27. Матеріалізм та його історичні типи. Сучасні уявлення про матерію.

Матеріалі́зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів. Представники вульгарного матеріалізму вважали, що думки, ідеї, свідомість, тобто те, що зазвичай відносять до ідеального, теж є матеріальним. Однак, зазвичай, матеріалісти визнають існування ідеального, хоча вважають його породженим складно організованою матерією. Матеріалізм у філософії протиставляє себе різним школам ідеалізму.

Термін також вживається для означення світських поглядів та поведінки, при яких матеріальні блага домінують у ієрархії цінностей.

У класичній метафізиці матеріалізм є доктриною Демокріта та Левкіпа, що все у всесвіті є матерією чи матеріалом. Всі події пояснювалися в рамках рухів та змін, започаткованих цією матерією. На противагу, Платон намагався встановити існування деяких безтілесних об'єктів, які він називав формами. Арістотель теж не обмежив себе повністю матеріалістичним поясненням світу, а вірив, що душа є нематеріальною. Хоча саме його доктрина призвела до витонченіших матеріалістичних поглядів у порівнянні з досократиками, вона жодним чином не вплинула на безкомпромісний матеріалізм Гоббса, що вважається засновником сучасного розуміння матеріалізму.

Для античного матеріалізму, особливо для Епікура, характерний акцент на особисте самовдосконалення людини: звільнення його від страху перед богами, від усіх пристрастей і набуття здатності бути щасливим в будь-яких обставин. На думку деяких дослідників глибокі історичні коріння має матеріалістична традиція в Стародавньому Китаї. Видатним представником цієї традиції вважається філософ Ван Чун.

У сучасному розумінні матеріалізм зароджується починаючи з робіт Томаса Гоббса. Бурхливого розквіту матеріалізм досягає в епоху французького Просвітництва (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, Дені Дідро), але він в цей період залишається механістичним і редукціоністським (тобто схильним заперечувати специфіку складного, зводячи його до простого). Англійську матеріалістичну думку в цей час представляють такі мислителі як Джон Толанд, Антоні Коллінз, Давид Гартлі та Джозеф Прістлі. Визначальний вплив на європейську філософію матеріалізм набуває в XIX столітті (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Людвіг Фейєрбах, Давид Фрідріх Штраус, Якоб Молешотт, Карл Фогт, Людвіг Бюхнер, Ернст Геккель, Євген Дюрінг).

З'єднання гегелівської діалектики і матеріалізму почалося майже одночасно в Росії (О. І. Герцен , М. Г. Чернишевський та інші) і в Західній Європі (Маркс, Енгельс). Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, на відміну від всіх інших видів матеріалізму, не зводить матерію тільки до речовини. Матерія охоплює і фізичні поля, і процеси, що відбуваються у світі. З урахуванням накопичених природознавством знань, Володимир Ленін дав нове визначення: матерія — це «… філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них».

Історичний матеріалізм. Довгий час вважалося, що хід історії обумовлений лише суб'єктивною волею і вчинками керівників і не має окремої самостійної об'єктивної спрямованості. Гегель у своїй праці «Філософія історії» припустив, що в основі історичного процесу лежить саморазвивающиеся ідеальний початок, вища ідея, яка стає об'єктивною необхідністю для всіх інших. Історичний матеріалізм остаточно відкинув опору на ідеалізм. Маркс вважав, що причиною і рушійною силою історичного розвитку є внутрішні суперечності у виробничій сфері, які з розвитком суспільства набувають форму класової боротьби . Ця причина об'єктивна і, фактично, не залежить від конкретних людей, що беруть участь в історичних процесах. Природничо матеріалізм . Як особливий вид матеріалізму виділяють природничо матеріалізм, який одержав поширення природознавстві XIX—XX ст.

Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, у якому людьські дії та вірування пояснюються суто в межах економічних сил, був розвинутий Леніним. Деякі недавні матеріалістичні філософи, вивчаючи відношення між розумом та тілом, скоротили думку до (фізичних) нервових процесів. У всіх цих значеннях матеріалізм є метафізичною доктриною.

Матеріалізм кінця XX і початку XXI століття представлений філософським напрямком «онтологічної філософії», лідером якого є американський філософ Баррі Сміт. Філософський матеріалізм саме тому можна назвати самостійним напрямком філософії, що він дозволяє ряд проблем, постановка яких виключена іншими напрямками філософського пізнання. Ще однією в принципі продовжує і в якійсь мірі розширює матеріалістичне уявлення концепцією можна назвати принцип «семантичного екстерналізму», в якому зміст висловлювання пояснюється як «зовні зумовлене».

Термін "матерія" у перекладі з латинської мови означає - речовина (матеріальний - значить створений із речовини). В матеріалістичній філософії під матерією розуміють субстанцію (те, що лежить в основі всіх речей, явищ і процесів). Категорія "матерія" дозволяє зрозуміти єдність різноманітних природних та штучно створених предметів і систем, а також встановити відношення й зв'язки між ними. Нею не вичерпуються лише ті предмети і явища, які безпосередньо доступні органам чуття людини. Вона описує й ті можливі речі, процеси, системи, світи, що стануть доступними для пізнання у майбутньому, коли будуть удосконалені засоби спостереження (такі як мікроскоп, телескоп та інші прилади). Як відомо з історико-філософського вступу, термін "матерія" був уведений Аристотелем. Він проаналізував погляди своїх попередників - натурфілософів, які займалися пошуками першопочатку всього існуючого у світі. За його твердженням, досократики брали за першооснову світу саме матерію (вода у Фалеса, повітря у Анаксимена, вогонь у Геракліта, атоми у Демокріта тощо). Сучасна наука вивчає конкретні форми та рівні організації матерії, поглиблюючи наші знання про оточуючий світ. Вона виробила уявлення про матерію як складну самоорганізовану систему, яка перебуває у постійних змінах, елементи якої зв'язані між собою. Зокрема, природничі науки розглядають наступні рівні організації матерії:

Нежива природа, яка має складну будову. Вона складається з елементарних частинок; атомів; молекул; макротіл; планет; галактик; систем галактик.

Біологічний рівень організації матерії, до якого входять системи доклітинного рівня - нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК) і білки; клітини; багатоклітинні організми (рослини і тварини); надорганізменні структури (популяції, види тварин, біоценози - наприклад, ліс як біоценоз, у якому взаємодіють тварини, рослини, гриби тощо). Біологічний рівень організації матерії утворює біосферу.

Соціальний рівень організації матерії, який є особливим типом матеріальної системи, що називається людським суспільством. У ньому формуються та функціонують такі структурні елементи, як сім'я, історичні форми спільності людей (рід, плем'я, община, народність, нація), класи, страти та інші соціальні групи, що утворюються за різними ознаками. Суспільство має свою історію, яка включає минуле, теперішнє й майбутнє у їх нерозривній єдності.