Композиція

Експозицією в драмі можна назвати декілька моментів. По-перше, це розмова сестер в самому початку першої дії. Ірина, сповнена щастя, промовляє: «Уехать в Москву. Продать дом, покончить все здесь и — в Москву…». Кожна з сестер розказує про свої мрій, свої надії й сподівання. Але всі вони зводяться до одного — вирватися з цього ненависного провінційного містечка, повернутися туди, в Москву, де пройшли кращі роки їх життя. По-друге, приход Вершиніна сповнює всіх інших героїв ще більшою надією і глибше розкриває їх проблеми й те, що бентежить. Коли Маша промовляє: «В этом городе знать три языка ненужная роскошь», то Вершинін парирує їй: «Мне кажется, нет и не может быть такого скучного и унылого города, в котором был бы не нужен умный, образованный человек». Вершинін наче спонукає головних героїв не втрачати себе, не звертати увагу на всі ті невдачі, а намагатися бачити серед них лише те, що змінює все найкраще, що приводить ближче до мети.

Зав’язка конфлікту трапляється в другій дії, коли кожна з сестер усвідомлює, що життя пішло не тим шляхом, який вони собі намітили. Ірина так прагнула важкою, але цікавої праці, а натомість отримала місце в телеграфі. Маша вже не переносить компанію свого чоловіка, хоча ще донедавна могла пробачити йому все. Ольга відчуває неминучість того, що її оберуть начальницею гімназії. Сестри натикаються на перепони на шляху до своєї спільної мрій. Не так все добре і в Андрія — так, він кохає Наташа, але в душі задає собі питання: чи не поспішив він з пропозицією? Андрій, ділячись переживаннями з Ферпаонтом, промовить: «Мне нужно говорить с кем-нибудь, а жена меня не понимает». В третій дії ситуація лише погіршується. Герої втрачають прагнення змінити своє майбутнє, тому Ірина приймає пропозицію барона. Вона нехтує собою заради інших.

Вбивство барона Тузенбаха — кульмінація твору. Остання з сестер, котра ще мала надію на щасливе життя: «Мы с бароном завтра венчаемся, завтра же уезжаем на кирпичный завод, и послезавтра я уже в школе, начинается новая жизнь», цю надію втратила. Разом з нею цю жахливу новину переживають і її сестри. Ольга навіть промовить: «Ужасный сегодня день… Я не знаю, как тебе сказать, моя дорогая…».

Найдраматичнішим моментом драми є, авжеж, розв’язка. Сестри з Андрієм повністю розбиті горем. Але через весь біль в їх голосах чується надія на продовження життя. Ірина, яка взагалі повинна була б мовчати, зично промовляє: «Завтра я поеду одна, буду учить в школе и всю свою жизнь отдам тем, кому она, быть может, нужна.». Прозорови попри все не втрачають своєї віри у життя.

Архітектоніка п’єси

Драма складається з 4 дій, що не діляться на яви. Дії приблизно однакові за розмірами й в більшості переважає драматичний перебіг подій. З кожною новою дією події все нагнічуються. Лише перша дія сповнена оптимістичних поглядів у життя.

Сюжет і фабула драматичного твору

Дія відбувається у губернському місті, в будинку Прозорова.

Молодшій сестрі Ірині виповнюється двадцять років. В залі накривається стіл, чекають гостей — розквартированих офіцерів артилерійської батареї і нового її командира підполковника Вершиніна. Восени Прозорови планують переїзд до Москви. Ольга, Маша та Ірина не сумніваються, що Андрій вступить до університету, а з часом обов'язково стане професором. Барон поручик Тузенбах з натхненням говорить про майбутнє. Так само оптимістичний Вершинін. Кулигін та Чебутикін також міркують про плани на майбутнє. Поява Наташі не порушує атмосферу невимушеної життєрадісності, хоча її саму бентежить така велика й весела компанія. Андрій робить їй пропозицію.

Але проблеми, що з’являються в другій дії, затьмарюють всю життєрадісність. Андрій не може знайти собі місця від нудьги. Його мрії про професуру в Москві стають все примарнішими, та анітрохи не приваблює посада секретаря земської управи. Кулигін остаточно розчаровує Маша. Колись він здавався їй «жахливо вченим, розумним і важливим», а тепер вона страждає серед його товаришів-вчителів. Ірина, що так прагнула працювати, незадоволена своїм місцем в телеграфі. Втомленою, з головним болем повертається з гімназії Ольга. Не такі вже «легкі» й слова Вершиніна. Каламбури Чебутикіна, якими він потішає оточуючих, сповнені прихованого болю. Наташа, поступово прибирають до своїх рук весь будинок, випроваджує гостей, що чекали ряджених.

Минуло приблизно три роки. На вулиці б'ють на сполох — пожежа. Прозорови рятують людей, надаючи тимчасовий притулок в будинку. Ірина ридає, замислюється в тривозі Маша. Навіть Андрій плаче. Єдиний лікар Чебутикін знову п’яний. Лише Кулагін наполегливо заявляє про свою задоволеність життям і тим очевидніше стає, наскільки всі надламані, нещасливі.

Наближається осінь. Артилерійська бригада залишає місто: її переводять в інше місце, чи то в Читу, чи то в Польщу. Офіцери прощаються з Прозоровими біля будинку. Федотік робить фотографії на пам'ять. Маша розлучається з Вершиніним, якого вона так пристрасно покохала. Ольга стала начальницею гімназії. Ірина приймає пропозицію Тузенбаха, що пішов у відставку. Але не судилося збутися навіть самим скромним надіям героїв п'єси. Солоний, що також закоханий в Ірину, провокує сварку з бароном і вбиває його на дуелі. Сестри розуміють, що остання надія потрапити до Москви — померла разом з Тузенбахом. Батарея залишає місто. Звучить військовий марш.