61. «Информационное общество»: основы философского осмысления.

Информационное общество - социологическая и футурологическая концепция, полагающая главным фактором общественного развития производство и использование научно-технической и другой информации. Концепция информационного общества является разновидностью теории постиндустриального общества.

В информационном обществе главным ресурсом является информация, это общество, в котором большинство работающих занято производством, хранением, обработкой и передачей информации. В качестве критериев развитости информационного общества можно перечислить следующие: наличие компьютеров, уровень развития компьютерных сетей, доля населения, занятого в информационной сфере, а также использующего информационные технологии в своей повседневной деятельности.

Однако, следует отметить, что в настоящее время ни одно государство не находится в этой стадии. Ближе всех к информационному обществу подошли США, Япония, ряд стран Западной Европы.

Современное понимание информационной культуры заключается в умении и потребности человека работать с информацией средствами новых информационных технологий. Она включает в себя гораздо больше, чем простой набор навыков технической обработки информации с помощью компьютера и телекоммуникационных средств. Культурный (в широком смысле) человек должен уметь оценивать получаемую информацию качественно, понимать ее полезность, достоверность и т. д. Существенный элемент информационной культуры - владение методикой коллективного принятия решений. Умение взаимодействовать в информационном поле с другими людьми - важный признак человека информационного общества.

Формирование информационного общества существенно отразится на повседневной жизни людей. О том, насколько глубокими будут эти изменения, можно только догадываться. Так, массовое внедрение телевидения в 60-70-х годах XX века существенно изменило быт людей, причем не только е лучшую сторону. С. одной стороны, у миллионов людей появилась возможность доступа к сокровищам национальной и мировой культуры, с другой - сократилось живое общение, стало больше стереотипов, насаждаемых телевидением, сузился круг чтения. Недавнее достижение Интернет-технологий -поход за покупками реальных товаров в виртуальный Интернет-магазин - может развиться в информационном обществе вплоть до ликвидации современной системы торговли.

Билет №6 6. Західноєвропейська філософія епохи Відродження. Марсиліо Фічіно, Піко делла Мірандола, Микола Кузанський, Джордано Бруно

Відродження (фр. Ренесанс) охоплює ХІУ-ХУІ ст., Орієнтації на природно-тілесне бачення світу, увага до людського тіла, інтерес до гуманітарного знання, естетичне розуміння дійсності виявилися співзвучними античним цінностям, через це епоха й отримала таку назву. Відродження — це епоха розквіту художньої культури, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною, епоха великих географічних відкриттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її. У філософському аспекті період Ренесансу поділяється на:— гуманістичний період (ХІУ-середина XV ст.) (Данте, Петрарка, Валла) позначений підвищеною увагою до людини та розробкою на цій основі нового світобачення, яке отримало назву антропоцентричного чи гуманістичного.—неоплатонічний період (середина ХУ-ХУІ ст.) (Микола Кузанський, Піко делла Мірандола, Парацельс), характерний тим, що філософи намагалися відродити вчення великого давньогрецького мислителя Платона;— натурфілософський період (кінець XVI ст.) (М. Коперник, Г. Галілей, Дж. Бруно) характеризувався зміщенням центру філософської уваги до натурфілософії (філософії природи).У натурфілософії епохи Відродження стверджується принцип пантеїзму, відповідно до якого Бог більше не знаходиться над світом, а розчинений безпосередньо у самому світі. Упровадження цього принципу сприяло поверненню філософської думки від розгляду абстрактних теологічних питань (чи може Бог створити камінь, більший за нього самого?) до виведення закономірностей функціонування природи. Інший представник натурфілософії природи Микола Кузанський пропонував досліджувати світ, спираючись на теорію «ученого незнання»: людина мусить пізнавати світ розумом, маючи на увазі, що до кінця його пізнати неможливо. Він порівнював пізнане та ще непізнане із колом та многокутником. Скільки б не ширилося коло (наявні знання), повністю замістити многокутник (непізнане) неможливо. Таким чином, ідея релятивності, обмеженості знання, спонукає розум людини до постійного руху вперед, була протиставлена середньовічній ідеї абсолютної Божественної Істини, доступної лише вірі. Найбільшим досягненням натурфілософської думки епохи відродження були створення польським астрономом Миколою Коперником геліоцентричної картини світу. Згідно з відкриттям М. Коперника:1.у центрі Сонячної системи знаходиться не Земля, як вважали з часів античності (геоцентрична система Аристотеля-Птолемея), а Сонце. Земля — це одна із планет Сонячної системи, які обертаються навколо Сонця., 2.Земля має форму кулі та обертається навколо власної осі. Свою систему М. Коперник (1473-1543) у праці «Про обертання небесних сфер» намагався обґрунтувати не лише математичними обчисленнями, але й доводами розуму. Дж. Бруно (1548-1600). На думку Дж. Бруно, космос є структурою, що складається із дискретних частин, атомів. Він не має кордонів, центра, а кількість світів — нескінченна. Поза космосом немає нічого, він є усім буттям, вічним, рівним Богу. Наслідком концепції фізичної єдності Всесвіту у Бруно стає гіпотеза про можливість існування життя на інших планетах. Дж. Бруно вважав, що мешканці інших світів можуть бути не схожими на землян, якщо в їх системах переважає якийсь елемент (наприклад вогонь).