яким буде літо, врожай цього року. Як правило, це перший зимовий день, в який сонце світить надзвичайно яскраво.

Отже, астрономічно свято Стрітення настає значно раніше, ніж це відзначає ортодоксальна християнська церква. У наших сусідів західних слов’ян збереглися звичаї цього дня закликати Богиню Стрічу в гості, пригощати її доброю стравою. Тоді вона розщедриться і подарує господарям щастя. Суперниця Стрічі – Нестріча, тобто зла доля (недоля). Існує повір’я, що Нестрічу треба відгонити й посилати її ворогам.

Коляда. Бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни. Густинський літопис – мабуть чи не єдине писемне джерело, що вказує на Коляду як на Бога. Слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство, пов’язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae (календар, різдвяні канікули) та ін. Коло – можливо, від коло – сонце, а також небо (подібне до грецького polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов’янське Сварґа – небесний коловорот).

Але в народному уявленні існує також жіноча постать – Богиня Коляда – не тільки як уособлення свята, але як Богиня-Мати, що народжує сина Божича-Коляду – тобто молоде зимове Сонечко. У західних слов’ян існує свято Божича (Різдво), якому випікають “Божичний коровай”. Про теїстичні риси Коляди як Всевишнього Бога можемо судити з текстів деяких слов’янських колядок. Наприклад, у сербів і хорватів співають:

Дай нам, Боже Колядо!