ЗМІСТ

1. Загальні методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи

та індивідуально-творчих завдань………..................................

2. Історія становлення і розвитку «вогнику»

як однієї з форм виховної роботи…………………………………

3. Сутність і сучасна класифікація форм «вогник»……………………..

4. Характеристика провідних видів «вогників»…………………………

«Вогник» знайомства…………………………………………………..

Аналітичний «вогник»…………………………………………………

Тематичний «вогник»…………………………………………………

Конфліктний «вогник»………………………………………………

«Вогник» прощання……………………………………………………

3. Зразки сценаріїв окремих «вогників»

«Вогник» знайомства «Мій будинок»………………………..

«Вогник» знайомства «Я розповім вам про себе»………………….

«Вогник» знайомства «Небесне дзеркало»…………………………..

Тематичний «вогник» «Два птахи»………………………………..

«Вогник» прощання «Напиши лист… собі»…………………..

6. Ідеї щодо технології підготовки та проведення

нетрадиційних «вогників»……………………………………………………..

Вогник «Зорепад»…………………………………………….

Вогник «Незвичайна історія»………………………………………….

Вогник «Люди і образи»………………………………………………..

Вогник «Асоціації»………………………………………………….

Вогник «Здрастуйте, це ми»………………………………………….

Вогник «Мій герб»…………………………………………………………

Вогник «Ложка дьогтю»…………………………………………………..

Вогник «Чарівний стілець»……………………………………………….

Вогник «Подарунок загону»…………………………………………….

Вогник «Символ загону»……………………………………………………

Вогник «Талісман»………………………………………………………….

Вогник «Улюблена річ»………………………………………………………

Вогник «Два камінчики»……………………………………………………

Вогник «Дружба»…………………………………………………………….

Вогник «Чому у нас…»…………………………………………………….

Вогник «Мислителі»…………………………………………………………

Вогник «Гороскоп»……………………………………………………………

Вогник «Наш загальний будинок»……………………………………………..

Вогник «Свічка одкровень»………………………………………………….

Вогник «Ось я який»…………………………………………………………..

Вогник «Моє дзеркальне відображення»………………………………….

Вогник «Карта життя»……………………………………………………..

Вогник «Ліхтарник»………………………………………………………….

Вогник «Букет квітів»…………………………………………………………

Вогник «Пам’ятний день»………………………………………………….

Вогник «Машина часу»…………………………………………………….

3. Перелік індивідуально-творчих робіт…………………………………..

7. Список рекомендованої літератури……………………………………

Загальні методичні вказівки щодо виконання самостійної роботи та індивідуально-творчих завдань

У Положенні про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка зазначено, що «індивідуальна та самостійна робота студента є формою організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їхніх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність».

Результатом організації самостійного навчання повинна стати творча (евристична), наближена до наукового осмислення й узагальнення, робота з обов’язковою присутністю в ній цілепокладання. Крім того, така робота повинна бути індивідуальною

Історія становлення і розвитку «вогнику»

Як однієї з форм виховної роботи

Зараз ми говоримо про «вогник» як про традиційну форму загонової роботи. У різний час існували різні педагогічні інструменти: зібрання, збори, вогнища.

У 1905 році на околицях Москви радянським педагогом Станіславом Теофіловичем Шацьким спільно з Олександром Устиновичем Зеленко були організовані перші в Росії дитячі клуби. А у 1911 році С. Т. Шацький зі своєю дружиною створили літню трудову колонію у Калузькій області.

Саме до тих років ми відносимо виникнення щовечірніх зборів як педагогічного інструменту у дитячому літньому таборі. Подібні збори тоді називали «зібраннями».

У своїй наступній колонії, яка описана у книзі «Бадьоре життя», С. Т. Шацький відразу вводить збори у практику роботи з підлітками. Аналізуючи їх вплив на життя колонії, він підкреслює, що діти усвідомили важливість і необхідність зборів – «збори почали обговорювати все ширше і ширше питання життя колонії і проявляти все глибше свій вплив, спочатку стримуючи, а потім і направляючи на внутрішні проблеми».

У 1907 році полковник Роберт Баден Пауел організував експериментальний табір на острові Браунсі у Великобританії для 20 хлопчиків з різних соціальних верств. У цьому таборі вперше прозвучали ідеї, які лягли в основу скаутинга. Саме у скаутській традиції серед різноманітних методів роботи з'явилося вогнище як педагогічний інструмент. Недаремно основоположна книга Баден Пауела «Скаутизм для хлопчиків» складається значною мірою з «Бесід біля багаття». На думку основоположника скаутизму, вогнище грає величезну роль у роботі з дітьми: «По-перше, вогнище служить місцем, де всі, збираючись щодня, обговорюють прожитий день і все, що в даний момент їх турбує, причому відбувається це спокійно, за ситуації, коли кожен фізично відчуває плече друга і бачить очі всіх, з ким живе у таборі.

По-друге, саме біля багаття є можливість співати з усіма, нікого не соромлячись, навіть тим, хто, власне, ніколи раніше не співав, проявити свої артистичні здібності, тут цілком природно прозвучать вірші, які в будь-якій іншій ситуації просто б «не вписалися», і взагалі, багато чого робиться вперше.

По-третє, вогнище саме, будучи символом чистоти, спрямованості вгору, горіння для інших, має величезний потенціал як носій певних традицій, саме з вогнищем найефективніше пов'язують найважливіші церемонії і ритуали, «високопарні слова» і загальний урочистий настрій» [3, с.1].

Продовжили історію становлення «вогника» щовечірні загальні збори навчально-виховних закладів, якими керував А.С. Макаренко.

Педагог і письменник, Антон Семенович Макаренко у вересні 1920 року створив і очолив в Україні трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, де на практиці здійснив цілісну, теоретично обґрунтовану систему виховання. А з липня 1927 року брав участь в організації дитячої трудової комуни імені Ф. Е. Дзержинського у селищі Новий Харків.

Щовечірні загальні збори закладів, якими керував А. С. Макаренко, починалися о 8.30 вечора, тривали 20 хвилин, на них були присутні практично всі вихованці (від 300 до 500 чоловік), «регламент» виступів був жорстким – 1 хвилина. «На зборах звітували чергові, обговорювалися події дня, розглядали різні питання – від незначних господарських до принципових, етичного плану» [3, с. 2].

Мета, сенс зборів визначалися як «...постійний контроль, постійне пізнання один одного і первинного колективу». Надзвичайно цінна для нас думка: «...збори повинні стати традиційними, звичними».

Необхідно, щоб перед загальними зборами завжди стояли широкі завдання... завтрашнього дня, питання про перспективи, про плани поліпшення життя. Основною темою всієї роботи зборів повинен бути рух вперед.

Під час зборів вихователь не повинен «зловживати можливістю для себе висловлюватися стільки завгодно, а повинен дати можливість висловитися, перш за все, вихованцям».

Загальні збори-аналіз розглядались А. С. Макаренко як процес формування і арена дії громадської думки, яка «дається важко, та коли дається, це дуже сильний засіб» [3, с. 3].

Наступним етапом у розвитку методики «колективного самоаналізу» є дослідницька і практична діяльність колективу ленінградських педагогів очолювана Ігорем Петровичем Івановим.

У піонерських дружинах Ленінграда вони зуміли методично розробити і втілити на практиці стосовно сучасного піонерського колективу педагогічну знахідку С. Т. Шацького, А. С Макаренка та інших видатних педагогів початку минулого століття. Їм належить, до речі, і сама назва «вогник»: «...в пам'ять про вечірні бесіди з піонерами навколо невеликої костриці».

Керівники комуни імені Фрунзе надавали «вогнику» величезне значення і говорили про «вузлову» роль загальних зборів усіх членів колективу (і дітей, і дорослих) в організації загального життя.

«До першого літнього збору (мова йде про літо 1959 року)... народилася приголомшлива ідея, яка, мабуть, в основному і зробила комуну комуною. Ідея ця виражалася в одному слові «вогник»!» [5].

У словничку у кінці книги «Фрунзенска коммуна» дається таке визначення «вогника»: «Вогник» – це теж загальний збір, але щовечірній. На «вогнику» вся комуна (від 80 до 150 чоловік) збирається біля багаття, сідають у коло, багато співають, загони готують «сюрпризи» [5]. У діловій частині «вогника» обговорюють роботу ЧКК (чергових командирів комуни), поточні справи за формулою «Що було добре? Що погано? Що треба робити?». Головне на «вогнику» – настрій дітей. Ведучий повинен управляти ним.

«Дуже проста і дуже хитра штука цей «вогник». Всі ми звикли працювати, щось робити – цим нікого не здивуєш. Але чи багато хто вміє думати над тим, що зроблено, як зроблено, як треба робити? «Вогник» – початок осмисленого життя. Хіба кожна людина не повинна вечорами проводити свій «вогник»? Обговорювати свій день і своє життя?» [4, с. 101]. Очевидна спадкоємність традиції «вогника» і загальних зборів колоністів дитячих таборів 20–30–х років. Але слід зауважити: «зібрання» С. Т. Шацького, вогнища Р. Баден Пауела, загальні збори А. С Макаренко є витоком, основою, принципом нашого «вогника», в плані ж конкретної методики і педагогічного інструментарію між ними і вечірнім збором – «вогником» загону – дистанція величезного розміру. «Вогник» є підсумковою фазою, результатом тривалого шляху розвитку ідеї «колективного самоаналізу» [2, с. 2]

Запитання для самоперевірки:

1. Які форми виховної роботи з дітьми передували виникненню «вогника»?

2. Хто з відомих педагогів використовував методику «колективного самоаналізу» як педагогічний інструмент у роботі з дітьми?

3. Яка роль відводиться вогнищу у традиціях скаутського руху?

4. Ким була впроваджена у практику піонерських таборів методика «загальних зборів біля вогнища»?