
- •Рух як атрибут буття. Основні характеристики та форми руху. Рух і розвиток.
- •63. Основные понятия синергетики: бифуркация, флуктуация, хаосомность, диссипация, нелинейность развития.
- •39. Поняття пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Основні гносеологічні концепції.
- •56. Індустріальне суспільство і концепції технократичного романтизму
- •Свідоме, несвідоме і штучний інтелект.
- •48. Философские проблемы социально-гуманитарных наук
- •40. Діалектика чуттєвого і раціонального, дискурсивного і інтуїтивного в пізнанні.
- •45. Социально-этические проблемы современной науки. Свобода научного поиска и социальная ответственность исследователя
- •32. Свобода як філософська проблема і життєва цінність. Багатовимірність свободи.
- •61. «Информационное общество»: основы философского осмысления.
- •33. Свідомість як предмет філософського дослідження. Структура свідомості.
- •47. Философские проблемы естествознания
- •22. Філософсько-гуманістична думка в Українідругоїполовини хv-хvіі століття
- •46. Научная картина мира, ее эволюция техники и технологии
- •25. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.
- •55. Культура і цивілізація. Проблема перспективи людства
- •Основні концепції розвитку.
- •51. Категоріальність філософського мислення. Основні категорії філософії.
- •30. Простір і час як форми буття. Субстанціональна і релятивістська концепції.
- •43. Основные формы научного познания: факт, проблема, гипотеза, концепция, теория
- •23 . Філософська система г.Сковороди
- •59. Понятие ценности. Типы ценностных ориентаций. Современные системы ценностей.
- •31. Антропосоціогенез. Єдність природного і соціального в людині. Тілесне і чуттєво-емоційне в людині.
- •60. Гуманизация человеческого бытия как проблема инженерной и производственной деятельности.
- •26. Проблема субстанції у філософії. Матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Дуалізм. Плюралізм.
- •54. Заперечення заперечення як закон обЄктивної дійсності і пізнання
- •27. Матеріалізм та його історичні типи. Сучасні уявлення про матерію.
- •57. Техногенные и этические проблемы экологического кризиса
- •35. Особа і суспільство. Унікальність і самоцінність особи. Феномени конформізму і нонконформізму.
- •58. Учение о ноосфере. Ноосферная концепция в.И. Вернадского
- •52. Взаємоперехід кількісних і якісних змін - закон об’єктивної дійсності і пізнання
- •24. Філософія українськоїнаціональноїідеї
- •49. Творчість як філософська проблема. Види творчості. Структура творчого процесу. Творчий потенціал освіти.
- •42.Понятие науки. Основные познавательные и социальные функции науки
- •62. Нравственные основы научно-технической деятельности
- •37.Суспільство як об’єктивна реальність. Сучасні соціально-філософські концепції.
- •44. Проблема научного метода и методологии
- •38. Суспільне виробництво як соц.-філ. Категорія. Матеріальне і дух. Виробництво.
- •53. Єдність і боротьба протилежностей як закон обЄктивної дійсності і пізнання
- •41. Эмпирический и теоретический уровни научного познания
- •50. Поняття істини. Істина як процес. Практика як критерій істини. Види практики.
60. Гуманизация человеческого бытия как проблема инженерной и производственной деятельности.
Гуманизация — реализация принципа мировоззрения, в основе которого лежит уважение к людям, забота о них, убеждение в их больших возможностях к самосовершенствованию. Благо человека согласно Гуманизация - конечная цель общества. Отношения равенства, справедливости и человечности - норма отношений между людьми.
С нашей точки зрения наиболее значимыми формами гуманизма к началу XXI столетия стали: светский (секулярный) гуманизм, тесно связанный с ним эволюционный гуманизм, ноосферный гуманизм и экогуманизм, религиозный (теистический) и социальный или гражданский, т.е. оформленный в специализированные виды неправительственных и некоммерческих организаций гражданского общества, в том числе и научно-просветительского, правозащитного и политизированного или политического характера.
В исходном философском понимании проблема инженерной деятельности представляет собой интегративный тип человеческой активности в сфере материального производства, в рамках которой в истории и развитии всех цивилизаций создавалась техника, новые технологии и друге системные технические устройства. Именно поэтому в структурном отношении современная инженерная деятельность является комплексной проблемой в том смысле, что она одновременно осуществляется как поиск оптимизации применения техники и технологий в решении текущих и стратегических производственных задач, а также как движущая сила внедрения в практическую и теоретическую сферы производственной деятельности культурологических ценностей, новых алгоритмов, формирования новых функций с учетом роста научно-технического прогресса и современных потребностей человека.
В настоящее время актуальность этой проблемы возрастает в контексте интенсивного развития технического прогресса, создания новых типов техники (компьютерной, лазерной), взаимодействия технических достижений с культурными ценностями современного общества и глобализации современной техногенной цивилизации.
Эта проблема анализируется в связи с развитием взаимодействия отечественного и зарубежного материального производства, ростом экологических проблем, как следствия отрицательного влияния некоторых видов новой техники. Бытие и функции инженерной деятельности приобретает ключевое значение для оптимизации роста качества и безопасности любой производственной продукции. В этой связи сформировалась достаточная необходимость дальнейшего философского анализа деятельности современного инженера, особенно его эволюции, уровней и типов, традиционных и инновационных функций в совре менном промышленном производстве, что еще недостаточно освещено в философии техники.
Гуманизация трудовых отношений, вовлечение работников в обсуждение вопросов, касающихся их производственной деятельности, использование позитивных эффектов групповой самоорганизации — таковы важнейшие принципы доктрины человеческих отношений. Ее реализация впервые придала наемному работнику статус (хотя и неравноправного) партнера во взаимоотношениях с менеджером и хозяином предприятия, когда необходимо было урегулировать сложнейшие социальные и трудовые вопросы. Гарантией этого стиля взаимоотношений могла стать только коллективистская солидарность трудящихся, находящая институциональное выражение в деятельности профессиональных союзов.
Билет №13 20. Російська філософія космізму К.Е. Ціолковський, О.Л. Чижевський
Своєріднимявищем, яке мало світовезначення і вплив, бувросійський і українськийкосмізм. До представниківцьогонапряму належали видатнівчені-мислителі: перший президент АН УкраїниВ.І.Вернадський (1863—1945), російський мислительК.Е.Ціолковський (1857-1935), О.Л.Чижевський (1897-1964), український ботанікМ.Г.Холодний. Головна проблема їхкосмізму — космос і людина; "людські" виміри космосу і космічні виміри людини. У певному розумінні — цеповернення до античного космоцентризму, але на рівні сучасного їм наукового і філософського знання, сучасних як космологічних, так і антропологічних понять. Основні ідеї цього космізму такі: наш Всесвіт, тобто Метагалактика, що утворилася 15-20 мільярдів років тому, від початку характеризується різними властивостями фізичних і хімічних предметів, які зробили можливим виникнення складних систем, зародження й розвиток життя і, зрештою, появу розумних істот. Ці можливості здійснюються там, де для цього складаються необхідні передумови. Отже, людство є явищем не тільки планетарного, але й космічного походження; космічні фактории впливають на земні процеси, на живу природу, біосферу, налюдину — зокрема на її нервово-психічні реакції (дослідженняО.Д.Чижевського). Помилка астрології не в тому, що вона визначає значення цих факторів, а в тому, щотрактує їх надто прямолінійно і не пояснює справжніх механізмів їх впливу, перемішуючи досвід емпіричних спостережень з фантастичними вигадками; людство у своїй діяльності не обмежене масштабами нашої планети, не прикуте до неї раз і назавжди.
Ще один мислитель, чиє ім'я не розривно пов'язане з російським космізмом - К. Е. Ціолковський. Творчість Ціолковського прямо бере свій початок уроботах Н. Ф. Федорова.
Федорованедарма називають попередником космічнихі дей Ціолковського, провісником того напрямку, якийо тримало назву космізму, космічній філософії. В ідеях "Філософії спільної справи "було прямо передбачаючи багато чого з того, що згодом конкретно розроблялося Ціолковським. Достатньо взяти для прикладу роботу Ціолковського "Майбутнє Землі і людства". У ній він яскраво уявляє наочні картини самого процесу майбутнього перетворення планети. Тут ми знайдемо чимало активно здійснюються Федоровських проектів: і метеоріческую регуляцію, і широке використання сонячної енергії, і удосконалення рослинних форм. "Сонячна енергія втрачається дуже незначно, проходячи через тонкий прозорий покрив оранжерей. Ми врятовані від вітрів, негоди, туманів, смерчів та їх руйнівногодії. Ми не маємо шкідників для рослин і людини. Рослини утилізовано понад 50% сонячної енергії, тому що розумно підібрані і мають найкращі умови для свого існування ". Причому Ціолковський вважає, що для виконання всіх своїх грандіозних майбутніх завдань людство має помножитися у тисячу і більше разів.
Тільки тоді вона зможе стати абсолютним господарем грунту, океану повітря і самого себе. У своїй роботі Ціолковський розгортає широкий фронт багатомільйонних трудовихармій, основною масований удар якихнаправляється на екваторіальну область для її господарського освоєння.
Він входить у всі деталі боротьби з екваторіальними стихіями, аж до поступово пересувається тонкосетчатой огорожі, у просторі якої винищується дика тропічна фауна і флора і культивується корисна людині. Ціолковський визнає що існує і діє у Всесвіті одну субстанцію і одну силу - матерію в її нескінченному перетворенні. Матерії властиво ускладнюватися у своєму розвитку. На відміну від Федорова, Ціолковський визнає найширше розповсюдження життя в космосі, у різнихформах (до вкрайнеймовірних) і на різних щаблях її розвитку,аж до самих досконалих, високосвідомими і безсмертних її представників. У нього свідоме життя буквально кишить у Всесвіті. Чи не кажучи вже про незліченні планетах, розумні істоти живуть в ефірі,оточують сонця, зірки. Життя для Ціолковського виникає і триває за будь-яких умов. Свідоме життя не має ніяких меж і розвивається навіть без будь-яких умов: без атмосферного тиску, без кисню, безїжі, задовольняючись лише сонячними променями. У Ціоковского Всесвіту властива така організація, при якій вона під керівництвом досконалою, подібних богам істот об'єднує між собою найближчі групи сонць, Чумацький шлях, ефірні острова.
Для Ціолковського людина- один з небагатьох далеко відстали менших братів тих високоорганізованих свідомих істот, які переважають в космосі.
Напрошується порівняння. Для Федорова людська особистість – вища цінність і, отже, така ж цінність – її нескінченне життя, причому розвинуте моральне почуття особистості вимагає порятунку всіх загиблих, повернення всіх втрачених. Для Ціолковського інакше: смерті, головного ворога Федоровського людини, не існує. По-справжньому існують лише атоми -громадяни, що становлять мозокістоту у Всесвіті.
Особливий внесок у розвиток російського космізму вніс А. Л. Чижевський, видатний вчений, засновник геліо- і космобіології. Космічна біологія вивчає залежність усіх функцій живого віддіяльності Сонця і ширше - відстану космосу; ця нова наука у Чижевського деталізувати в різні галузі - космомікробіологію, космоепідемологію, і кожна з них була результатом величезної роботи вченого.
Але все ж найоригінальнішим ядром досліджень Чижевського стала теорія Гелиотараксия (від Геліос - Сонце і тараксіо - обурювався); її основний закон, сформульований вченим у 1922 році, стверджує, що "Стан схильності до поведінки людських мас є функція енергетичної діяльності Сонця ".