Ситуація 10. Кейнсіанська школа

Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обгрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це стосується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.

Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. До початку 60-х pp. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. І хоч у своїй основній праці та наступних статтях Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція справила певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів. Метою ж останніх була якщо не ліквідація циклічного характеру капіталістичної економіки, то принаймні послаблення його руйнівних наслідків.

Американські економісти та політичні діячі у боротьбі з кризами розраховували, передовсім, на вищезгадувані «вбудовані стабілізатори», тобто на автоматичне застосування податкової та бюджетної політики для регулювання циклу.

Проте досвід другої половини 50-х pp. показав, що антикризові заходи не забезпечують тривалого піднесення, високих та стійких темпів економічного зростання. Американські економісти дійшли висновку, що необхідно концентрувати увагу не на антикризових заходах, а на заходах зі стимулювання зростання, які водночас запобігатимуть і кризам. Таким чином, змінився головний мотив спрямування заходів державної економічної політики. Економісти, які посідали командні позиції в державних економічних органах у цей період, були переконаними кейнсіанцями. Необхідність стимулювання економіки почали визначати, виходячи з фактичного розриву між потенціальним та реальним валовим національним продуктом, а не із загрози можливої економічної кризи. Цю політику навіть назвали «новою економікою». Характерною її особливістю була постановка перед економічною політикою цілком конкретних завдань.

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х pp., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнанням необхідності державного регулювання економіки.

Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора — Великобританії. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу «Політика у сфері зайнятості» з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

Але на межі 70—80-х pp. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974—1975 pp. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція «держави добробуту», що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і перерозподіл доходів на користь держави.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

Нині кейнсіанство як теоретична система і як концепція економічної політики втратило колишню панівну роль і перебуває в опозиції до поширеної скрізь консервативної ортодоксії. Але воно живе, модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв'язків, що без них сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.

МАРШАЛЛ дослідив та впровадив у науковий вжиток поняття "цінової елас­тичності попиту", визначивши останню як алгебраїчно, так і геометрич­но. Стверджуючи, що "ступінь еластичності (або швидкість реакції) попиту на ринку залежить від того, якою мірою його обсяг зростає при певному зни­женні ціни або скорочується при певному підвищенні ціни"¹, А. Маршалл запропонував математичний інструментарій для виміру еластичності та сфор­мулював найважливіші закономірності, яким підпорядковується еластичність попиту. На думку вченого, еластичність попиту дорівнює одиниці, коли зни­ження ціни на 1 % збільшує продаж на 1 % ; за умов коли зниження ціни на 1 % викличе збільшення попиту більше, ніж на 1 %, попит є еластичним; зниження попиту менш ніж на 1 % у відповідь на 1 % зростання ціни засвід­чує, що попит на певний товар є нееластичним.

Вчений розрізняв еластичність попиту на товари першої необхідності й пред­мети розкоші, товари, які мають незначну і вагому частки у споживчому бюд­жеті, товари з більшою чи меншою кількістю замінників та способів застосуван­ня тощо. Водночас він звертав увагу на те, що еластичність попиту висока для високих цін і наближається до нуля за умов повного насичення потреби;

КЕЙНС Мультиплікатор інвестицій. Наступний етап теоретичного аналізу — вста­новлення Дж.М. Кейнсом зв'язку між споживанням, інвестиціями і національним доходом, який він здійснив на основі концепції мультиплікатора, Кількісна залежність між інвестиціями та національним доходом визначена мультиплікаційним ефектом, чи ефектом мультиплікатора.

Мультиплікатор — від латинського слова multiplico — помножую, збільшую. Кейнс зауважував, що ідею мультиплікатора він запозичив у ан­глійського економіста Р.Ф. Кана, який вперше ввів це поняття в економічну теорію¹. Р.Ф. Кан розробив мультиплікатор зайнятості (к') — коефіцієнт, який показує, у скільки разів приріст сукупної зайнятості буде більшим за приріст первинної зайнятості у галузях, безпосередньо пов'язаних з інвести­ціями. Поняття мультиплікатора зайнятості вчений вперше сформулював у 1931 р. у зв'язку з обґрунтуванням доцільності організації суспільних робіт під час кризи для стимулювання зайнятості та подолання безробіття.

Мультиплікатор інвестицій Кейнса — це множник (k), що дорівнює відношенню приросту національного доходу ( У) до приросту інвестицій ( І): К= У/ І

Мультиплікатор Кейнса — це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежність між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, у скільки разів отриманий приріст на­ціонального доходу більший за початковий приріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікатор кількісно визначає множин­ний вплив змін в інвестиційній активності на відповідні зміни національного доходу, а як наслідок — зайнятості та споживання.

Мультиплікатор Кейнса — це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежність між приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, у скільки разів отриманий приріст на­ціонального доходу більший за початковий приріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікатор кількісно визначає множин­ний вплив змін в інвестиційній активності на відповідні зміни національного доходу, а як наслідок — зайнятості та споживання.

Механізм мультиплікаційного ефекту полягає ось в чому: приріст інвестицій в будь-якій галузі викличе відповідне розширення виробництва та збільшення зайнятості у цій галузі. Зростання зайнятості означатиме збільшення доходів індивідів, зайнятих у інвестиційному секторі. Частина цих доходів піде на спо­живання, а інша — на заощадження. Придбання предметів споживання ство­рить нові доходи виробників споживчих благ. Ті, у свою чергу, реалізуючи власні доходи, створять нові доходи інших товаровиробників. Іншими слова­ми, інвестиції перетворюються на доходи, отримані доходи перетворюються на ринкові витрати, які у свою чергу обумовлюють довготривалий процес утворен­ня нових доходів у тих осіб, що втягнуті у ринкові взаємовідносини.

Таким чином, вихідними інвестиціями приводяться в рух подальші чи­сельні ланцюгові реакції приросту доходів у інших суміжних галузях, які пов'язані між собою суспільним поділом праці. Після завершення певного періоду приріст сукупного доходу буде більшим порівняно з первинним при­ростом інвестиційних витрат, тобто дорівнюватиме приросту інвестицій, по­множеному на коефіцієнт мультиплікації².

Мультиплікаційний ефект веде до кратного збільшення національно­го доходу, викликаному початковим приростом інвестицій. Наприклад, якщо мультиплікатор дорівнює 5, то приріст національного доходу, викли­каний зростанням інвестиційних витрат, буде у 5 разів перевищувати пер­винний приріст інвестицій. Це явище можна порівняти з ефектом розходження кіл на поверхні води від кинутого каменя.

Дж.М. Кейнс показав, що значення мультилікатора є функцією від психологічних схильностей населення: до споживання та заощадження. Передусім він довів, що числове значення мультиплікатора визначається граничною схильністю до споживання, тобто часткою витрат на споживання в будь-якій зміні доходу. Гранична схильність до споживання ( С / У) пока­зує, як чергове збільшення доходу буде розподілене між споживанням та за­ощадженнями .

Дж.М. Кейнс відкрив, що мультиплікатор інвестицій знаходиться у пря­мо пропорційній залежності від граничної схильності до споживання: чим більша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор інвестицій, тобто тим більшим буде приріст національного доходу, викликаний приростом інвестицій.

Монетаризм, як школа державного регулювання, сформувалась в США у 20-х рр. (Чиказька школа), але піднесення – роботи Мілтона Фрідмена (50-60 рр.) Суть монетаризму :держава регулює економіку виключно через маніпуляцію грошової маси, в інші сфери воно не втручається. Монетаристи – альтернатива Кейнсу. Їх гасло – ефективна пропозиція. Два блоки анти циклічного регулювання:

• Стратегії. Збільшити пропозицію без залучення інвестиційних ресурсів. Для цього продавати все ( передавати в приватні руки інформацію, ресурси, державну власність і т.д.).

• Зниження попиту (інвестиційного і споживчого) це тактика.

Таким чином монетарна програма проводиться в три етапи:

• Заходи по зниженню споживацьких можливостей населення (щоб попит не підігрівав виробництво). Для цього: провести конфіскаційну грошову реформу за будь-якою нагодою (деномінація, нові купюри і т.д.).

• Заморозити вклади населення в ощадбанках. Скорочення ябюджетного дефіциту і подорожчання кредитів розорення більшої частини підприємств. Скорочення бюджетного дефіциту – це скорочення соціальних виплат, пільг, субсидій населенню і підприємствам, скорочення державних замовлень.

[ Важливо для України, яка з 1992р. За вимогою МВФ проводить монетарну політику. Обов’язковою умовою монетарної політики є „відкритість ” економіки, тобто вільне проникнення на національний ринок іноземних капіталів, товарів і послуг. Логіка: якщо в державі не має ефективного господаря, то прийде ефективний власник з-за кордону.].

• Скорочення ставок податку – це викликає зростання ефективної пропозиції і активізацію економіки.

Головна задача монетаристів: вбити інфляцію, щоб зайві гроші не зігрівали економіку.