25. Філософський зміст категорії буття. Основні форми буття.

Категорія буття має велике значення і у філософії і в житті. Як же ми приходимо до буття? У чому його життєві корені і філософський сенс?

Зміст проблеми буття включає роздуми про світ, про існування, про життя і смерть, про народження і зникнення. Світ має буття. Він є. Буття світу - передумова його єдності. Бо світ спочатку має бути, перш ніж можна буде говорити про його єдність. Він виступає як сукупна реальність і єдність природи і людини, матеріального буття і людського духу.

Буття - це філософська категорія, що означає реальність. Воно зводиться до предметно-речового світу.

За допомогою категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються в процесі осягнення світу "як цілого": світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існування — передумова єдності світу; об'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед задана свідомості.

Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчення про людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із цим пізнання та практика потребують того, щоб будь-яке одиничне явище знаходило своє місце в системі зв'язків, об'єднувалось у групи, узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих, філософія об'єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна загальність форм буття. Серед основних форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву.

Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття. вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії.

55. Культура і цивілізація. Проблема перспективи людства

Культура и цивилизация

Если первоначальный смысл слова культура означал обработка, возделывание, азатем стал тождественным по смыслу словам воспитание и образование, то терминцивилизация подчеркивал первоначально собственно гражданские, государственныекачества и характеристики. Очень долго оба эти термина применяли только длятого, чтобы охарактеризовать человека. Еще в начале века противопоставляличеловека истинно культурного, т.е. воспитанного и образованного человекуцивилизованному, считая, что цивилизованность предполагает лишь внешнююхарактеристику, следование образцу и не может дать полное представление о человеке.

В первом случае понятия цивилизации и культуры резко противопоставлялись.Наиболее ярким примером в этом плане может служить теория, согласно которойцивилизация является умирающей, гибнущей и распадающейся культурой. Цивилизация следует за культурой. Культура представляет собой живой и растущий организм, она дает простор для развития искусства и литературы, для творческого расцвета неповторимой личности и индивидуальности. В цивилизации нет места для художественного творчества, в ней господствуют техника и бездушный интеллект, она нивелирует людей, превращая их в безликие существа. Концом развития любой культуры считалась стадия цивилизации характеризующаяся высоким уровнем развития науки и техники, упадком в области литературы и искусства, огромным ростом городов (урбанизацией).

Во втором случае понятия цивилизации и культуры выступают как синонимы, между ними отсутствуют сколько–нибудь существенные различия. В качестве примерако нцепция в которой рассматривается цивилизация в качестве определенной фазы культуры, делая акцент на ее духовном аспекте и считая религию главным и определяющим элементом. Цивилизация–всегда эпоха деградации и упадок. Цивилизация- характеристика конкретного общества, предлагается рассматривать цивилизацию как особый социокультурный феномен, ограниченный определенными пространственно-временными рамками и имеющий четко выраженные параметры технологического развития. Считается, что каждая цивилизация живет до тех. пор, пока она в состоянии давать «ответы» на «вызов» исторической ситуации, однако, когда общество не в состоянии дать ответ и прибегает к силе оружия, цивилизация заканчивает свой путь и происходит ее гибель.

По данному мнению, в современном мире существуют одновременно п’ять цивилизаций- китайская, индийская, исламистская, русская и западная. Каждая из бывших в истории и ныне существующих цивилизаций проходит одинаковые стадии: возникновение, рост, надлом, разложение и гибель, но эти стадии в каждой из цивилизаций имеют разные временные характеристики. За все время существования человечества оно живет в условиях цивилизации не более 2% времени своего существования и в наше время необходимо задуматься над тем, как предотвратить стадии гибели и разложения современных цивилизаций, а это предполагает необходимость разработки общей для всех философской концепции смысла жизни, понимание ее самоценности и неповторимости.

Идея общественно-исторического прогресса получила заметного распространения преимущественно с XVIII в. В переводе с латинского буквально означает «успех», «движение вперед». Прогресс означает направление развития, который характеризуется переходом от низшего к высшему, от простого к сложному, от менее совершенного к более совершенному. Это такой тип развития, при котором происходит усложнение определенной системы (в данном случае - общества), возрастает степень ее организованности, целостности, динамичности, подвижности, ее информационная насыщенность, становятся более разнообразными функции, расширяются возможности дальнейшего развития. О прогрессе можно говорить о системе в целом, ее отдельных элементов, структуры и других параметров измерения исследуемого объекта в процессе его развития. Для человечества, перспективы его развития - это всегда негативное последствие. Трудно (если вообще возможно) оспорить тот факт, что нерациональная (то бездумная, или меркантильная) эксплуатация возможностей природы не только обостряет минерально-сырьевую и энергетическую проблемы, но и перерастает в сложную экологическую - загрязнение окружающей среды, подрыв здоровья человека и человечества в целом. В начале нового тысячелетия человечество оказалось перед необходимостью решения общих планетарных проблем, которые принято называть глобальными. Их специфика заключается еще и в том, что они не могут быть решены усилиями отдельных государств или народов. Для этого необходимы скоординированные усилия всего человечества - мирового сообщества.

Актуализация одной из ряда названных проблем прямо или косвенно отражается на всей системе глобальных проблем современности. Для человечества, перспективы его развития - это всегда негативное последствие. Трудно (если вообще возможно) оспорить тот факт, что нерациональная (то бездумная, или меркантильная) эксплуатация возможностей природы не только обостряет минерально-сырьевую и энергетическую проблемы, но и перерастает в сложную экологическую - загрязнение окружающей среды, подрыв здоровья человека и человечества в целом.

Билет №9 7. Західноєвропейська філософія Нового часу. Емпіризм і сенсуалізм Бекона, Гобса, Локка

Пошуки способу створення і логічного обґрунтування наукових методів пізнання є головною проблемою філософії Нового часу. На основі цих методів вчені прагнули здобути знання, узагальнення яких дозволило би збудувати цілісну картину світу, щоб надалі його перетворювати, ставити на службу людині. Науковим знанням уважалося таке, яке б було для всіх завжди і всюди однаковим. У вирішенні цього завдання мислителі Нового часу поділилися на емпіриків і раціоналістів. Емпірки (Ф. Бекон, Дж. Локк, Д. Юм) стверджували, що в основі людського пізнання має лежати людський досвід, заснований на даних органів чуття. Англійський філософ і державний діяч Ф. Бекон (1561-1626) (основна праця — «Новий Органон») мріяв про «Велике відтворення наук». Здійснення цього проекту поділялося ним на дві частини: руйнівну та відтворювальну.1. Спершу треба позбавитися перешкод-на шляху до істини. Ф. Бекон називає їх ідолами або примарами і з ними пов'язує ситуації, коли світу нашій свідомості відбивається не зовсім адекватно. Подібних ідолів учений розрізняє чотири типи:— ідоли печери — потвори, що мають своїм джерелом індивідуальні особливості (перш за все недолі-ки) розуму людини;— ідоли роду пов'язані з недосконалістю самого людського розуму, тобто спотворення, які мають коріння у фізіології людини;— ідоли ринку (або площі) породжуються спілкуванням людей, унаслідок чого відбувається перекручення інформації і, нав'язування індивідам помилкових уявлень;— ідоли театру породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції і гадки. їх наслідком можуть бути хибні закони, докази, які заважають людям оволодівати істинними знаннями. 2. Треба переробити індуктивний метод пізнання — сходження від дослідження одиничних факторів до загальних положень. Ф. Бекон розглядає повну індукцію, що передбачає при перерахуванні всіх предметів певного класу виявлення їх загальних властивостей, та неповну індукцію, яка реалізується, коли на основі спостереження кінцевого числа фактів робиться загальний висновок відносно всього класу поданих явищ, предметів.Учений вважав, що використовуючи метод індукції та аналізуючи його результати очищеним від «ідолів» розумом, ми здобудемо кілька десятків загальних «аксіом», якими може бути вичерпане знання про природний світ. Інший англійський філософ-емпірик і громадський діяч Дж. Локк (1632-1704) уславився своєю теорією первинних і вторинних якостей речей. Він вважав, що розум існує сам по собі, наче білий папірець, у ньому немає «вроджених ідей», адже більшість навіть найочевидніших принципів невідомі ані дітям, ані дурням, ані дикунам. Усі знання («ідеї») приходять від органів чуття. У свою чергу, органи чуття лише відбивають ознаки самих предметів.Частина ознак предметів, які ми усвідомлюємо, є «первинними», об'єктивними, лише деякі (наприклад, колір і смак) — «вторинними», тобто штучно зміксовані розумом.Хоча значна частина наших знань являє собою складні абстрактні «ідеї», насправді вони складаються із складання простих «ідей» про первинні та вторинні ознаки речей.