Фармакологічні несумісності

Фармакологічні несумісності — це таке поєднання лікарських речо­вин, яке в одних випадках приводить до зниження або повної втрати лікувального ефекту, в інших — до посилення його до токсичного або проявлення небажаної побічної дії. Фармакологічна дія виявляється у вигляді синергізму й антагонізму. Синергізм - одночасна дія в одному напрямку двох чи декількох лікарських за­собів, що забезпечує більш виражений, ніж кожний окремо, лікувальний ефект. Си­нергізм виявляється у двох формах - підсумовування (коли загальний ефект дорівнює сумі ефектів) і потенціювання (коли загальний ефект перевищує суму ефектів). У складних лікарських препаратах, які містять кілька лікарських засобів, лікар передбачає їх дію в одному напрямку (синергічну дію), а інколи, навпаки, лікарські засо­би призначуються з явно вираженою протилежною (антагоністичною) дією.Однак при комбінації лікарських засобів не виключена можливість ослаблення або навіть повної втрати лікувального ефекту в результаті фармакологічної несумісності лікарських речовин. Фармакологічні несумісності різноманітні: фармакодинамічні, фармакокінетичні, метаболічні. Істотне значення мають дози, час і шляхи введення препарату. Певну роль грає фізична і хімічна взаємодія лікарських речовин у шлунково-кишковому тракті. Взаємо­дія лікарських речовин може виявлятися на етапах всмоктування, розподілу і виділен­ня їх з організму. Частіше доводиться стикатися з явищами антагонізму - протилежної дії препаратів на організм. Приклад терапевтичне раціональної комбінації лікарських речовин, що діють антагоністично на організм, — мікстура Павлова. У пропис її входять кофеїн-бензоат на­трію, що збуджує кору головного мозку, і натрію бромід - пригнічує центральну нерво­ву систему. І. П. Павлов вказував, що багато випадків захворювання центральної не­рвової системи - це результат порушення правильного співвідношення процесів збуд­ження і гальмування в корі головного мозку. Тому, змінюючи дозування бромідів і ко­феїну залежно від типу вищої нервової діяльності, можна поставити порушені процеси у правильне співвідношення. Так, вміст бромідів у мікстурі може бути в межах від 0,01 до 1,0 г, а кофеїн-бензоату натрію - від 0,001 до 0,3-0,5 г. Як антагонізм можна вказати і таке поєднання: атропін і гіосциамін паралізують блукаючий нерв, у той час як морфін його збуджує. Одночасно ці засоби синергічні: як заспокійливе діють на нервову систему і знижують збудження кори головного мозку. Для місцевої анестезії звичайно використовується новокаїн з адреналіном, причому новокаїн, крім анестезуючої дії, проявляє також судинорозширювальний ефект. Щоб усунути цю дію, додають розчин адреналіну з вираженою судинозвужувальною дією. Таке поєднання продовжує анестезуючу дію новокаїну. Крім того, антагоністами є: лобелін і морфін - лобелін збуджує дихальні центри, а морфін їх пригнічує; стрихнін і хлоралгідрат—стрихнін збуджує руховий відділ нервової системі, а хлоралгідрат - пригнічує і паралізує його; іони К⁺ і Са⁺⁺, використані у виг­ляді розчинних солей, - іони К⁺ гальмують діяльність серця, уповільнюють виділення глюкози нирками, збуджують гладеньку мускулатуру, а іони Са⁺⁺, навпаки, підсилюють сердечну діяльність, збільшують виділення глюкози і розслаблюють гладенькі м'язові волокна і т. п. З приведених прикладів очевидно, що іноді несумісні поєднання, тобто ті, що видаються такими на перший погляд, цілком логічні і мають суттєво важливе значення у медичній практиці. Отже, антагонізм і синергізм необхідно розглядати як дві сторони одного питання. Такі приклади можна віднести до уявних несумісностей. Розрізняють кілька видів антагонізму: прямий, непрямий, односторонній, двосторонній, конкурентний, частковий.Прямий одно- і двосторонній антагонізм відбиває результат протилежних впливів різних речовин на ті самі рецептори. Конкурентний антагонізм демонструє різний ступінь спорідненості різних речовин з одними і тими ж рецепторами. Прямий, або істинний, антагонізм можна назвати односистемним, оскільки при цьому протилежна дія лікарських речовин реалізується в межах одної і тої ж системи, Прикладом може бути застосування атропіну сульфату при отруєнні мухоморами - грибна отрута мускарин збуджує М-холінорецептори, атропін діє протилежно, блокуючи їх.

Різновид прямого антагонізму - конкурентний антагонізм, що проявляється у випадку, коли в організмі одночасно знаходяться дві сполуки, близькі за хімічною при­родою і просторовою структурою, внаслідок чого обидві речовини можуть зв'язувати­ся з тим самим рецептором клітини. У такій конкурентній боротьбі перемагає речови­на, яка або має більшу хімічну спорідненість до рецепторів, або знаходиться в організмі у більшій концентрації. Прикладом можуть служити взаємовідносини між морфіном і налорфіном - речовиною, що застосовується для лікування гострого отруєння морфі­ном. Вони є структурними антагоністами, однак налорфін має більшу спорідненість до опіатних рецепторів і зв'язується з ними, тим самим послабляючи токсичну дію мор­фіну на дихальний центр.

Досить часто на практиці зустрічається така несумісність: з метою комплексного лікування запальних захворювань лікар призначує антибіотики для ін'єкцій і сульфані­ламідні препарати. Для розчинення антибіотиків застосовується розчин новокаїну (по­хідне параамінобензойної кислоти), внаслідок чого зменшується бактеріостатична дія сульфаніламідів, оскільки її механізм пов'язаний з конкурентним антагонізмом - пара-амінобензойною кислотою. Вона включається в структуру фолієвої кислоти, яку син­тезує багато мікроорганізмів. При непрямому антагонізмі лікарських речовин припускається, що вони вплива­ють на різні фармакорецептори і діють при цьому цілеспрямовано. Прикладом може служити поєднання кураре зі стрихніном для купірування судом при гострому отруєнні стрихніном. Судорожна реакція, викликана порушенням однієї системи ( внутрірецепторні зв'язки спинного мозку ), знімається за рахунок пригнічення іншої системи ( без­посередня передача імпульсу з нерва на м'яз ). Недоцільно вводити одночасно атропіну сульфат із промедолом через зменшення анальгезуючої дії промедолу під впливом атропіну сульфату; аміназин не слід призна­чати хворим із серцево-судинними захворюваннями, що одержують глікозидовмісні пре­парати, оскільки аміназин знижує силу дії серцевих глікозидів, знижується артеріальний тиск, з'являється тахікардія, можлива ішемія міокарда. При поєднанні зі снотворними знижується діурез, бо змінюється зворотне всмоктування рідини канальцевим апара­том нирок. Через фармакологічний антагонізм несумісні папаверину гідрохлорид із прозерином і т. п. При двосторонньому антагонізмі лікарських препаратів ефект послаблюється незалежно від черговості їх прийому. Особливо яскраво це виражено на прикладі речо­вин, що збуджують і пригнічують центральну нервову систему: при отруєнні снотвор­ними застосовують для лікування кофеїн, коразол, фенамін. В умовах попереднього прийому збудливих засобів ефект послаблюється, що підтверджує двобічність антаго­нізму зазначених засобів. Аналогічним прикладом може служити вплив атропіну сульфату і пілокарпіну гідрохлориду на зіницю ока і т. п. У випадку однобічного антагонізму застосування однієї лікарської речовини виключає можливість наступної дії іншої. Наприклад, аміназин повністю усуває ефекти норадреналіну й адреналіну. Додаткове введення цих речовин на тлі попереднього вве­дення аміназину не буде супроводжуватися підвищенням артеріального тиску, тим са­мим підтверджується однобічна фармакологічна несумісність зазначених речовин. Під терміном частковий антагонізм розуміють такий вплив, коли одна з речовин знімає не всі, а тільки окремі ефекти іншої речовини. Це позитивний момент медичної практики для зниження побічних ефектів деяких лікарських препаратів, так званий синерго-антагонізм. Наприклад, при лікуванні шоку широко застосовується морфіну гідрохлорид, який, знімаючи явища перезбудження центральної нервової системи, при­гнічує також і дихальний центр, що вкрай небажано. Одночасне введення атропіну сульфату попереджає пригнічення дихального центру, не знижуючи протишокового впли­ву морфіну гідрохлориду на головний мозок. Приклад часткового антагонізму - коли комбіновані лікарські речовини синергічні в одних ефектах і антагоністичні в інших. Це явище має позитивне значення для медич­ної практики. Наприклад, при лікуванні гострої пневмонії стрептоміцином і кислотою аскорбіновою не тільки помітно знижується токсичність антибіотика, але й поліпшується динаміка рентгенологічних, лабораторних та клінічних показників. Аналогічні результати утворюються при комбінуванні протитуберкульозних препаратів з піридинвмісними вітамінами: нікотиновою кислотою та піридоксином. Широко розповсюджене призначення кортикостероїдних препаратів під захистом антибіотиків також грунтується на явищах синерго-антагонізму. Причини фармакологічних несумісностей залежать не тільки від неправильного по­єднання лікарських засобів, які входять до складу лікарського препарату, а також і від хімічного середовища шлунково-кишкового тракту, куди потрапляє лікарський препа­рат, прийнятий «рег os». Наприклад, натрію гідрокарбонат часто застосовується при підвищеній кислотності шлунка, але при цьому не враховується, що вуглекислота, яка утворюється при цьому, подразнює слизову шлунка і ще більше підвищує кислотність. Особливо обережний підхід повинен бути при змішуванні декількох лікарських речовин в одному шприці. У цьому випадку сторонній контроль відсутній і хворому може бути введено токсичне, несумісне сполучення лікарських засобів