49. Творчість як філософська проблема. Види творчості. Структура творчого процесу. Творчий потенціал освіти.

Творчество – механизм приспособления чел. к миру (объект. и субъект., внутр. мир); естественное и необходимое дополнение рациональности. Творческий хар-р носит само познание и практич. деятельность. В основе творчества: обществ. потребности и противоречия, возник. в научном познании и практич. деятельности, разрешение к-рых предполагает выход за пределы уровня достигнутого знания.

Творчество издавна делят на художественное и научное.

В процессе художественного творчества обычно выделяют три этапа:

1. Замысел. 2. Превращение замысла в обдуманный план. 3. Воплощение плана в материальную форму.

Такое расчленение творческого процесса отражает его структуру лишь схематически. На самом деле жестко закрепленных этапов не существует. Каждый из этапов — необходимый и целостный компонент творческого процесса, но они постоянно приникают друг в друга, так что на стадии доработки могут быть внесены коррективы в первоначальный замысел. Результат работы художника всегда в какой-то мере неожидан для него самого. Все же рассмотрение отдельных этапов оправдано, так как основным этапам творчества соответствуют различные слагаемые законченного произведения; в литературе, например: идея; тема; сюжет; *композиция.

Точно такие же фазы выделяют и в работе изобретателя и пытаются выделить этапы научно-теоретического творчества. В творческом процессе ученого вычленяют четыре стадии: 1.Подготовка. 2.Инкубация. 3.Озарение (инсайт). 4.Проверка.

Иногда четвертой стадией считают не проверку, а доработку. Сопоставление этой и многих других схем позволяет заключить, что и так называемый творческий акт, и то, что скромно именуют «решением проблемы», имеют одинаковую психологическую структуру. Представим её в виде условных пяти этапов:

1. Накопление знаний и навыков, необходимых для четкого уяснения и формулирования задачи. Четкая формулировка задачи - половина решения.

2. Сосредоточенные усилия и поиски дополнительной информации.

3. Кажущийся уход от проблемы, переключение на другие занятия. Это период инкубации.

4. Озарение, или инсайт. Это не всегда гениальная идея, порою лишь весьма скромных масштабов догадка. Внешне озарение выглядит как логический разрыв, скачок в мышлении.

5. Проверка.

Следовательно, если этапы научного и художественного творчества и не совпадают полностью, то во многом сходны.

В результате экспериментальных исследований среди способностей личности была выделена способность особого рода - способность порождать необычные идеи, отклоняться в мышлении от традиционных схем, быстро разрешать проблемные ситуации. Такая способность была названа креативностью (творческостью). Креативность охватывает некоторую совокупность мыслительных и личностных качеств, способствующих становлению способности к творчеству. Творческий потенциал образования заключается в особом подходе к обучению будущего специалиста. Его развитие преследует цели такие как: усвоение тех областей знаний, которые могут пригодиться в самостоятельной профессиональной деятельности, возможность заранее предусмотреть результат своего труда, своего творчества. Главное - воспитание и развитие интуиции и фантазии – практическая работа, т.к. главный инструмент этого воспитания – творческое действие.

Билет №18 19. Російська релігійна філософія ХІХ-ХХ ст. (В.С. Соловйов, М.О. Лоський, М.О. Бердяєв).

Різновидом російської релігійної філософії є філософія всеєдності. За кількістю прибічників та за численністю і розмаїттям створених творів цей напрямок був одним із найпоширеніших. Не випадково в історії філософії його називають "релігійно-філософським Ренесансом". У ньому перепліталися емпіризм та містицизм, раціоналізм та ідеалізм, опозиційність до існуючого режиму та лояльність до влади, перетворення філософії у функцію релігії з неприйняттям офіційного православ'я.

Родоначальником і найважливішим представником філософії всеєдності був В. Соловйов. Центральною в його вченні є ідея "всеєдиного сущого", що представляє собою єдність всіх форм буття: як матеріальних, так і ідеальних. Ця всеєдність втілюється в образі Софії – "вічної жіночості". У суспільстві всеєдність розкриває себе як боголюдський союз осіб або всесвітня церква, що визначає мету людства – подолання егоїзму та ворожості, створення на Землі "царства Божого".

Метою філософії всеєдності, на думку Соловйова, було прагнення підготувати людство до переходу на більш високу стадію еволюції, на вершині якої виникне "Боголюбство". Величне й одухотворене людство має перетворитися в співтворця Бога і виконати грандіозну роботу перевтілення універсуму: створення світу, звільненого від загибелі, розпаду, знищення і який би зберігав всю повноту і розмаїтість буття. При цьому Соловйов вважає хибною будь-яку філософію, яка принижує матерію порівняно з божеством – матерія прекрасна, світла і божественна.

Ідеї соловйовської всеєдності розвивав М. Бердяєв. Його філософія – антропоцентрична. Центральними в його вченні є проблеми духовності, свободи, творчості, сенсу життя, смерті. Поняття об'єктивного світу замінює об'єктивізацією реальності, породженої суб'єктивним духом. Головне в людині визначається її внутрішнім світом, але особистість – категорія релігійної свідомості. Сутність людини – в її ставленні до Бога. Людина постійно відчуває тиск з боку суспільства, яке прагне підкорити особистість, включивши її в яку-небудь спільність.

За Бердяєвим, Бог створює світ, проявляє себе у світі, але не управляє світом. Людині Бог необхідний як моральний ідеал і надія на спасіння, а Богу потрібна людина як грішник, що покаявся і який прагне до боголюдського зразка. Правда, досягнути такого результату людина може лише через катастрофу, кінець світу, Страшний суд. У результаті наступить новий світ – вічне царство свободи і духу, людське безсмертя.

М. О. Лосський (1870–1965) – один з найплідніших руських філософів. У своїй системі і її вихідних ідеях він вельми багатогранний і складний. Сам він називав свою систему «інтуїтивізм», або «ідеал-реалізм», або «органічне світобачення». Ці різні аспекти його побудов, що хоча і не мають внутрішнього зв’язку, зовні майстерно зв’язані завдяки майстерності слова. Його головна робота «Обгрунтування інтуїтивізму» присвячена питанням гносеології, якій він особливо багато займався.