56. Індустріальне суспільство і концепції технократичного романтизму

Индустриальное общество - одно из двух основных понятий (наряду с понятием капиталистическое общество), в которых западные экономисты и социологи анализируют природу развитых обществ и обобщают характер преобразований, отделяющие их от традиционных (докапиталистических - родоплеменных, рабовладельческих и феодальных) обществ. Понятие индустриальное общество впервые использовал А. де Сен-Симон, начав теоретический направление, которое продолжили О. Конт, Г. Спенсер, Э. Дюркгейм и другие до распространения теории индустриального общества в США и странах Западной Европы в 50-60-х годах XX в. (Р. Дарендорф, Р. Арон, В. Ростоу, Д. Белл и др.). С точки зрения современных теоретиков индустриального общества, капитализм только его ранняя, переходная форма, ограниченная обществами Европы XIX начале XX в. Поэтому именно понятию "индустриальное общество" как емкими, по мнению сторонников этой теории, как объемному следует предпочесть сравнению с понятием капиталистическое общество. Капиталистическое общество - это общество, где индустриальное производство как преобладающая форма экономической организации находится в частных руках, где предприниматель сразу и владелец, и главный субъект управления трудовым процессом и рабочими. Но это сочетание функций собственности и управления в одних руках временное. С ростом масштабов индустрии собственность на капитал дальнейшем не гарантирует контроля над системами власти и авторитета на предприятии. Промышленное производство, хотя бы в экономически ведущих фирмах-гигантах, начинают контролировать менеджеры-администраторы. Здесь теория индустриального общества сочетается с технократическим концепциями. Понятие "индустриальное общество" также тесно связано с теорией модернизации как одной из ведущих концепций общественного развития в современной западной социологии. Согласно теории индустриального общества, в обществе жесткие сословные границы исчезают также и благодаря росту социальной мобильности, на основе широкого доступа к образованию начинает преобладать равенство возможностей. Общая тенденция развития индустриального общества - прогрессирующее устранения внешней, социальной по происхождению, неравенства. Остается "внутренняя" неравенство, производная от генетических различий в способностях.

Общая методология технократических концепций. 1. За основу берется линейная, эскалаторные схема исторического процесса. Ведущей тенденцией считается прогресс. 2. Критерий выделения ступеней прогресса - уровень развития материального производства, который определяется уровнем развития техники и технологии, как базы общественного производства 3. Подчеркивается огромная роль науки, образования, информации в развитии общества. 4. Технократия (лат. techno - ремесло, kratos - власть; власть ремесла, техники) - идея о возможности власти, основанной на знаниях, компетентности; о возможности замены политических решений рационально-технологическими.Главным субъектом развития общества (по крайней мере в будущем) называются инженеры и ученые. 5. Для этих концепций характерен научно-технический и социальный оптимизм, основанный на уверенности, что все человеческие проблемы можно решить техническими средствами. Эти концепции открыты в будущее, у них сильный прогностический элемент. 6. Для технократических концепций характерна идея конвергенции.Конвергенция - это стирание граней между обществами с различными политическими и идеологическими системами. Считается, что чем выше уровень развития общества, тем больше они тяготеют к сотрудничеству и единообразия (например, общий рынок, общая информационная сеть).

Билет №3 8. Західноєвроп. Філ.-я Нового часу. Раціоналізм Декарта, Спінози, Лейбніца

Представники раціоналістичного напрямку у філософії Нового часу ставили собі за мету вирішити проблему розробки наукового методу пізнання через діяльність розуму. Раціоналісти не відкидали інформативності чуттів але уважали що:— чуття дають недостовірну інформацію (наприклад зірки на небі уявляються нам дуже маленькими ,тоді як насправді еони більші за Землю);— дані органів чуття мусять бути проаналізовані нашим розумом, щоб претендувати на всезагальність. Рене Декарт (1596-1650) основу основ бачив у мисленні. Головним методологічним засобом, що підкреслює значущість саме мислення як елемента пізнання, виступає так звана інтелектуальна інтуїція. Все те, що викликає сумнів, тобто може бути, а може й не бути, несе в собі момент суб'єктивності і тому має бути відкинутим. Об'єктивним у такому випадку може бути щось дане безпосередньо, очевидне. Таким чином, ми здобуваємо певні основоположення, відштовхуючись від яких можемо пояснити що завгодно. Найбільш беззаперечним є лише факт власного існування, що надає змогу мислити («Я мислю, отже я існую» — ця фраза стала лейтмотивом усієї класичної раціоналістичної філософії).Декарт формулює основні правила дедуктивного методу, пізнання від загального до конкретного;— дослідження будь-якого факту, явища, процесу необхідно починати з простого і очевидного;— за допомогою виведення одиничного від загального треба одержати більш складні судження;— необхідно постійно зберігати безперервний ланцюжок висновків;— якщо проблема, що досліджується, достатньо складна, її необхідно поділити на складові частини і кожну досліджувати за допомогою цього методу.

Нідерлан. філ.-ф Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677) також виходив з переко-нання в тому, що за допомогою раціональної дедукції можливе повне і всебічне пізнання навколишнього світу, однак всю пізнавальну діяльність розділяв на особливі види:1. Пізнання першого роду, думка або уява, що дає неправильну, помилкову інформацію про світ навколо нас. Солдат, наприклад, побачивши сліди коня на піску, негайно переходить від думки про коня до думки про вершника, далі — до думки про війну.2. Розум, або пізнання другого роду, за допомогою якого ми мислимо на рівні не конкретних предметів або явищ, а абстрактних понять, що узагальнюють істотні властивості великих груп таких явищ.3. Інтуїтивне знання, що надає нам безумовно правильні відомості про навколишній світ. Його ми успішно демонструємо під час виконання математичних операцій. Готфрід Лейбніц (1646-1716) — німец. філ.-ф і математик, який був переконаний в тому, що в навколишньому світі панує гармонія, привнесена у світ Богом. З цієї причини, вважав Лейб., людина, яка володіє найбільш розвиненим після Бога розумом, виявляється здатною витягувати з нього всі найбільш загальні і достовірні істини про навколишній світ — істини розуму. За необхідності достовірність цих істин можна довести за допомогою трьох логічних законів (закон тотожності, закон суперечності, закон достатньої основи). Ту інформацію про світ навкруги нас, яку постачає нам безпосередній почуттєвий досвід, Лейб. називає істинами фанту. На відміну від істин розуму, вони носять ймовірносний, а тому менш достовірний характер. Наприклад, писав Лейб., «Для мене не тільки безпосередньо ясно, що Я мислю, але так само ясно, що я маю різні думки, що іноді я мислю про А, а іноді про В і т. п.».У цілому раціоналістичний напрям виявився таким же однобічним, як і протилежний йому емпіричний. У сучасній теорії пізнання панує думка, що пізнавальна діяльність відбувається водночас як на емпіричному, так і на раціональному рівнях.