57. Техногенные и этические проблемы экологического кризиса

Очевидность связи глобального экологического кризиса с растущим техногенным давлением человека на природу, по-новому осветило проблему места человека в природном мире. Вопрос - какими должны быть основы человеческой деятельности, чтобы не влиять деструктивным, разрушающим образом на окружающую среду, встал уже не перед естественной наукой, которой была классическая экология, а перед философией. Идеи расширения сферы человеческой нравственности до включения в нее природы и необходимость формирования нового - екологичноориентованого - мировоззрения сейчас оцениваются исследователями как условия движения человечества к новой цивилизационной парадигмы.

Итак, в процессе решения спектра вопросов, связанных с современной экологическим кризисом, наметился круг проблем, осмысление которых вышло за пределы экологии как конкретной естественной науки и может быть определено как философии экологии. Не пытаясь исчерпать все аспекты этой отрасли, я бы хотела обратить внимание на 3 принципиально важные и, по моему мнению, взаимосвязаны и взаимообусловлены ракурсы философии экологии.

Первый ракурс обусловлен потребностью оценить особенности современной экологии как естественной науки на пути ее движения от классической до постнеклассической науки. Они связаны как с осмыслением места человека в экосистеме биосферы, так и особенностей человеческого влияния на ход познания. Второй ракурс философии современной экологии - определение ориентации морального отношения к природе. Третий ракурс, который нужно осмыслить в философии современной экологии - мировоззренческий.

Современная техногенная цивилизация ставит новые этические проблемы перед наукой. Долгое время господствовало представление о том, что знание, которое дает наука, есть нечто безусловно благое и полезное. К этому следует добавить, что научные исследования – если сравнивать с нынешними временами – были не очень обременительными для общества с точки зрения требовавшихся для них материальных ресурсов.

В условиях современного экологического кризиса любые действия человечества должны учитывать возможные последствия на состояние окружающей среды. На этом фоне в этике науки возникло особое направление – экологическая этика.

Экологическая этика ищет новые принципы деятельности на пути синтеза ценностей восточной и западной цивилизации. Если на Востоке основополагающий принцип этики и бытия - естественность, что означает "мягко вписываться" в природу, то Запад демонстрирует совершенно другие принципы. Здесь сформировался примат "экономической этики", в соответствии с которой природная среда есть лишь объект для изъятия ресурсов, поэтому в рамках этой цивилизации других дополнительных отношений с природой, кроме господства и потребления, строить не приходилось.

Билет №15 1. Специфіка філософії як типу духовності. Філософія і наука. Філософія й ідеологія

Специфіка філософії яскравіше проявляється через співставлення з культурою, наукою та релігією. Подібність філософії та науки — в їх універсалізмі. Наука теж прагне описати всю різноманітність явищ природи і життя суспільства в кількох теоріях і формулах, а для релігії Бог виступає абсолютним, вічним, ідеальним первинним початком світу, в пошуках якого бачить свою найпершу задачу філософія. У наші дні самостійне існування філософії і науки дозволяє визначити між ними такі відмінності:— Філософські концепції закони, теорії не такі загальнозначущі та універсальні, як висновки науки;— Філософія не займається безпосередньо відкриттям законів, а сприяє їх відкриттю, обґрунтовує і узагальнює їх;— Наука вважає себе об'єктивною, тобто намагається розкрити природу такою, якою вона є насправді, філософія ж суб'єктивна, оскільки неможлива без емоційно забарвленого,особистісного компонента — самого філософа. Різниця між філософією та релігією полягає в тому, що перша заснована на знаннях, завжди критична до власних інтелектуальних здобутків, а друга спирається на релігійну віру, тобто на прийняття Істини без жодних раціональних підстав. Відносини між філософією, релігією та наукою змінювалися зі змінами культурних епох в історії людської цивілізації. У первісному суспільстві провідною формою духовної діяльності людини постає релігія. Філософія виникає через тисячі років потому і од­ним із своїх джерел має релігійні міфи про походження світу та людини. Античність. Філософія, що тільки-но виникла містила в собі зачатки всіх наук. Цінність самої філософії вбачалася в тому, що на основі цих знань вона була покликана запропонувати гармонійний спосіб життя з навколишнім світом, іншими людьми і собою. Початок розподілу філософії і науки пов'язують з ім'ям великого давньогрецького мислителя Аристотеля. Поширення філософії і науки відбулося за предметом і методом. Конкретні науки почали освоювали свій предмет — окремі царини природи і суспільство, виробляти дослідні та математичні методи їх дослідження, філософія бачила своїм предметом створення цілісного образу світу звичним для неї методом абстрактних умовиводів. У середні віки головне місце посідала релігія. Філософії було відведене місце «служниці теології», покликаної раціонально трактувати і доводити релігійні істини, ще нижче знаходилися конкретні науки, які прирівнювали до мистецтва.У Новий час розвиток суспільства став можливий завдяки науковим відкриттям, тому наука проголосила свою першість зі словами: «Фізик, бійся метафізики (тобто філософії)!» Тривала подальша спеціалізація окремих наук (спершу природничих, а з XIX ст. — гуманітарних), розпочалася секуляризація — витіснення релігії з усіх сфер суспільного життя. У сучасному світі стверджується модель співпраці між філософією, наукою та релігією як однаково потрібних людині та суспільству для задоволення різних духовних потреб. Доказом цього є поширення синтетичних утворень з ознаками кожної з них —релігійної філософії, філософії науки і релігії тощо.Можна сказати, що «філософія — це нічийна земля між наукою та релігією» (Б. Рассел). Філософія містить в собі риси як науки, так і релігії, але завжди залишається самодостатньою, унікальною сферою духовної діяльності людини. Розглядаючи місце філософії й культури, необхідно виявити сутність самої культури. У сучасній філософській літературі під культурою розуміють систему надбіологічних форм людської життєдіяльності, які історично розвиваються і забезпечують відтворення та зміни усіх сфер суспільного життя. Культура є способом організації людського життя у природі. Іншими словами можна сказати, що культура - це процес виробництва, споживання, передачі від покоління до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує поступальність суспільного розвитку. Будучи одним з елементів культури, філософія разом з тим здійснює рефлексію над ними і над світоглядними універсаліями, що їх репрезентують, філософія виробляє власні категорії, через які й осмислює всі елементи культури. Так, наприклад, філософська система Гегеля включала в себе філософію природи, філософію історії, філософію політики, філософію права, філософію моралі, філософію мистецтва, філософію релігії, тобто охоплювала світ людського життя, культури в їхній багатогранності, різноманітності. Сучасна філософія по-новому осмислює традиційні феномени культури, а також нові її прояви, які породжені сучасним рівнем виробництва, науки та техніки. Зокрема, це стосується таких феноменів, як глобальні проблеми людства, інформатизація й комп'ютеризація суспільства, глобалізаційні процеси та їх наслідки тощо. Філософія відіграє інтегруючу роль у системі культури. Філософія й ідеологія: У XX ст. актуальною стала проблема співвідношення філософії та ідеології. Марксизм, наприклад, однозначно зводив філософію до ідеології, інші течії перебувають на протилежних позиціях. У вузькому розумінні ідеологія— сукупність ідей, цінностей і практичних настанов, які виражають і захищають інтереси певних соціальних спільнот — націй, класів, груп. За ідеологією приховані інтереси певних соціальних сил. Ідеологія в цьому розумінні є фактично світською релігією, де віра й відданість ідеалам домінують над розумом. Основні завдання такої ідеології полягають в об'єднанні соціальних спільнот і націленні їх на певні практичні, переважно політичні дії. Зрозуміло, що філософія має мало спільного з ідеологією в цьому розумінні. Її суб'єктом є окрема особа, а не спільноти і розум, а не віра в ідеали чи вождя. Проте ідеї філософії, як, зрештою, і наукові ідеї, можуть використовуватися в ідеологічній боротьбі. Іншими словами, філософія не є ідеологією нації, класу чи партії, вона не ставить собі за мету виражати і захищати їх інтереси. У ширшому розумінні ідеологія— це дух епохи, нації, залежність ідей від соціального буття, тобто залежність, яка складається об'єктивно, поза інтересами людей. За такого розуміння ідеологію значно важче відмежувати від філософії. Справді, філософські ідеї виникають за певних соціальних умов і є їхнім відображенням. Їх розуміння передбачає знання умов, у яких вони формувались. Філософські ідеї завжди вкорінені в певний соціум, тому говорять про індійську, китайську, німецьку, українську філософію. Філософія охоплює широкий діапазон ідей, і якщо одні з них, наприклад вчення про суспільство, відображають суспільство, в якому живе мислитель, а отже, є ідеологічними у широкому розумінні, то зміст багатьох інших ідей не можна виводити із соціального буття. Філософії притаманна апеляція до наукового пізнання, що виводить її за межі ідеології і в цьому значенні.