Жанрові особливості драматичного твору

В «Трьох сестрах» вже сама назва декларує рівнозначність трьох центральних героїнь п’єси — трьох сестер Прозорових. Сумна доля самотньої Ольга, що заради кар’єри взагалі вимушена піти з рідного дому й покинути родину. Драматична історія заміжньої Маші та її роману з Вершиніним, що закінчився так і не почавшись. Нещасна спроба молодшої Ірини влаштувати своє життя, вийшовши заміж за барона, закінчується дуеллю та смертю нареченого. Все це однаково переконує про болісну безперспективність й безглуздість існування розумної, освіченої людини в глухому дореволюційному російському містечку. П’єсі притаманна відсутність штучного побудування сюжетів, що заснований на єдиному центральному конфлікті, єдиній дії, що пов’язує всіх персонажів. Навпаки розвивається декілька напрямків, декілька дій, хоча й пов’язаних однією ідеєю.

Пєса «Три сестри» — це своєрідна жанрова форма, яку однозначно назвати драмою допустимо лише маючи на увазі провідну жанрову тенденцію, а не послідовне проведення принципу драми в традиційному розумінні. Називаючи п’єсу драмою, Чехов спирався на пере важність в ній драматичного. Оскільки в п’єсі відчувається присутність комічного: репліки Солоного, комічні й безглузді роздуми Чебутикіна, навіть думки Вершиніна про те майбутнє через двісті-триста років.

Функцій діалогів та монологів у п’єсі

Під час аналізу словесного ряду в драмах Чехова увага зазвичай приділяється його новаторській техніці діалогу, що побудований на підтексті. А ось монологу, другій складовій, місця відводиться значно менше.

Однак п’єса починається монологами Ольга та Ірини і закінчується монологами всіх трьох сестер. В процесі дії монологи вимовляють також Вершинін, Тузенбах, Андрій, Кулигін, Чебутикін. Така велика її кількість дає можливість розглядати текст п’єси як грунт для роздумів над долею, хоча кожна проблема монологу вже виходить за рамки однієї п’єси.

В монолог Чехов часто виносить важливі й саме прямі, відкриті роздуми героїв, які є необхідними для розуміння підтексту, що міститься в діалогах. Ця функція робить монолог чи не головним засобом розкриття внутрішнього життя персонажа. Монолог часто промовляється в момент найвищого напруження почуттів — кульмінації образу.

Діалоги серед персонажів мають якийсь вимушений характер. Здається, що героям просто доводиться спілкуватися з оточуючими, неначе вони просто повинні щось довести собі, а не оточуючим. Вони постійно переривають один одного, висміюють, ображають почуття. Нерідко в діалозі співрозмовники й не чують один-одного.

Все це дозволяє зробити висновок, що Чехов модернізував в п’єсі перш за все монолог, створивши його особливі типи і сильно розширивши сферу вживання.

Особливості авторських ремарок

У п’єсі зустрічаються декілька видів розгорнутих ремарок.

Ремарки, що характеризують місце і час дії, описують побут на сцені, костюми та декорації. Зазвичай вони поміщаються на початку кожної дії, щоб читач уявив собі місце події. Такі ремарки відрізняються особливою незалежністю в структурному відношенні. Вони не пов’язані з дією, тому їх обсяг може бути різним. Використовуючи прийом художнього опису пейзажу, Чехов створює певну емоційну атмосферу.

Новаторською й специфічною у творах Чехова стала ремарка-пауза. Ритм руху епізодів неначе сповільнюється.

Ремарки автора, які містять вказівку на адресата репліки або її просторову спрямованість, а також інтонаційні ремарки у Чехова не набули нового значення. Їх функції полягають у визначенні того, до кого чи куди повинен звертатися актор при проголошенні репліки; інтонаційні ремарки вказують на підвищений або знижений тон голосу, на манеру вимови, що відображає будь-які почуття мовця. Ці ремарки можуть містити інформацію про взаємини та говорити, про ставлення того чи іншого персонажа до подій в даний момент сценічної дії.

Таким чином, Чехов у своїй зрілій драмі створює гнучку, гранично насичену змістом систему ремарок, здатну різноманітно організувати твір на всіх його рівнях.