37.Суспільство як об’єктивна реальність. Сучасні соціально-філософські концепції.

Суспільство - надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно перебуває у зміні, набуваючи інших форм. Спочатку виникло первісне суспільство, потім рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (до індустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.). Суспільство – це: 1) окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиним цілісним соціальним організмом; 2)та чи інша сукупність соціальних організмів; 3) сукупність усіх організмів, що існували і існують на земній кулі, тобто все людство; 4) суспільство певного типу взагалі, наприклад, рабовласницьке, постіндустріальне.

Одним з перших висловились з питання про суспільство китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Аристотель. Соціум у поглядах стародавніх мислителів ототожнювався з державою. Філософи середньовіччя виявляли різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. Тільки вже Н.Макіавеллі поставив державу поряд з іншими складовими соціуму.

Мислителі домакіавелівського періоду - виявили майже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього більш-менш теоретичного уявлення. Все ж таки філософи Нового часу більш уваги приділяли державницьким підрозділам і структурам. Про головний об'єкт - соціум як систему - соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Пошук теоретичних моделей триває ще й досі.

Великий вклад в розробку наукової концепції суспільства внесла німецька класична філософія. Принцип: іти потрібно не від суб'єктивних намірів учасників історичного процесу (і самих видатних), а від внутрішньої, об'єктивної основи, яка робить історію одним упорядкованим процесом і визначає характер індивідуальних цілей і суб'єктивних воль. Гегель містифікував історичну закономірність, зв'язавши її з саморозвитком абсолютної ідеї. Проблематика не була вирішена, але осмислена. Новий крок був зроблений К.Марксом. В соціально-філософській концепції марксизму будь-яке питання і будь-яка категорія розглядаються на основі діалектико-матеріалістичного підходу до пояснення історичного процесу. К.Маркс показав, що життя суспільства по суті своїй практичне. Але саме признання дійсності, практики основною формою життєдіяльності, це ще не матеріалізм.

Значного поширення набула технократична точка зору: вирішальним фактором суспільного розвитку виступає техніка, нові виробничі технології. Владою в такому суспільстві мають володіти технократи - люди, які володіють науково-технічними знаннями. Недолік - призводить до варварського ставлення до природи, людини.

Неодарвіністська течія: механічне перенесення вчення Дарвіна на суспільство. У суспільстві, як і в тваринному світі, спостерігається природний відбір.

Ряд західних філософів вважають, що визначальним в житті людини і суспільства є ціннісні настанови. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й визначають норми взаємовідносин людей, устрій соціального життя.

Представники екзистенціалізму визначальним у житті людини і суспільства вважають усвідомлення внутрішньо вільною людиною своєї сутності. Завдячуючи волі, індивід здатний формувати свою сутність, він проектує себе як такого.

Послідовники матеріалістичних поглядів - принцип матеріалістичного розуміння історії: першоосновою розвитку є трудова виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб суспільної людини.