Приклад 2

Початкові дані:

номінальний діаметр з’єднання – 48 мм;

поле допуску отвору – T7;

поле допуску вала – h7;

кількість груп – n=5.

Виконання

1. Визначаємо по СЭВ 144–75 (додаток 1) граничні відхилення:

2. Визначаємо допуски деталей:

3. Визначаємо граничні розміри отвору і вала:

4. Знаходимо граничні натяги в з’єднанні:

5. Визначаємо групові допуски деталей:

6. Складаємо карту сортувальника із вказанням в ній граничних роз-мірів валів і отворів в кожній розмірній групі (табл. 2).

Таблиця 2. Карта сортувальника

Номер розмірної групи		Розміри деталей, мм
		Отвір	Вал
1	понад	47,930	47,975
	до	47,935	47,980
2	понад	47,935	47,980
	до	47,940	47,985
3	понад	47,940	47,985
	до	47,945	47,990
4	понад	47,945	47,990
	до	47,950	47,995
5	понад	47,950	47,995
	до	47,955	48,000

7. Визначаємо групові натяги:

8. Викреслюємо схему полів допусків заданого з'єднання, вказавши число груп (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема полів допусків з'єднання Ø з розсортуванням деталей на п’ять розмірних груп

Завдання 4 розрахунок і вибір полів допусків деталей підшипникового спряження Мета завдання

1. Навчитися розрахунковим шляхом визначити поля допусків деталей підшипникового з’єднання.

2. Навчитися правильно проставляти на кресленнях поля допусків і посадки елементів підшипникового з’єднання.

Послідовність виконання

Початковими даними для розрахунку являються:

номер підшипника та його основні розміри;

радіальне навантаження на підшипник;

характер навантаження;

клас точності підшипника.

1. За таблицями (додаток 8) вибираються конструктивні розміри заданого підшипника кочення.

2. За кресленням вузла встановлюється характер навантаження внутрішнього та зовнішнього кілець підшипника.

3. Розраховується інтенсивність навантаження під циркулярно навантажене кільце:

де R – радіальне навантаження, Н;

В – ширина підшипника, м;

r – радіус закруглення фаски кільця, м;

k₁ – динамічний коефіцієнт посадки, що залежить від характеру посадки (от 1 при спокійному навантаженню (помірні поштовхи, вібрація, перевантаження до 150%) до 1,8 при навантаженні із сильними ударами та вібрацією і перевантаженні до 300%);

k₂ – коефіцієнт, що враховує ступінь ослаблення посадоч-ного натягу при пустотілому валі (від 1 при суцільному валі до 3) та тонкостінному корпусі (від 1 до 1,8);

k₃ – коефіцієнт нерівномірності розподілу радіального навантаження R між рядами тіл кочення підшипника при наявності осьової сили (від 1 при відсутності осьової сили до 2).

4. За таблицею (додаток 9 а) вибирають поля допусків вала і корпуса.

5. Назначаються поля допусків – кілець підшипника (додаток 9 б). Зовнішнє кільце виготовлюється в системі вала, а внутрішнє в системі отвору. Але поле допуску внутрішнього кільця розміще-но не “в тіло” кільця, як в основного отвору, а “з тіла”. Це зроб-лено для збільшення величини натягу між внутрішнім кільцем і валом. Поле допуску зовнішнього кільця при нульовому класі точності підшипника позначається І0, а поле допуску внутрішнього кільця L0.

6. Визначається максимальний натяг між валом та внутрішнім кільцем підшипника і визначається зусилля запресування під-шипника на вал:

,

,

де, f_k – фактор опору, що залежить від коефіцієнта тертя (приймається при запресовуванні f_k=4 при знятті f_k=6);

f_e – фактор, що залежить від розмірів кільця і визначаєть-ся за формулою:

де d – діаметр внутрішнього кільця, мм;

d₀ – приведений зовнішній діаметр внутрішнього кільця, мм:

.

7. Викреслюємо схеми розміщення полів допусків спряжених розмірів.

8. Викреслюємо спряження в зборі і подетально, вказавши відхи-лення і шорсткість оброблюваних поверхонь спряжених з підшипником деталей.