34

Тема 1. Загальні основи боротьби з контрабандою

1.1 Історія та сучасний стан боротьби з контрабандою в Україні

1.1.1 Історичні аспекти боротьби з контрабандою

Контрабанда – явище стародавнє. Згадки про контрабанду, тобто незаконне перевезення товарів з однієї країни до іншої, ми знаходимо ще у творах давньогрецьких і давньоримських істориків.

Саме слово “контрабанда”, запозичене з італійської мови, увійшло до багатьох сучасних мов світу (contrabando, від contra – проти і bando – урядовий указ) означає порушення закону держави чи урядового розпорядження, а також товар чи який-небудь заборонений до ввезення і вивезення предмет, таємно провезений чи пронесений через державний кордон.

Поняття “контрабанда” як правопорушення з’явилося в XIV столітті, в період зародження капіталізму і бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, коли країни визнали для себе невигідним безперешкодне ввезення і вивезення товарів. Пізніше в законодавчому порядку було встановлено правила провозу товарів через державний кордон. Для здійснення контролю над провозом товарів і стягування мита й інших зборів, установлених державою, на сухопутному кордоні й у портах було створено спеціальні державні установи – митниці.

Будь-яке порушення правил, установлених законом та іншими нормативними актами, провозу чи проносу товарів і цінностей через кордон з прихованням їх від контролю з боку митниць одержало назву контрабанди, а винні підлягали покаранню.

У Київські Русі, за свідченням історичних джерел, відомості про контрабанду зустрічаються датованими ще ІХ – Х ст., однак її визнання як явища прийшло набагато пізніше, приблизно в ХІІ – ХIIІ ст. До середини XVI ст. контрабанда не сприймалася суспільством як явище злочинного характеру та не створювала економічної загрози інститутам державності, вона нет мала особливого поширення, достатнього для її криміналізації, і лише в кінці XVII ст. була передбачена відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення.

З кінця XVIII до початку XX ст. більша частина сучасної території України перебувала у складі Російської імперії. Тому історія розвитку України тісно переплітається з історією розвитку Російської імперії. Це стосується як економічної політики, так і митної політики як її складового елемента.

Самодержавство, що склалося в Московії в середині XVII ст., ввело у 1653 р. Митний статут, що містив у собі митний тариф – зібрання мита, встановленого для обкладання товарів, що пропускаються через кордон. Заходи тогочасної держави в митному законодавстві були підкріплені відповідними заходами, спрямованими на посилення митної охорони з метою припинення контрабандного ввезення та вивезення товарів. Контрабандним шляхом переправлялися, головним чином, ті товари, що обкладалися високим ввізним митом чи виробництво і продаж яких становили виключне право держави (тютюн, горілка тощо). Найважливішим заходом щодо посилення боротьби з контрабандою було заснування в Російській імперії в 1754 р. прикордонної варти, як особливого корпусу військ для охорони державного кордону в митному і військово-поліцейському відношеннях. Пізніше було створено спеціальну митну варту.

У 1782 р. Російська іператриця Катерина II заснувала митну варту на західному кордоні у вигляді “особой таможенной цепи и стражи для отвращения потаенного привоза товаров”. Вона складалася з митних наглядачів, що несли дозори на певній ділянці кордону. Якщо наглядач чи об’їждчики, які перебували під його керівництвом, не могли самостійно затримати контрабандистів, вони мусили переслідувати їх до найближчого населеного пункту, у якому зверталися по допомогу до місцевої влади.

З метою посилення охорони державного кордону на суходолі й припинення контрабанди в 1828 р. набрало чинності нове Положення про прикордонну митну варту, відповідно до якого ця варта за своєю організацією стала схожою на підрозділ регулярної армії .

Отже, у XVIII - XIX ст. розроблялись та вживались різні заходи правового, економічного, організаційного та адміністративного характеру, спрямовані на боротьбу із контрабандою. Відомі економісти того часу небезпідставно звертали увагу на те, що митні збори на дозволені до переміщення товари були в певний період досить помірні, в інші часи сягали значних висот. Спроби ж як економічної, так і правової протидії контрабанді суттєвих успіхів не мали.

Митний статут 1904 р. надав право прикордонній варті і митному нагляду в найбільш небезпечному в контрабандному відношенні районі – у прикордонних губерніях Царства Польського – робити в прикордонній смузі шириною 875 сажнів від кордону (близько 2 км) обшуки і виїмки в будинках та інших житлових приміщеннях на тих же умовах, які були встановлені для поліцейських чинів, що замінюють судових слідчих при провадженні слідчих дій.

Митний статут 1910 р. уточнив деякі питання боротьби з контрабандою, надавши право органам митного нагляду самостійно виявляти ініціативу у проведенні обшуків і виїмок контрабандних товарів у межах 100-верстної смуги від лінії кордону на суходолі всередину країни і від морських берегів за участю поліції, а за межами 100-верстної смуги – за допомогою мирових суддів, підсудків (судових засідателів) і поліції. Цим статутом деталізувалися також процесуальні питання розгляду, оскарження, виконання справ про контрабанду.

Після Жовтневої революції 1917 р. Радянський уряд (Рада народних комісарів – РНК) ужив рішучих заходів для припинення контрабанди. Зокрема, було видано Декрет РНК від 03.01.1921 р. “Про реквизиції і конфіскації”. Митна установа мала вправо конфісковувати “товари, визнані контрабандними”. Поряд з цим декрет допускав можливість для митних служб оперативних і слідчих дій. Для виявлення контрабандних товарів, таємно завезених через кордон або призначених до таємного вивозу за кордон, митні службовці мають право в межах 7-верстної прикордонної смуги проводити обшуки і виїмки у всіх випадках, коли є підозра на приховання контрабанди. Поза межами прикордонної смуги митні службовці могли це робити за участю кримінальної чи загальної міліції. Затримані в процесі обшуків та виїмок товари доставляли в митницю, де їх оглядали, описували і в разі потреби конфісковували. Порядок реквизиций і конфіскацій установлювався Декретом РНК від 17.10.1921 р.

Також треба згадати про заснування Центральної комісії по боротьбі з контрабандою при Всеросійській надзвичайній комісії – ВНК ( ВЧК ). Згідно з Декретом РНК від 08.12.1921 р. Комісії по боротьбі з контрабандою створювалися при місцевих особливих відділах ВНК за участю представників військового відомства і митного контролю.

У 1922 р. кримінально-процесуальні дії щодо боротьби з контрабандою з компетенції митних установ було вилучено й у повному обсязі (як у формі дізнання, так і у формі досудового слідства) передано органам державної безпеки (ВНК – КДБ).

Багаторічна практика боротьби з контрабандою показує, що найчастіше виявляються факти контрабандного ввезення і вивезення предметів у процесі митного контролю. Разом з тим неможливість донедавна своєчасного проведення невідкладних слідчих дій для виявлення злочину істотно ускладнювало викриття осіб, що вчиняють контрабанду. Для усунення зазначених недоліків законодавець ще в Митному кодексі СРСР 1991 р. додав митним органам держави функцію провадження дізнання у кримінальних справах про контрабанду.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України “Про митну справу в Україні” від 25.06.1991 р. до компетенції митних органів України було зараховано функцію боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

12.12.1991 р. Верховна Рада прийняла Митний кодекс України, що введений у дію з 01.01.1992 р.. Відповідно до ст. 102 МК України митні органи визначалися як органи дізнання у справах про контрабанду. Відповідні зміни було внесено й до ст. 101 КПК України. З цього часу у справах про контрабанду митні органи проводять дізнання відповідно до кримінально-процесуального законодавства України.

У ст. 11 Митного кодексу України 2002 р. серед основних завдань, які виконують митні органи в ході реалізації митної політики України зазначено й боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил (п. 10). Також зазначений МК містив у собі розділ XVII “Запобігання контрабанді”, та главу 55 „Заходи щодо запобігання контрабанді”. Відповідно до ст. 317 та 318 МК митні органи разом з іншими державними органами (підрозділами), що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність могли використовувати метод контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів а також переміщення товарів під негласним контролем.

Новий Митний кодекс України 2012 р. також містить низку норм, які закріплюють правоохоронні повноваження митних органів. Так, у ст. 7 МК до змісту поняття державної митної справи віднесено запобігання та протидія контрабанді та боротьбу с порушеннями митних правил. Розділ XVII “Запобігання та протидія контрабанді” МК містить главу 66 “Заходи щодо запобігання та протидії контрабанді”, де визначено поняття та порядок проведення контрольованої поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (ст. 456) та переміщення товарів під негласним контролем ( ст. 457).

Таким чином, процес становлення і розвитку митної справи в Російській імперії, надалі в СРСР мав складний і суперечливий характер. Хоча в цілому за цей період був накопичений цінний і корисний досвід, без використання якого неможливо створити і продовжувати вдосконалювати сучасне митне законодавство України. Статус митної служби, як і інших митних інститутів, функції, повноваження, організаційна структура не залишалися незмінними, вони видозмінювалися, пристосовувалися відповідно до внутрішніх і зовнішніх економічних інтересів і потреб держави.