7. Ветеринарно-санітарні заходи на об’єктах ветеринарного нагляду та контролю Загальний санітарний режим

Це загальні неспецифічні заходи з попередження занесення збудників інфекційних і інвазійних зах­ворювань тварин із зовнішнього середовища і охорона навко­лишнього середовища ферми від відходів в процесі виробницт­ва м'яса, молока і іншої тваринницької продукції. Якщо тварин­ницька ферма, і особливо комплекс, не відповідають основним вимогам інтенсивного тваринництва, вони можуть стати підви­щеним етіологічним чинником захворювань тварин.

Тваринницький комплекс — це сукупне інтенсивне утримання високопродуктивної худоби на обмеженій площі з комплексною забудовою виробничими і допоміжними об'єктами, з наявністю потокової механізації виробництва тваринницької продукції, оптимальними умовами годівлі, утримання і догляду за тваринами, суворим санітарним захистом і передовими прийомами організації індустріальної праці, що сприяє підвищенню про­дуктивності і здешевленню тваринницької продукції.

Пропорційно збільшенню тварин на обмеженій площі по­винні посилюватися санітарно-гігієнічні вимоги. Суворий сані­тарний захист тварин на фермах і комплексах — одна з голов­них ланок технології промислового тваринництва. Якщо це не виконується, тваринництво стає нерентабельним.

Санітарний захист об’єктів ветеринарного нагляду та контролю включає аспекти:

— санітарні розриви (відстані) між фермою і потенційними джерелами (чинниками передачі) інфекції і інвазії;

— санітарні зони (ізольовані один від одного території ком­плексів);

— санітарні принципи в процесі ветеринарного обслугову­вання ферми;

— санітарні режими допуску людей на ферму;

— санітарний ремонт тваринницьких приміщень;

— санітарний день на фермі;

— санітарні правила первинної і технологічної комплектації ферми тваринами;

— контроль дотримання виробничим персоналом правил особистої гігієни особиста гігієна працівників тваринництва;

— розробка та функціонування методів санації, дезінфекції, дезінсекції і дератизації.

Санітарні розриви між фермами і потенційними джерелами інфекції — це охорона тваринницьких об'єктів шляхом розосередження їх на певні відстані, узаконені нормами технологічно­го проектування тваринницьких підприємств: розміщення тварин по видах (вказані в розділі 6) — з виробництва молока, м'яса, шерсті, яєць.

Санітарні зони — це ізольовані, загороджені ділянки комп­лексу для запобігання занесенню інфекції від адміністративних, господарських, кормових, утилізаційних об'єктів і ззовні на виробничу територію, де розміщені тварини. Вони підрозділя­ються на 4 види і позначаються буквами А,Б,В,Г (детальніше у занятті 2):

Санітарні принципи — це неспецифічні заходи, що поперед­жують спадкоємність і посилення вірулентності умовно-патоген­ної мікрофлори серед різновікових груп сприйнятливих тварин. До них відносяться:

1. Ізолювання хворих тварин від здорових і лікування їх до повного одужання; вилікуваних тварин не можна повертати в ко­лишні виробничі групи, їх необхідно відправляти на відгодівлю.

2. Використання тваринницьких приміщень (секцій) за прин­ципом «Все вільно від тварин — все зайнято тваринами» з пов­ною санацією приміщення і профілактичними перервами.

3. Рух кормів, води, тварин і їх відходів спереду назад тех­нологічного циклу, по напряму нахилу поверхні території ферми і пануючих вітрів. Маршрути руху гною і кормів не повинні перехрещуватися.

4. Чорно-біла лінія, тобто чітка межа між виробничою (білою) і іншими (чорними) зонами комплексу. Особливо конкретно вона повинна бути визначена в санпропускнику, на вантажній рампі і санітарно-забійному пункті, щоб не було необов'язко­вих пересувань обслуговуючого персоналу між виробничою і інши­ми зонами.

5. Єдині виробничі групи худоби (по віку, статі, живій масі і імунному статусу) від початку до кінця, тобто якщо вакцино­вані, то всі; якщо оброблені, то всі; якщо перехворіли, то теж всі.

6. Мінімальний контакт між єдиними виробничими група­ми худоби, зовнішнім і внутрішнім транспортом, обслуговую­чим персоналом різних санітарних зон, секторів, відділів, тва­ринами виробничої зони і різними зовнішніми чинниками пе­редачі інфекції.

7. Організація роботи внутрішнього і зовнішнього транспорту: внутрішній транспорт не повинен виїжджати за межі зон А, Б, В, а зовнішній — в'їжджати у виробничу зону без дезобробки. Внутрішній і зовнішній транспорт не повинні контактувати між собою в гаражі, майстернях, складах ПММ і на інших об'єктах або проходити дезобробку після кожного контакту між собою. Зона Г повинна обслуговуватися тільки зовнішнім транспортом. На період масової заготівлі грубих кормів кормову зону В відвідує лише спеціально виділений транспорт і лише через зовнішній в'їзд, а не через виробничу зону.

8. Дотримання особливостей санітарного ремонту інфікова­них (інвазованих) приміщень і території, що до них прилягає.

9. Попередження рециркуляції відпрацьованого повітря з бу­дівлі в будівлю (при павільйонній забудові і багатоповерхових будівлях) шляхом розміщення виробничих будівель торцевою стороною до напряму пануючих вітрів; притікання повітря з бо­ку пануючих вітрів і видалення відпрацьованого з приміщень факелом вгору на висоту, розраховану для створення аероди­намічної тіні.

10. Профілактичні перерви — це терміни санації приміщень, секцій, боксів і т.д. при дотриманні санітарного принципу «Все зайнято — все вільно» (по Г.К.Волкову): очищення, миття, дез­інфекція, висушування.

Санітарний ремонт приміщень відрізняється від звичайного ремонту тим, що він проводиться на фермах, де були масові захворювання тварин, і супроводжується повною заміною де­рев'яної підлоги, гнойових лотків, годівниць, кормових і гнойо­вих проходів і ґрунту під ними на глибину не менше 25 см, з ретельним механічним очищенням захищаючих конструкцій при­міщення, триразовою дезінфекцією. Він включається в план бо­ротьби з інфекцією або іншими масовими захворюваннями і є невід'ємною частиною заходів щодо оздоровлення господарства.

Для більш повного знищення мікроорганізмів в огороджую­чих конструкціях проводиться санітарний ремонт, який особливо важливий в господарствах, де є масові захворювання на диспеп­сію, бронхопневмонію, колібактеріоз, диплококоз, сальмонельоз, пастерельоз, еймеріоз, геогельмінтози, стійлові і кошарні інвазії, мастити, ендометрити, подерматити і ін., а також на фермах, що підлягають оздоровленню від хронічних інфекційних (ту­беркульоз, бруцельоз) захворювань.