59. Понятие ценности. Типы ценностных ориентаций. Современные системы ценностей.

Ценность отождествляется с новой идеей, выступающей в качестве индивидуального или социального ориентира.Действительно ценность фиксируется и обозначается через определенные жизненные представления. Ее содержание раскрывается с помощью конкретного комплекса идей. Однако ценность ни в коей мере не может быть отождествлена с идеей, ибо между ними пролегает существенное принципиальное различие.Идеи могут быть истинными или ложными, научными или религиозными, философскими или мистическими. Они характеризуются через тот тип мышления, который дает им нужный импульс. Главный критерий в данном отношении степень истинности той или иной идеи.

Этимологический смысл термина "ценность" достаточно прост и соответствует самому термину – это то, что ценят люди, т.е. предметы, вещи, явления природы и общества, человеческие поступки, проявления культуры. Ценности являются фундаментом культуры общества и социальной жизни. По мнению Т. Парсонса, ценности составляют также фундамент общества, и последнее сохраняет стабильность, несмотря на присущие ему конфликты, если имеет ценностное согласие, некий набор ценностей, разделяемый всеми.. Достаточно близки по смыслу и такие понятия, как "ценность" и "благо", поскольку оба они имеют положительное значение и иногда даже употребляются как синонимы. В понятии "благо" подчеркивается, что оно есть нечто хорошее, нужное, а понятие "ценность" имеет смысл того, что "благо" люди ценят.

Поскольку ценностная ориентация человека не является жестко заданной раз и навсегда, то в различные моменты времени доминировать могут разные группы ценностей, и каждый человек, таким образом, потенциально может являться представителем различных укладов и социальных групп. Изменение доминанты может происходить как под действием случайных обстоятельств, случайного изменения внешней обстановки, так и в результате целенаправленного внешнего воздействия.

В современном мире существуют три системы ценностей, которые можно назвать (условно) нематериалистической, материалистической и постматериалистической. Последнее понятие ввел американский социолог Р. Инглхарт ("Молчаливая революция", 1977 и "Культурный сдвиг в развитом индустриальном обществе", 1990). В своем исследовании он опирался на опросы общественного мнения, проводившиеся во всем мире. По мнению Инглхарта, материальное благополучие послевоенного времени привело к сдвигу ценностных ориентаций больших масс населения.

Нематериалистические ценности были характерны для большинства человеческих культур на протяжении истории. Это такие ценности как "борьба" и "победа", "единство" и "взаимопомощь", "бескорыстие" и "честь".

Материализм утвердил собственные ценности: "индивидуальность", "свобода и права личности", "личная выгода". Именно материализм дал начало представлению о равноправии мужчин и женщин, о "праве" на аборт, на выбор сексуальной ориентации и т.д. Все эти завоевания современные "постматериалисты" стремятся сохранить. Поэтому постматериалистические ценности так непохожи на ценности прошлого, те, что были еще до материализма.

Билет №12 5. Схоластика і філософія. Номіналізм і реалізм

Середньовічна філософія виникла в епоху феодалізму (V-ХІV ст.). її головною особливістю є те, що вона тісно пов'язана з релігією, адже основні засади християн-ського віровчення служили водночас і базовими положеннями для філософії. Свого розквіту філософія середньовіччя досягає у схоластиці (грец. схола — «шко-ла»),XIII—XV ст.-філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя мудрування. У розвитку схоластики існує два періоди: 1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).2. З ХIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274), який пристосував учення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм. Основна ідея схоластики — «раціональне» обґрунтування релігійних догм логічними методами доказу. Слід зазначити три ключові етапи розвитку схоластики: І етап (УПІ-ХІІ ст.) — рання схоластика, яка ще не розглядає як окремі ав­тономні системи знань науку, філософію і теологію; II етап (XIII ст.) — середня схоластика. Цей період характеризується відокремленням науки і філософії від теології; III етап (XIV ст.) — пізня схоластика. Найбільш відомим представником схоластики, безсумнівно, є Фома Аквінський , який у величезних за обсягом працях «Сума теології» та «Сума проти язичників» виступив як систематизатор теоретичної думки не тільки цього періоду, але й західноєвропейського середньовіччя в цілому. Найважливіші проблеми, над розв'язанням яких билося не одне покоління середньовічних схоластів, були такі:1. Проблема універсалій — співвідношення одиничного і загаль­ного, окремих речей і загальних понять про ці речі. У спробах її вирішення середньовічні мислителі розділилися на номіналістов і реалістів.

2. Проблема доказів Божого Буття. у середні віки були сформульовані 6 основних доказів Буття Божого: перший належав теологу Ансельму Кентерберійському (XII ст.), п'ять інших — Фомі Аквінському. Онтологічний доказ А.Кент. спирався на те, що Бог існує, оскільки існує поняття про Бога як про Абсолютну Істоту, тож це поняття мало звідкись узятися, проте сучасна наука стверджуює, що причини усіх природних явищ треба шукати не зовні, а в них самих.

Реалісти дотримувалися думки, що дійсні самі поняття, які поширюють свої властивості на ті речі, які вони позначають. Пред-ки: Ансельм Кенте., Фома Аквінський — вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу надавався статус реального буття — сутності речей, а вже відтак — загального поняття розуму.— Номіналісти, навпаки, були переконані в тому, що люди дають загальні імена для великої кількості схожих за істотними ознаками речей, наприклад, стіл, кінь, дерево, і саме цим речам притаманна первинна реальність. Представ. Вільям Оккам , Жан Буридан вважали, що речі одиничні, не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони — творіння людського розуму. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розумом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, — сутність речі — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним способом втілення ідеї — форми. Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біблійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втіленням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу. Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнання. Для реалістів пізнання — осягнення розумом сутності, розкриття її через умоспоглядання (зародки майбутнього раціоналізму). Для номіналістів пізнання є чуттєвим пізнанням одиничних речей. Саме це живило їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпіричного напряму у філософії Нового часу.